«Друга армія світу» на шляху до повного фіаско

Як Кремль намагається врятувати для себе ситуацію на фронті в Україні

Затяжна воєнна кампанія в Україні, у яку Москва сама себе втягнула, схоже, стає все більш виснажливою для останньої. Протягом багатьох тижнів інформаційним простором ширилися міркування щодо того, чи почнеться наступна мобілізація в Росії і коли це може статися.

Ще у грудні 2022 року міністр оборони РФ Сергій Шойгу заявив про необхідність збільшення чисельності солдатів-контрактників та збільшення чисельності особового складу армії з 1,15 млн до 1,5 млн. А наприкінці січня 2023 року з’явилася інформація, що російські парламентарі працюють над законодавством щодо посилення контролю за виїздом громадян, згідно якого з 1 березня росіяни, які хочуть виїхати з країни на автомобілі, повинні заздалегідь бронювати в електронній системі місце, дату і точний час перетину кордону.

Також стало відомо, що Росія готує масштабну інформаційну кампанію із вербування солдатів-контрактників, яка має стартувати 1 квітня. До кінця року армія планує набрати близько 400 тис. професійних військових. Регіони країни вже отримали квоти, також їх довели до військкоматів, а мерам доручено контролювати ситуацію.

Цікаво, що міністр Шойгу не відповідатиме за процес набору контрактників. Владімір Путін доручив це завдання заступнику голови Ради безпеки Дмитру Медведєву.

Передбачається, що буде враховано мобілізаційні помилки осені 2022 року і цього разу організують набір «по-сучасному». Зокрема, планується усунення можливих конфліктів між військовими комісарами та губернаторами.

Та чи дійсно в армії РФ відбудеться серйозний прорив? Сумнівно. З огляду на те, що Кремль хоче збільшити кількість контрактних військовослужбовців, більшість із них, вочевидь, буде набрано серед солдатів строкової служби, яких змусять підписати контракт, щоб відправити на передову. Тож Путін явно брехав, коли заявляв, що «строковики» не братимуть участі у так званій «спецоперації».

Та й загалом вищезазначена ініціатива навряд чи порятує ситуацію. Адже цілей «СВО» досягнуто так і не було, а мобілізовані в першій хвилі вже загинули.

Більше того, щодобова кількість втрат російської живої сили продовжує зростати. І вже станом на зараз в середньому складає 1 тис. вбитих на день.

Чим далі, тим гірше. Оскільки РФ хоч і має переважну чисельну перевагу у живій силі та системах озброєнь, проте Україна випереджає в усіх інших сферах.

Те, що Кремль досі не зміг здійснити широкомасштабні атаки, які б призвели до встановлення російського контролю над українською територією, є яскравим тому доказом. Неможливо покращити погано кероване й вкрай немотивоване військо за короткий проміжок часу.

Вже відомі випадки заколотів в російській армії. Як це, приміром, мало місце на початку лютого, коли внаслідок поганого психічного стану сталося повстання шестиста резервістів, для придушення якого у Донецьку область прибули підрозділи швидкого реагування Росгвардії. А повідомлення про те, що бійці армії агресора відмовляються воювати в Україні, з’являються ледь не від початку російського вторгнення.

Натомість українська армія, завдяки багаторічним бойовим діям на Донбасі та процесу реформуванню за передовими західними лекалами, перевершила російську майже в усіх відношеннях. Окрім, звісно, чисельності.

За останній фактор особливо тримається Кремль. Влада РФ розуміє, що лише велика кількість може якось допомогти тримати фронт, через що й набирає все нове і нове «гарматне м’ясо».

Тому, із великою долею вірогідності, оголошений Москвою набір буцімто  професійних військових є лише ширмою, що має на меті прикриття бажання Путіна надалі закидати тілами своїх співвітчизників український фронт з надією хоч якось просунутися вглиб території сусідньої держави.

Втім, зіткнення з добре мотивованими і оснащеними українськими військами може закінчитися для росіян повним фіаско. Як і увесь воєнний наступ Кремля.

Тим не менш, про перелом ситуації поки що зарано говорити. Найближчі місяці покажуть, в якому керунку розгорнуться бойові дії.

Саме тому допомога Заходу продовжує залишатися вирішальною для подальшого успіху України. І дуже важливо, щоб у вирішальний момент вона не лише продовжилася, а й значно збільшилася.

На щастя, останні місяці показали, що вільний світ почав краще розуміти ситуацію та відповідним чином реагувати на неї. Адже вже мало хто сумнівається у тому, що від результатів бойових дій в Україні залежить подальша доля усієї людської цивілізації. І щоб людство не поринуло у нові темні віки, потрібно все робити задля зупинення путінської кровожерливої орди.

Інакше другої можливості може вже не бути. Принаймні в осяжному майбутньому.

Станіслав ЖЕЛІХОВСЬКИЙ, кандидат політичних наук, експерт-міжнародник