Дожилися: в українському борщі – неукраїнські овочі

Поки нас напихають іноземною картоплею, мільйони тонн вітчизняного «другого хлібу» потрапляють на звалища

Із найвищих трибун сьогодні лунають заяви про те, що наші аграрії здатні нагодувати не лише наших співгромадян, але й усю Європу. Водночас на прилавках вітчизняних супермаркетів удосталь овочів і фруктів з інших країн. Парадокс?

 

І йдеться не про банани й іншу чужоземну екзотику. Не ростуть вони у нас. Інша справа – картопля. Це вже наш другий хліб. Він зростає практично в кожному городі, а його нерідко доставляють із далекого Єгипту.

 

ПіК уже писав про те, що з 1 січня 2015 року забороняються реалізація та обіг необробленого молока, сиру домашнього виробництва, а також м’яса тварин подвірного забою, і це рішення може призвести до колапсу села.

Але чому виникла проблема з овочами?

 

На хлопський розум

Такий стан справ дивує багатьох, а особливо президента Української асоціації виробників картоплі Сергія Рибалка. За його інформацією, в Україні всі ці роки спостерігається суттєве перевиробництво картоплі. Наприклад, торік її було вирощено 23 млн т. І це при тому, що внутрішня потреба у ній складає близько 10 млн т, з яких 5 млн т споживає населення країни, ще стільки ж іде на відгодівлю худоби. Та найцікавіше навіть не це. Як стверджує Сергій Рибалко, близько 6 млн т картоплі торік потрапило на звалище. Одна з причин таких величезних відходів – Україні бракує достатніх потужностей для зберігання цієї сільськогосподарської культури.

Однак не лише це призводить до сумних результатів. 95 % усієї картоплі в Україні, за словами того самого Сергія Рибалка, вирощується в індивідуальних селянських господарствах. А останнім важко розібратися у тонкощах ринку, тому вони більше орієнтуються на свій хлопський розум. Отже, і роблять, аби було як краще, а виходить… як завжди. Звідси й перемішані сорти картоплі, незадовільні умови її зберігання.

 

Як наслідок, зазначив Сергій Рибалко, лише 0,3 % усієї вирощеної в Україні картоплі експортується. І лише 0,01 % йде на переробку. Наприклад, на виробництво чіпсів.

 

Насправді, підкреслив Сергій Рибалко, це дуже серйозна проблема. Дрібному сільгоспвиробникові не під силу сформувати товарні партії картоплі. Тому йому закрита дорога не лише за кордон, але й до вітчизняних торговельних мереж, які ретельно добирають сільгосппродукцію за сортами та товарним виглядом. Таким чином, їм набагато простіше закупити ту ж картоплю за кордоном, ніж у вітчизняних дрібних товаровиробників.

 

Менше картоплі – більше… добробуту

Відсутність взаєморозуміння між торговельним мережами та селянами призводить до вкрай небажаних результатів. «Щорічно українці інвестують у виробництво картоплі 21 млрд грн., а втрати складають 13 млрд грн.», – зазначив Сергій Рибалко. Його висновок – лише великі виробники здатні забезпечити мінімальну ціну на картоплю, задовольнити всі вимоги, які висувають до неї торговельні організації, суттєво збільшити її експортні поставки та підвищити рівень переробки в Україні.

«За умови виробництва картоплі професійними виробниками, – додав Сергій Рибалко, – нам знадобиться лише 200 тис. га». Поки ж під цю сільгоспкультуру в Україні 2011 року відводилося 1,6 млн га, а 2012 року – 1,4 млн га.

І вже зовсім сенсаційно з вуст Сергія Рибалка пролунала фраза – «чим менше картоплі вирощуватиметься на присадибних ділянках, тим вищим буде добробут нації».

 

«Борщовий набір» від бабці

Безперечно те, що великим господарствам на продовольчих ринках конкурувати набагато простіше, ніж фермерським і, тим паче, індивідуальним. Та в Україні вже склалася ситуація, коли більша частина плодоовочевої продукції, включно з так званим «борщовим набором», вирощується дрібними та середніми сільгоспвиробниками. Чи означає це, що на їхньому місці треба терміново, за прикладом минулої колективізації, масово створювати агрохолдинги?

 

Відповідь керівника напряму «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Миколи Гриценка виявилася дуже простою. Не слід вдаватися до крайнощів – доцільно з максимальною вигодою використовувати нинішню ситуацію, яка має не лише недоліки, але й переваги. Йдеться про всіляку підтримку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Вони спроможні взяти на себе вирішення багатьох проблем, з якими стикаються селяни під час вирощування, переробки та реалізації аграрної продукції.

 

При цьому Микола Гриценко послався на досвід сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, створеного в селі Садове Нижньогірського району АР Крим. Загалом його створили 86 місцевих жителів. Від початку вони визначилися зі своєю стратегією – поєднати зусилля для вирощування та реалізації плодоовочевої продукції. Результат не забарився. Згаданий кооператив торік лише на російський ринок поставив понад тисячу тонн помідорів і понад півтисячі тонн огірків.

 

Жодного куща – без дозволу

Розвиткові сільського кооперативного руху велику увагу приділяють і в Євросоюзі. У тій же Голландії фермер не має права посадити зайвий кущ помідорів чи огірків. Тут усе враховано, пораховано, все контролюється. Таким чином, сільгоспвиробники підтримують ціну на власну продукцію, яка дозволяє їм виживати.

 

Але загалом все йде до того, що внутрішній український ринок може й надалі заповнюватися завезеною ззовні плодоовочевою продукцією. Китай найближчим часом планує довести щорічне виробництво овочів до 200 млн т. Уже зараз цей показник у Європі складає 50 млн т, а в сусідній Туреччині – понад 20 млн т. Україна в цьому сенсі зі своїми 10 млн т виглядає аж надто скромно.

 

Аби захистити країну від надмірного плодоовочевого імпорту, зазначалося на конференції, нічого не залишається, як захистити вітчизняних сільгоспвиробників, у тому числі – дрібних, які сьогодні переважно спеціалізуються на вирощуванні вітамінної продукції. А інакше нам і надалі доведеться готувати український борщ з єгипетською картоплею.

 

Максим НАЗАРЕНКО,

Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань