Доля «Доктора ПІ»: вільний, але не на волі

Професора Андрія Слюсарчука завжди супроводжують унікальні явища. Чергове диво – попри відміну вироку, його не поспішають випускати з колонії

Звістка про те, що 24 березня Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ відмінив своїм рішенням вирок професору Андрію Слюсарчуку, чомусь не набула широкого розголосу. Хоча тягне на неабияку сенсацію. Бо справа «Доктора ПІ» досі є найгучнішим процесом в сучасній Україні як в плані інформаційного супроводження, так і суспільного розголосу.

Під час масованої розкрутки «викриття псевдопрофесора – вбивці», хіба дуже ліниве ЗМІ не вважало за честь пнути Слюсарчука. А тут – тиша. Закономірна, бо «четвертій владі» треба час, аби перетравити свою поразку та визнати, що у гонитві за глядачами та читачами, ЗМІ взяли участь у злочині, жертвою якого стала безневинна людина. Причому не проста, а унікальна. З тих, яких у розвинутому Світі носять на руках та всіляко оберігають.

Справа-фальшивка

Рішення в касаційному процесі дійсно красномовне. Суд  чітко і недвозначно дав зрозуміти, що звинувачення, підтримані Сихівським львівським судом та львівською апеляцією, є результатом кострубатого фальсифікату, яким були «озброєні» слідство та прокуратура. Те, як судді закривали очі на явні підтасовки на відсутність належних доказів, те, як вони відверто «футболили» аргументи захисту, те, як навішувалась неправильна кваліфікація статей, аби надати зайвої тяжкості обвинуваченням, свідчить про те, що суди працювали на максимально жорстокий варіант вироку. Справедливість не була метою пошуку в судових процесах. Метою було виконання замовлення на осудження професора Слюсарчука. Чому саме замовлення? Все просто: навіть за часів Януковича, коли, власне, розгорнулись «викриття» та «розслідування», ніхто б не ризикнув отак, не сіло- не впало, настільки явно злочинно маніпулювати фактами та фабрикувати докази. Так «старатись» слідчо-прокурорсько-суддівська команда могли тільки за умови певної вказівки.

Хто і чому «замовив» Слюсарчука – достеменно досі невідомо. І цей наріжний камінь справи є дуже важким для розслідування.

Сьогодні ж значно важливішим є те, на що вказав псевдо-суддям та псевдо-прокурорам Вищій спеціалізований суд. Предметом вивчення колегій суддів у касаційному процесі був перебіг розгляду справи в апеляційній інстанції. Це логічно, адже саме львівська апеляція «освятила» вирок першої інстанції, не змінивши в ньому ані літери.

Перше, на що звернули увагу судді касації – кричуща кількість процесуальних порушень при розгляді справи, які свідчать про упередженість львівського апеляційного суду. Вона проявилась, перш за все, у повному нехтуванні аргументами захисту. Касація відзначила, що «В порушення вимог процесуального закону суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок щодо Слюсарчука А.Т., апеляційних скарг Слюсарчука А.Т. та його захисників… належним чином не перевірив, та обґрунтування підстав, з яких частину з них залишив без задоволення, не навів».

На що ж «облокотилась» львівська апеляція? Перелік цих «гав» вражає.

Судили без доказів

Як вказує касація, апеляційний суд «не побачив», що слідство, звинувачуючи Слюсарчука у «завідомій підробці документів про вищу освіту», не надало жодних доказів – ким, коли, де були начебто підроблені ці документи. Касація також вказала на те, що документ, підсунутий слідством та прокуратурою, на підставі якого суд прийшов до висновку про відсутність у Слюсарчука вищої медичної освіти, насправді не має жодної юридичної сили. Так званий «Акт службового розслідування» російського Державного медуніверситету (РДМУ) від 31.10.2011 р. щодо видачі Слюсарчуку А.Т. дублікату диплома, насправді є незрозумілим папірцем. Суд першої інстанції погодився судити людину, проти якої в якості доказу «свідчила» ксерокопія, ніким на завірена! Мало того, суд першої інстанції не допитав людей, які начебто підписали цей папірець, а це є обов’язковою нормою у таких випадках.

Чому українським слідчим в Москві не надали належного документу – окреме питання. Чи не тому, що не хотіли нарватись на звинувачення у неправдивих свідченнях? Адже відомо, що особиста справа Андрія Слюсарчука за архіву РДМУ зникла, але є свідчення завідуючої архівом про те, що вона там зберігалась. (Від редакції: опитати архіваріуса львівський суд відмовився. До того ж є інші «сліди» навчання Слюсарчука: уривки із протоколів про здачу ним сесійних екзаменів, користання бібліотекою, тощо).

Отже касація чітко вказала на катастрофічний брак доказів відсутності у Слюсарчука вищої медичної освіти. Це є моментом, який руйнує решту обвинувачень. Бо за фактичної наявності у професора спеціальної освіти, відпадає звинувачення у незаконній медичній діяльності. Апеляція це розуміла, тому повністю «відморозилась» від клопотань захисту «Доктора Пі», який відчайдушно намагався пробити цю стіну.

Касація вказує на ці відверто протиправні моменти. Зокрема, апеляційний суд «не помітив» те, що Слюсарчук надав список своїх однокурсників, з проханням допитати їх, аби вони засвідчили факт його навчання. Суд також «не почув» прохання витребувати з прокуратури Франківського району м. Львова матеріалів щодо перевірки встановлення його медичної освіти ( в період 2000 та 2005-2006, як виявилось такі перевірки здійснювались і мали позитивні результати).

В цілому касація відзначила, що в період підготовки до апеляційного процесу стороною захисту та самим професором Андрієм Слюсарчуком було подано більше 10 різноманітних клопотань з проханням вивчити ті чи інші нововиявлені обставини. «Проте дій, передбачених ст. 401 КПК України, суддєю-доповідачем апеляційного суду здійснено не було, будь-яких рішень щодо зазначених документів не прийнято…» – відзначили судді касації. Це означає, що львівська апеляція у протизаконний спосіб приховала аргументи, які могли свідчити про невинуватість Слюсарчука! Ці документи були надані ще на етапі підготовки апеляційного розгляду. Але така ж доля спіткала і клопотання, які захист виголошував в ході процесу. Зокрема, апеляція відмовила в розгляді судово-медичних експертиз, якими дії Слюсарчука як хірурга були визнані професійними (редакція ПіКу має ці експертизи та готує публікацію з цього пиводу), та інших доказів.

Отже, неозброєним оком вбачається «сумлінна праця» львівських суддів на підтримку обвинувачувального вироку.

Львівська Феміда сіла на шпагат

Власне, увесь букет протиправного заангажованого судилища під умовною назвою «Львів проти Слюсарчука», ви можете побачити у тексті Рішення, яке ми викладемо нижче. Резюме ж таке: «… колегія суддів вважає, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення…»

Отже, апеляція, яка буде знов розглядати «справу Слюсарчука», сидить на юридично-правовому шпагаті. Бо касаційна інстанція пропонує на новому розгляді відповісти на кілька запитань.

1. Як стало можливим притягнення Слюсарчука А.Т. до відповідальності за ст. 138 КК України при тому, що його медична освіта була підтверджена в Україні уповноваженим органом (документи про ностріфікацію, які є дійсні і не скасовані), що у свою чергу давало йому право на здійснення лікувальної діяльності? (А документи з Москви, нагадаємо, є сумнівними і невідомо яким чином отриманими слідством та не підтверджені показами підписантів).
2. Як стало можливим засудження Слюсарчука за використання завідомо підроблених документів (ст. 358 ч. 4 КК України) при повній відсутності доказів – коли, ким і яким чином було здійснено підробку.
3. Яким чином Слюсарчука засуджено за «вбивство з необережності» при тому, що експертизи не встановили наявності причинно-наслідкового зв’язку між діями Слюсарчука як хірурга і смертю пацієнтів. (Від редакції. Натомість у двох експертизах відмічені високопрофесійні дії професора, який, відзначають експерти, застосував «передову тактику» задля порятунку життя хворого. Нажаль, епізоди, які були «обрані» слідством та прокуратурою для суду, відрізнялись повною безнадійністю стану хворих, через що один з експертів був вимушений заявити, що «Слюсарчук оперував фактично труп»).
4. Яким чином Слюсарчука засуджено за ст.ст. 190 ч. 2, 190 ч. 3 КК України (шахрайство) при тому, що в матеріалах провадження відсутні докази, які б підтверджували його вину.

І так далі…

Окремий привіт касація передає суддям львівської апеляції, пропонуючи їм пояснити свої наступні дії:

• Щодо порушення вимог процесуального закону при вирішенні судами питання доцільності обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обґрунтованості рішень щодо його продовження;
• Щодо порушень судами обох інстанцій Конституції України, вимог міжнародних договорів (конвенцій), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог Глави 43 КПК України при отриманні доказів стороною обвинувачення та дотримання порядку їх отримання в межах здійснення міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій (це про «папірець» з Москви – навіть порядок отримання цього «доказу» був слідством не дотриманий);
• Щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі Слюсарчука А.Т. внаслідок суворості (про притягнуті за вуха «важкі» статті).

Короткі висновки

Перше. По жодному з фрагментів звинувачення, за якими засуджено професора Слюсарчука, відсутні належні докази його винуватості, натомість має місце фальсифікація доказів.

Друге. У судах першої інстанції та апеляції були повністю цинічно порушені права Слюсарчука на захист, всі докази його невинуватості приховувались або не брались до уваги. Зокрема, ключові докази наявності освіти та його правильних дій як хірурга у всіх епізодах, які розглядались судом.

Третє. Слюсарчуку, не дивлячись на відсутність доказів, «натягувались» найбільш тяжкі статті КК, аби зробити покарання жорскішим.

Четверте. Законність його утримання під вартою протягом досудового слідства та судового процесу поставлені під сумнів. Вірогідно, прокурор та судді навмисно, попри логіку, вимоги закону та здоровий глузд, тримали Слюсарчука за гратами, аби той, перебуваючи на волі, не здобув і не надав би додаткових доказів своєї невинуватості.

Замість післямови: Шоу триває

Що тепер? О, це найбільш цікава частина цієї трагедії. Справа в тому, що після рішення касації, у професора Андрія Слюсарчука змінився статус. Він більше не є засудженим. Тобто з моменту вступу рішення касації в законну силу (24 березня 2016 року), він утримується в Полицькій виправній колонії без належних підстав. Відтепер, коли вирок апеляції скасовано, а справу повернуто на новий розгляд, вирок першої інстанції вважається таким, що не вступив в законну силу. При цьому на сьогодні не існує легітимного рішення, ухвали суду на тримання Слюсарчука хоч в колонії, хоч в СІЗО.

Тобто людину треба звільняти. Але пенітенціарна служба мовчить! Фактично здійснюючи посадовий злочин – утримання в місцях позбавлення волі людини без будь-яких законних підстав! Про те, що саме прізвище Слюсарчука керівництво пенітенціарної служби неодноразово використовувало для критики «закона Савченко», годі і згадувати… Мовляв, «аферист-вбивця» невдовзі опиниться на волі, і піде різати громадян бензопилою… Транслювати такого роду нісенітниці, роблячи із Слюсарчука найстрашнішого злодія в історії України, багато розуму та відповідальності не треба. А от випустити людину, яка утримується за гратами незаконно, – на цей відповідальний акт розуму не вистачає, чи як? Ще б і вибачитись було б непогано. Але сподіватись на таке марно.

До речі, щодо «закону Савченко» – Слюсарчука із переліку «опудал» можна виключити. Вирок щодо нього скасований, сили не набув, отже, за логікою, по цьому закону він вже у межах перерахованого терміну на волю не виходить…

Така зла іронія.

Отже, наруга над людиною, яку прокурорсько-суддівська машина часів Януковича з якоїсь таємної причини фактично розчавила, триває і зараз!

До Слюсарчука повертається його колишній статус унікальної обдарованої людини. Його здібності до запам’ятовування ніким не спростовані, натомість їх підтверджують навіть співробітники колонії. Його лікарський фах не спростований, натомість де б він не «сидів», до нього вистроюються черги хворих. Вирок щодо нього вщент розбився у вищій судовій інстанції, натомість його продовжують утримувати в клітці, як звіра…

А ЗМІ, які охоче плясали на його кістках, мовчать, як в рота води понабирали.

Чи Україні потрібен новий гучний процес в Європейському суді? Чи Світ дізнається про те, що в країні, де перемогла Революція Духу, без жодних підстав тримають у буцегарні людину, провина якої полягає лише в тому, що вона не така, як всі? Що здатна на речі, які важко, а порою неможливо пояснити?

Шоу триває…

За його лаштунками – людина із зламаною долею, розчавленою репутацією, викресленими з життя роками, знищеним здоров’ям, моральними втратами. Що нині позбавлена волі без підстав.

Ласкаво просимо у середньовіччя.

***

Текст рішення Вищого сеціалізованого суду подаємо із початку частини, де суд обгрунтовує свій вердикт про скасування вироку Андрійю Слюсарчуку: