Долітались: СБУ знайшла організовану кількатисячну орду повітряних терористів

Усі ми люди, навіть якщо хтось із нас президент, міністр, депутат чи скромний олігарх. Те що там опозиція дратує, люди якісь в масках по місту ходять – то одне. А от посягнути на святая святих – рідний дім зазнімкувати, причому із повітря з подальшою трансляцією в Інтернет, це вже по-справжньому бісить, погодьтесь…

Наші ж чиновники – зірки не гірші за голлівудських. У тому сенсі, що за їхніми маєтками так само полюють з високотехнічною апаратурою, аби народові показати, як його обранці живуть-поживають на зарплату держслужбовця. Контраст із життям пересічного українця виходить таким разючим, що електорат майже одразу хапається спочатку за серце, а потім чомусь за вила.

Що може бути гірше? А те, що закону, який би забороняв повітряним папараці виконувати свою роботу, фактично немає. Тож його почали активно шукати. Майже за Маршаком: ищут пожарные, ищет милиция… І начебто знайшли. Адже за одним із сумновідомих «законів  16 січня», передбачалося запровадження ліцензування при ввезенні в Україну так званих безпілотних літальних апаратів (БПЛА), які підлягають реєстрації в Державному реєстрі цивільних повітряних суден. Цей запобіжник «захисників Міжигіря», однак, був недосконалим, бо реєстрації підлягали, згідно діючому положенню, безпілотники вагою більше 20 кг. Отже, авіамоделісти начебто могли почуватись у безпеці. Кожен власник радіокерованої авіамоделі знає: його «іграшка» не підлягає внесенню в жоден реєстр, адже модель вагою понад 20 кг. – виключення, таких технічних витворів в Україні хіба що одиниці. Тим більше, що драконівський пакет законів Рада потім відминила.

Але захисники владних обійсть не заспокоюються і шукають інші шляхи, аби владоможців не нервували всілякі квадрокоптери із камерами. ПіК простежив тернистий шлях силових структур під час пошуку «законної» заборони користуватися радіокерованими моделями.  Виявляється, авіамоделісти стоять СБУ поперек горлянки вже давно.

Наша справа – «привлекать»

Історію можна почати навіть не з літаючих іграшок, а із «іграшок» цілком дорослих – зенітних установок ЗУ-23-2, які раптово з’явилися за кілька кілометрів від президентської резиденції наприкінці 2012 року. Нібито, щоб дамбу Київського водосховища від атак терористів з повітря захищати. Ми, звісно, повірили, що близькість Межигір’я – то випадковий збіг обставин… Але минулого трохи часу і служба безпеки раптом усвідомила, що маленький безпілотник зеніткою не зіб’єш, а зла від нього у вигляді народного гніву – набагато більше, ніж від якихось міфічних терористів. Сіли думати… На допомогу собі СБУ та МВС погукали представників Міністерства молоді та спорту, Українського державного центру радіочастот та Украероруху. Так і не второпавши, як без шуму зачистити злобних авіамоделістів, до «мозкового штурму» спробували залучити Федерацію авіамодельного спорту України.

Суддя міжнародного класу, технічний експерт ФАСУ Дмитро Деригін, пригадуючи нараду, яка відбулася ще в травні минулого року, розповідає, що силовики пояснювали бажання розробити правила для реєстрації авіамоделей, контролю їх застосування і обмеження цього самого застосування, тільки тим, що якість поганці з проводять відео- та фотозйомку «режимних об’єктів». Високі чини чесно зізналися, що не є спеціалістами чи технарями. Все, що їх цікавило, було сформульовано в такому тезисі: мені не треба знати, як і що ви будете робити, просто потрібен список тих, кого можна «привлечь».

Спочатку спортсмени «ідею» з реєстрацією взагалі не зрозуміли. По-перше, всі пілоти та їхні моделі й так зареєстровані у Федерації. Кого і за що збираються «привлекать»? По-друге, що це за «режимний об’єкт такий», куди можна проникнути радіокерованим літаком? Кожен режимний об’єкт повинен мати досконалий технічний захист. І якщо над ним так запросто можна «політати», то це запитання не до авіамоделістів, а до тих, хто витрачає шалені бюджетні гроші на охорону цих самих об’єктів…

У магазин іграшок? Тільки з паспортом!

Реєстрація – це тільки частина питань, які цікавили силові структури. «Якщо все-таки літак піднісся у повітря: як можна його зупинити?» – прискіпливо запитували захисники чиновничої психіки? І тут відповіді не дав ніхто… Украерорух не в змозі визначити, що там летить – 20 кіло, чи менше. Спеціалісти з радіочастот взагалі ввели службистів у ступор, доповівши, що сучасні цифрові системи зв’язку (які застосовуються для керування повітряними моделями) створюють сигнал, який має колосальний захист від перешкод. При глушінні сигнал може втратити 98% командних рядків, але 2%  буде достатньо, щоб керувати системою телеметрії. Тобто, аби унеможливити політ маленького пінопластового літачка, доведеться ставити апаратуру широченного спектру дії, яка вирубить усе довкола!

Тобто шлях один – знищити авіамоделізм як ворожий клас! Але тут вже юристів зацікавило, як СБУ та МВС уявляють собі обмеження ввезення і купівлі авіамоделей? Відповідь силовики очевидно готували заздалегідь: валюту ж за паспортами міняють, тож давайте й літачки так само за документами продаватимемо. .. Тобто якщо тато хоче купити дитині 30-сантиметровий «квадрік» за 700 гривень, він повинен надати паспортні дані, і не треба бути яйцеголовим аналітиком, аби второпати, куди ці дані попадуть далі. Правильно – до списку тих, кого можна «привлечь». Ну і навіщо воно тому тату? І тут простежується початок кінця авіамоделізму в Україні як явища…

Але не зовсім. Представники СБУ та МВС були вкінець засмучені заявою Дмитра Деригіна про безглуздість вищеописаних кроків, адже  всі деталі для радіокерованої моделі можна купити на радіоринку, аби потім зібрати власний літак чи вертоліт удома. Лишається хіба що заборонити вільний продаж дротів, батарейок, пластмаси… Хоча спеціаліст може зібрати літак навіть із того, що знайде на звалищі. Мабуть, про гуртки авіамоделювання наші силовики взагалі не чули… Тому взагалі не усвідомлюють, що будь-яке обмеження на купівлю радіокерованих моделей вдарить лише по батьках, які хочуть купити дитині не просто іграшку, а щось для розвитку технічного мислення. Інші – викрутяться. Бо це – захоплення, красиве хобі, втілення мрії. А хіба СБУ може заборонити мрію?

Хоча… Якщо ім. поставлять таке завдання – будуть сумлінно розбивати лоби.

Победа або Беда?

Наприкінці спілкування з МВСниками Дмитро Деригін завів їх у інтелектуальне піке, попросивши уявити, як можна засікти й заглушити модель з автономним живленням і без жодного зв’язку із землею, пофарбовану в блакитний колір, яка летить за gps-навігатором на висоті 400 метрів у задану точку координат? На цьому технічна частина питання «захлохла», звернулися до так званої правової.

Незважаючи на те що, закони від 16 січня теж «усохли» Міністерство молоді і спорту на днях направило Федерації авіамодельного спорту України лист з проханням «правового врегулювання використання радіокерованих моделей» на основі ще весняних нарад. Як кажуть у народі: і знову за рибу гроші…

Але ж спортсмени та й усі власники радіокерованих моделей переживають, що їх ось-ось почнуть притягувати до якоїсь там відповідальності. Усі пам’ятають і справи з китайськими брелоками, які СБУ визнала шпигунськими засобами, і фотографа Андрія Фенченка, якому інкримінували, що два фотоапарати радянської доби колекціонер фототехніки використовував як професійний Джеймс Бонд. Час нині такий, що служба безпеки може звинуватити майже в будь-чому. Усе залежить від того, як ти своє судно (хоч і повітряне) назвеш. Моделіст скаже, що це модель, а СБУшник радісно доповідатиме про знаряддя терориста для незаконного нагляду, відеоспостереження або й доставки вибухівки.

Тому Федерація авіамодельного спорту України вкотре терпляче відповідає: жодна зі спортивних радіокерованих моделей не може бути обладнана пристроями, що дозволятимуть їй летіти автономно у вибраному напрямку. Також, згідно з нашим законодавством, усі безпілотні повітря судна вагою до 20 кілограмів, які використовуються для розваг або під час спортивних змагань, не підлягають реєстрації у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України.

– Насправді ми контролюємо лише крихітну частину закоханих у авіамодельний спорт професіоналів, – розказує про переписку з міністерством Дмитро Деригін. – Замість того, аби радіти тому, що в країні є певна кількість людей, які згодні займатися неприбутковим авіамодельним спортом, нас майже готові за це переслідувати. Невже так байдуже, кого посадити?

Тероризм – не техніка, а стан душі…

Повертаючись до законів 16 січня і як колишній офіцер-підривник Дмитро Деригін так прокоментував сьогоднішню ситуацію: «Мені здається, що за законами 16 січня ми всі стали б терористами. При цьому наші силовики взагалі погано уявляють, що означає це слово. Тероризм – це не питання технічних пристроїв, а якщо хочете – стан душі. Ви можете взяти паперовий літак, покласти туди якусь кількість вибухівки, підпалити й відправити у вільний політ за паркан довкола дому якогось чиновника. Але забезпечити точне влучання в ціль – це зовсім інше. Тисячі людей у всьому світі роками займаються тільки тим, що вигадують все нову й нову зброю. І все одно бомби часто не влучають у ціль, а терористи проносять вибухівку на собі чи власноруч керують літаками замість того, щоб посилати безпілотники! Тим більше ми не чули про бомби, доставлені на радіоактивних літаках. Можливо, тому й не чули, що це не відповідає дійсності?

Наш експерт помиляється тільки в одному: все залежить від того, під яким кутом зору на одно й ту саму дійсність дивитися. Якщо з-за величезного паркану, обмотаного колючим дротом, то так: світ здається страшним, а небо не таким уже й безхмарним. Адже за кожною хмаринкою може ховатися коптер з камерою! Як же важко жити в цьому світі, навіть якщо ти президент, міністр, депутат чи навіть скромний олігарх…