«Доктор ПІ» – перезавантаження: персонал колонії вражений здібностями Андрія Слюсарчука
Начальник колонії та головний лікар поділились своїм баченням того, ким насправді є найвідоміший засуджений країни
Постійні читачі ПІКу знають, що у гучній справі кримінального переслідування професора Андрія Слюсарчука, відомого як «Доктор ПІ», наша редакція завжди займала позицію, відмінну від інших ЗМІ. Переглянувши матеріали на сайті, присвячені цій темі, можна в цьому наочно пересвідчитись. Ми ще на початку скандалу з так званим «викриттям» Слюсарчука, відчули сумніви у правдивості фактів, які масово вкидувались в інформпростір львівською газетою «Експрес» та ретранслювались більшістю вітчизняних ЗМІ, в тому числі – найрейтинговішими телеканалами, інтернет-ресурсами та газетами.
Ми ретельно вивчали цю справу: співставляли факти, здобували власні докази, спілкувались із захисниками, фахівцями, знайомими Андрія Слюсарчука, відвідували судові засідання. І прийшли до висновку – суспільство жорстоко та цинічно ввели в оману щодо цієї людини. Ми весь цей час намагалися довести, що це переслідування – замовне. Що слідство базувалось на підтасовках, вигадках, неналежних доказах, відвертій фабрикації та псевдосвідченнях.
Але факти жорстокі: є обвинувальний вирок, причому максимально жорсткий в умовах, коли більшість фрагментів справи фактично розвалились в суді. Тим не менше, всі львівські суди – і першої інстанції, і апеляційний – своїми рішеннями освятили брехливий, підкріплений лише хворобливими фантазіями виконавців «портрет» Доктора ПІ: псевдолікар, зарізяка, вбивця, аферист, дебіл-шизофренік, який має лише петеушну освіту та посягнув на шахову святиню – програму «Рибка», яку досі не обіграв жоден гросмейстер…
Для тих, хто готовий зараз викинути у повітря запитання – чому ми знов повертаємось до цієї теми, тим, хто готовий закинути нам, як це вже неодноразово траплялось, «продажність» та «захист вбивці», відповідаємо: зараз ми поставили для себе жирну крапку навіть на будь-якому натяку щодо винуватості професора Андрія Тихоновича Слюсарчука. Власне, сумнівів у правоті своєї позиції в нас і не було, але власні переконання завжди краще підкріплювати думками незацікавлених людей, які так чи інакше мають право свідчити та стовідсотково розбираються в темі.
І такі свідчення ми отримали.
Читайте також: Друге дихання «Доктора ПІ»: Росія підтвердила освіту Слюсарчука. Суд у ступорі, адвокат звернувся до Порошенка
Ми двічі відвідали Полицьку виправну колонію, де утримується «Доктор ПІ». Після першої зустрічі з Андрієм Тихоновичем «через скло», прийшли до думки, що доцільно було б поспілкуватись із керівництвом колонії та персоналом. Логіка проста: цей заклад є місцем, де якості людини проявляються найбільш випукло. Це замкнений простір, у якому людина не буває наодинці, де кожен її крок та слово фіксуються. З іншого боку – працівники колонії є найоб’єктивнішими, незацікавленими, незаангажованими суддями. Вони спілкуються із специфічним контингентом, вони навчені «вираховувати» психотипи своїх «клієнтів», аби знати, чого від них можна очікувати. Ці люди не пристають на якийсь бік, вони просто виконують свою роботу.
Отже, їхня думка про Андрія Слюсарчука, який перебуває в колонії вже майже рік, є дуже цінним об’єктивним свідченням щодо його здібностей, особистісних рис, захоплень, знань.
Редакція ПІКу висловлює подяку керівництву Державної пенітенціарної Служби України: до нашого радісного подиву редакція отримала офіційний дозвіл на спілкування з начальником колонії. Забігаючи вперед зазначимо – інтерв’ю з полковником внутрішньої служби Володимиром Каламбетом та лікарем медичної частини колонії Віктором Калішем просто на шматки рве шаблони суспільних стереотипів, сформованих щодо Слюсарчука слідством, прокуратурою, судами та пресою, і ставить багато запитань до тих, хто трудився над створенням образу «дебіла-зарізяки».
Для скептиків, завжди готових обхаяти все, що доводить невинуватість Слюсарчука та звинуватити ПІК у брехні, наводимо документ, який дозволив нам провести ці інтерв’ю.
Читайте також: Голова «Профессора Пи»: сколько стоит жизнь Андрея Слюсарчука
«Не грає, а грається!»
(Розмова із начальником колонії
полковником внутрішньої служби Володимиром Каламбетом).
– Володимире Олександровичу, ми не обговорюватимемо зараз якісь юридичні аспекти справи Андрія Слюсарчука. Ви є людиною, яка бачить злочинців кожен день. Ви знаєте риси та схильності людей, особистісні якості та спосіб життя яких не вкладаються у суспільні норми. Нас цікавить, як часто ви мали можливість спілкуватись із засудженим Слюсарчуком і які враження, яка думка про нього у Вас склалась.
– Звичайно, по мірі необхідності я з ним спілкувався. Людина він дуже цікава. Тим, що має свій світ, в якому живе. Відрізняється від інших засуджених, бо має відповідну освіту. Спілкування з ним дуже цікаве, від нього можна дізнатись про багато цікавих речей. Дуже хороший співрозмовник. Добре грає в шахи, я б сказав, навіть прекрасно грає…
– Але за суспільними стереотипами Слюсарчук є, по-перше, людиною, яка не має освіти, по-друге має діагноз «шизофренік, олігофрен в стадії дебільності», по-третє він не вміє грати в шахи, бо аферист…
– Як на мене, це – помилкова думка! Я ж теж про нього читав дуже багато перед тим, як він до нас прибув. Тим більше, що до його етапування в колонію, ми отримали персональний наряд щодо нього – що він буде відбувати покарання саме тут. Відповідно, було цікаво, бо ця людина викликала великий суспільний інтерес. Отже, ми вивчили дуже багато інформації щодо нього в Інтернеті та навіть поспілкувалися з деякими нашими колегами. Але, як би правильніше сказати… Людина, яку ми побачили, справляє зовсім інше враження, ніж те, яке виникає після вивчення того, що про неї писали. І за рівнем інтелекту, знань, манери спілкування. А пам’ять в нього – унікальна!
– До речі, а як Ви перевіряли пам’ять? Він книжки цитував?
– Ні. В нас є інші методи, аби пересвідчитись в цьому. Розумієте, ми тут деякою мірою все ж-таки психологи. Маємо свої засоби перевірки. Скажімо, можна з десяток разів ставити людині одне і теж за формою запитання – у різних обставинах, настрої, часі… Ми переконались в тому, що пам’ять в нього дуже сильна.
-Давайте повернемось до шахів. Ви казали, що він чудово грає.
– Так! Я бачив це п’ять-шість разів особисто.
– З ким він грав?
– З комп’ютером. Спочатку з програмою «Рибка», потім скачали йому якусь потужнішу, не пам’ятаю, як називається… Він жодного разу не програв.
– Володимире Олександровичу, Ви, мабуть, знаєте, що переслідування Слюсарчука власне і почалось із звинувачення в тому, що начебто його гра з «Рибкою», яку досі не переміг жоден з гросмейстерів Світу, є аферою. Після цього його здібності були поставлені під сумнів. Казали про те, що йому начебто або підказували, або він ослабив програму, або завчив одну партію… Це дуже резонансна заява з Вашого боку. Розумію наївність запитання, але – Ви впевнені, що йому ніхто не підказував чи щось таке…
– Де? Тут? (Сміється). Розумієте, тут колонія… Режимний об’єкт. Такі речі тут неможливі. Кажу вам – він обігрує комп’ютер, причому напрочуд легко! Знов-таки, нам було цікаво це перевірити, бо, повторюю, ми багато чого читали з цього приводу. Він як прибув до нас, через якийсь час адаптувався, став у розмовах згадувати про шахи. Ми вирішили пересвідчитись…
– Тобто це була ваша ініціатива?
– Так. Скачали програму, посадили Андрія Тихоновича за комп’ютер… Скажу так: він не грає, а грається! Ми виставляємо максимальний рівень складності. Він про щось розмовляє, теревенить, потім неочікувано робить хід… Комп’ютер «думає» довше, ніж він! Я не раз бачив, як програма здається і викидає жартівливі написи: «Сьогодні не мій день»…
Читайте також: «Ганьба вітчизняного правосуддя»: авторитетний адвокат наполягає на повному виправданні Андрія Слюсарчука
«Якщо б мені довелось лягати під ніж, то Андрію Тихоновичу я б довірився без сумнівів»
(Розмова із Віктором Калішем,
лікарем медичної частини Полицької виправної колонії).
Від редакції: необхідне уточнення. За рік до медичної частини колонії фіксується до 5 тисяч звернень із різноманітними скаргами. Робота тут вимагає від лікаря великої універсальності, адже фахівців з окремих напрямів немає, хіба що їх запрошують у окремих випадках. Робота специфічна ще й тому, що лікар повинен вирізняти тих засуджених, хто дійсно хворіє, від тих, хто «косить». Отже ми розмовляємо із фахівцем, якого практично неможливо надурити.
– Вікторе Володимировичу! Ви є людиною, лікарський фах якої ніхто не може спростувати. І вже тривалий час спілкуєтесь із людиною, офіційно визнаною «псевдолікарем». Які у Вас враження? Чи вели ви розмови із Андрієм Слюсарчуком на медичні теми?
– Що вам сказати… Я таких обдарованих людей не зустрічав. Про таких кажуть – має божий дар. В нього надзвичайні можливості. Надлюдські!
– Які саме? В чому це проявляється?
– Пам’ять… Та навички в медицині, в тому числі – мануальні. Скажімо, він показував, як в’яже хірургічні вузли. Не один, не два… Декілька видів. Він це робить граючись. А пам’ять! Я відкривав навмання на будь-якій сторінці великий фармацевтичний довідник. Там описані десятки тисяч препаратів. Називаю йому препарат. І він розказує, що це за ліки, спосіб їхньої дії – все, як книжка пише… Жодної помилки! А який діагност! Медичні знання в нього дуже глибокі і я ніколи не повірю, що він – самозванець…
– Він вам допомагає якимось чином тут лікувати?
– Скажімо так – теоретично… Спектр його медичних знань вражає. Єдине, що він не любить – стоматологія та лор-хвороби. А от людський мозок він знає, як свої п’ять пальців. Спинний мозок, травми хребта, нейрохірургія – це також його. Дуже гарно розбирається у загальній хірургії.
– Це враженні від суто теоретичного спілкування?
– Ні. Я ношу йому, скажімо, знімки з томографією хребта, мені хворі, бува, приносять. Він моментально діагностує грижі, будь-які пошкодження, все бачить! І це стовідсотково співпадає з описом, який додається до томографії. Опис я йому, звичайно, не показую… Або нерідко розказую йому симптоматику, скарги, з якими приходять хворі. Він миттєво ставить діагноз! Голова працює, як комп’ютер! Жодного хибного діагнозу, а таке було більше десятка разів! Завжди точний, правильний діагноз.-
– А лікування при цьому він призначає? Ви його тестували в цьому напрямі?
– А як же! Він чудово знає класичні протоколи і схеми лікування. Але нерідко вдосконалює їх, додає щось своє. І завжди науково обґрунтовує, чому саме він додає той чи інший препарат, розказуючи про механізми дії, взаємодії препаратів, доводячи, що так буде краще.
– Вікторе Володимировичу, давайте резюмуємо цю частину розмови. Ви, як дипломований лікар, не вірите в те, що у Андрія Тихоновича Слюсарчука, засудженого за незаконну лікарську діяльність, немає лікарської освіти?
– Ні! Не вірю! Гадаю, що не тільки я. У нас працює завідуючий відділенням рентгенології на пів-ставки, у лікаря вища категорія з рентгенології. Він також мав можливість спостерігати за Слюсарчуком. То я його якось запитую – ну, і як вам «шарлатан»? «Ніколи б не сказав!» – відповідає…
– Тоді таке запитання: як Ви вважаєте, чи можна маючи феноменальну пам’ять, вивчити до такого рівня медичну справу за допомогою підручників та інтернету?-
– Запам’ятати – можна. Але мануальних навичок не буде, якщо людина не робила цього руками. А вони в нього, повторюю, є, і неабиякі. Скажу так, щоб більше не запитували – якщо б мені довелось лягати під ніж, то Андрію Тихоновичу я б довірився без сумнівів.
– Скажіть, що для нього первинне, як для людини, яка демонструє такі лікарські здібності – самоствердження, бажання проявити себе, реалізувати чи життя пацієнта? Запитую тому, що Андрію Слюсарчуку все ж таки інкримінували вбивство.
– Я читав заключення експертиз… Вбивство йому інкримінували через те, що він начебто не мав медичної освіти і при цьому оперував людей.
– Я запитую вашу думку про те, чи взагалі здатна ця людина на вбивство. Якщо брати на віру версію, про яку знають всі, він, знаючи, що іде оперувати людину заради бо зна чого, не маючи навичок, розумів, що може вбити хворого…
– Вбити? Ні! Він не здатний на вбивство. Він би не пішов на таке. Врятувати – так. Скажу, що він в цьому навіть схильний до ризику, але цей ризик в нього завжди виправданий. Як лікар він дуже інтуїтивний, і хоча в нього багато нестандартних рішень, вони завжди правильні. Я постійно дивуюся. Він феноменальна людина. Такий обсяг знань у цій голові.
– Окрім медицини, які ви маєте теми розмов?
– Шахи! Це його хоббі. Він грає в моєму кабінеті, завжди в моїй присутності. Такі тут правила… 30-40 ходів – і машина здається. Причому він вже на 10-му-11-му ходах прогнозує партію. Жодного разу комп’ютер не виграв у нього! 115 партій вже награв, з них десь 15 – нічия, решту Андрій виграв. Дуже нервує, коли комп’ютер провокує нічию – робить три однакових ходи…
Читайте ще: Відомий політтехнолог вважає справу «Доктора ПІ» вдалою інформаційною спецоперацією російських спецслужб
Замість післямови
До цих свідчень немає що додати. Ще раз наголошуємо: наші співрозмовники є найбільш об’єктивними свідками, яких тільки можна уявити. А колонія є найбільш замкненим, захищеним місцем, аби вивчити справжній внутрішній світ людини.
Отже залишаються лише висновки і запитання.
Справа Слюсарчука є, мабуть, найтрагічнішою помилкою, якої припустилась держава. Власне, історія знає приклади, коли унікальні обдаровані люди піддавались переслідуванням. У тоталітарних державах або у середньовіччі. Як сталось, що країна запроторила до буцегарні людину, якою могла б пишатись? І як тепер з цим бути? Адже саме сьогодні «Доктор ПІ» має віддавати Україні свої знання. Замість цього він дивує персонал колонії.
Ми, звичайно, говорили і з самим Слюсарчуком. Але час для публікації цього інтерв’ю настане згодом. Бо те, що ми почули від нього, розкриває очі на багато процесів, з якими стикнулась країна. Скажімо, Слюсарчук знає, за допомогою яких механізмів і наукових розробок сусідня держава перетворила людей у «ватників», які механізми впливу на свідомість покладені в основу інформаційної складової «гібридної війни»… Ми переконались в тому, що саме таких знань, наукових підходів та інтелектуального аналізу бракує нині тим, хто намагається займатися контрпропагандою.
Але він – сидить. І сподівається, що чергова судова інстанція покладе край цьому глобальному ідиотизму.
Читайте ще: Останнє слово «Доктора Пі»: Слюсарчук звинуватив прокуратуру і суд у виконанні політичного замовлення
Час все розкладе по поличках. І колись українським гросмейстерам, які першими почали несамовиту травлю Слюсарчука, доведеться пояснити, чому вони так гучно звинуватили переможця «Рибки» у шахрайстві. Чому так і не розшифрували механізми цієї «афери століття»? Чому не продемонстрували? Поки що нехай чухають потилиці, намагаючись зрозуміти, як обіграти «Рибку» в умовах колонії. Бо самі вони не це неспроможні.
Чи доведеться колись слідчим і прокурорам, які «конструювали» цю справу із дивним маніакальним бажанням запроторити Слюсарчука за грати, давати пояснення в суді?
Чи будуть судді, які заплющували очі на «імпровізації» слідчих і прокурорів, давати пояснення в прокуратурі?
Чи будуть «медичні експерти», які ставили Слюсарчуку принизливий діагноз «шизофренік, олігофрен в стадії дебільності», давати пояснення в прокуратурі та суді?
Колись дізнаємось.
На цій справі «піднявся» багато хто. Нардеп (у той час – опозиціонер, а сьогодні віце-спікер ВР) Парубій, який особисто вдирався вночі до львівської міліції, підтримуючи вимоги газети «Експрес» негайно заарештувати «псевдолікаря». Ольга Богомолець (тоді хазяйка косметологічної клініки, а сьогодні – Народний депутат), яка ніц нічого не знаючи про цю справу, разом із регіоналкою Бережною (яка сьогодні хає Україну з російських телеканалів) заламувала руки на «круглих столах», виголошуючи жаль за «жертвами псевдолікаря»… Навіть правозахисник Глузман, який гриз Слюсарчука майже рік у своїх блогах, не бачивши при цьому жодної сторінки справи… І ще багато різних «політиків», «експертів», «журналістів». Тут хотілось щось запитати про совість, але втримаємось. Немає сенсу.
P.S. Довідково: в колонії Слюсарчук грає не тільки з «Рибкою», а й з потужнішими програмами «Комода» і «Гудіні». Рівень сили гри комп’ютера при цьому – ЭЛО=3188).
Редакція висловлює подяку полковнику внутрішньої служби Володимиру Каламбету та головному лікарю медичної частини Полицької виправної колонії Віктору Калішу, за їхню відвертість та мужність висловлювати власну думку, що іде урозріз із суспільними стереотипами та офіційною версією справи.
