Добкін знайшов у Авакова гармонію зовнішнього та внутрішнього

«Твіттер» – однозначно дзеркало душі. Через обмеженість кількості знаків там кристалізується лише суть. Без архітектурних надлишків і відволікаючих маневрів. Відразу стає зрозуміло – хто є хто

Наприклад, губернатор Харківщини Михайло Добкін у своєму «Твіттері» минулого тижня розмістив фото у Верховній Раді свого попередника, нині – народного депутата від Батьківщини Арсена Авакова у білій безрукавці, що прилягає до тіла. І написав: «Удивительная гармония внешнего вида с внутренним миром. Дресс-код БЮТ в ВР поражает своей неприхотливостью и жлобством».

Відразу пригадується класика: «Нємножко тєкст по-дєбільному напісан»… Більш ідіотського пред’явлення важко навіть уявити. Ні, можна будь-як ставитися до опозиції, Батьківщини й Авакова зокрема. Можна його не любити та навіть зневажати. Очевидно, він, як й інші опозиціонери, заслуговує і на критику, і на сарказм. Але, мабуть, все-таки в якомусь іншому контексті. А із добкіного твіту слідує, що «папєрєдніку», крім дрес-коду, і пред’явити нічого. Тобто автор запису, бажаючи жбурнути словесну фекалію в Авакова, влучив насправді в себе. Продемонструвавши поведінку не політика, а восьмикласника 70-х років минулого століття, який хизувався перед друзями американськими джинсами, а тих, у кого їх не було, взагалі за людей не вважав. Але це зовсім не означає, що губернатор Харківщини був у шкільні роки таким жлобенятком. Швидше, навпаки, він носив по три роки одні штани з лисиною на дупі, страждав від комплексу неповноцінності та смертельно заздрив більш «упакованим» одноліткам. І саме тому, натерпівшись у дитинстві, сьогодні вважає дорогий прикид найліпшим мірилом людської успішності. Та не розуміє бідолаха, що одяг та інша зовнішня атрибутика – це все-таки вторинне, і будь-яке брендове ганчір’я, надягнене на опудало, сутності його не змінить.

Відтак у згаданому твіті маємо зразок дивовижної дисгармонії зовнішнього вигляду дописувача – скажімо, костюма від Бріоні – із його внутрішнім світом примітивних понять. Не обтяжених моральними  нормами та не окреслених червоними прапорцями, за які зазвичай культурні люди (не жлоби) не заходять. Червоні прапорці – це те, що не дозволяє чоловікові макати іншого у «дрес-код». Або, нализавшись ущент на чиємусь «бьозднику», – залізти на стіл та поливати звідти, самі розумієте чим, усіх присутніх. До речі, злі язики подейкують, що були у біографії Добкіна і такі неаристократичні епізоди. Звичайно, ми цього не бачили, тож стверджувати не беремося. А ось дорікати опоненту неналежним одягом – це і є справжнє жлобство, очевидне всім нормальним людям. Навіть не обізнаним із подвигами Михайла Марковича на його тернистому політичному шляху.