Добкін погрожує Свободі насильством у збоченій формі

«Я хочу этих национал-рагулей (ВО Свобода. – «ПіК») предупредить. Территория Харьковской области для вас закрыта раз и навсегда. Сунетесь сюда с вашими законами, правилами и уставами, будет задевать наших учителей, будете оскорблять наших ветеранов, будете пытаться испортить наших детей, я вас предупреждаю через ваших представителей в этом зале, мы вам ваши портреты Шухевичей и Бандер засунем в те места вашего тела, где им будет более комфортно, чем на харьковских стадионах и на улицах. Только не забудьте их предварительно в трубочку скрутить»

Михайло Добкін, губернатор Харківщини, довічний заручник тексту, що «по-дєбільному напісан».

Цей емоційний вислів може багато чого розповісти психологам-дослідникам – не лише про певні риси особистості харківського губернатора (як, наприклад, схильність до насильства), але, вочевидь, і про деякі сторінки його минулого.

Те, яким чином Добкін збирається виховувати політичних опонентів, з головою видає всю його підноготну. Цим видом тортур у новітній історії України полюбляли бавитися братки. (А ще раніше – більшовики, що, зрештою, майже одне і те ж саме – і ті, й інші були бандитами).

Тобто перший висновок, який напрошується: очевидно, Михайло Маркович говорить про те, що знає не з чуток, тобто свого часу він уже брав участь у подібних екзекуціях – десь там на зорі туманної юності. Бо в протилежному випадку в його натруджену голову прийшов би якийсь інший спосіб покарання. Їх, до речі, безліч. Наприклад, Президент наш Віктор Федорович іще у першу свою бутність прем’єр-міністром на одній із прес-конференцій 2004 року обіцяв переламати ноги тим, хто ставить палки в колеса уряду. А це, погодьтеся, зовсім інше. З цього випливає, що Янукович не був «бєспрєдєльщиком» і ніколи не вдавався до особливо схиблених форм насильства (про які згадав Михайло Добкін).

Але заради справедливості слід відзначити, що Михайлу Марковичу притаманне і деяке милосердя. Пропозиція попередньо згорнути портрети в трубочку свідчить про те, що він на якомусь підсвідомому рівні намагається полегшити майбутні страждання своїх жертв. А це можливо лише в тому випадку, коли сам через ці страждання пройшов і маєш певний гіркий досвід. Зокрема, той, що «трубочкою», – все-таки не так боляче.

Ми не знаємо, хто і чиїми портретами мучив молодого Добкіна у настільки жахливий спосіб. Чи зірвав покидьок різьбу майбутньому політику – теж невідомо. Але психіку порушив назавжди. Тепер для Михайла Марковича не існує іншого методу виховання, ніж щось кудись засунути.

От тільки не зрозуміло, при чому тут обмовка про «комфортність»? Це що, привіт від дідуся Зіггі? Тоді страшно навіть уявити, чим відізвалася Добкіну бурхлива юність…

У цьому зв’язку пригадується один старий анекдот. Сер Генрі вирішив відучити сера Джона від куріння. Він узяв сигару, засунув її собі на півхвилини у нижній отвір, після чого запропонував товаришу. Сер Джон викурив і подякував. Наступного разу сер Генрі подовжив підготовчу процедуру до 10 хвилин. Сер Джон знову не помітив підступу. Тож на третій день сер Генрі вдався до радикального кроку: перед тим як пригостити сера Джона сигарою, він відправив її у звичне місце на цілих півгодини. Але простодушний сер Джон, нічого не підозрюючи, як завжди, викурив і подякував (можливо, він просто радий був курити халявні сигари?). Словом, закінчилася ця моторошна історія тим, що сер Джон так і не кинув курити, а сер Генрі більше не міг обходитися без сигари в дупі. (На всяк випадок: це не натяк на щось «таке», а просто ліричний відступ, покликаний розрядити зрозумілу напруженість).

…Отже, повертаючись до харківських баранів. Якщо наші страшні припущення мають під собою хоч якийсь ґрунт і без Фрейда тут справді не обійшлося – сенс добкінського висловлювання слід трактувати зовсім під іншим кутом. Утім, не будемо вдаватися до подальшого психоаналізу та заглиблюватися в історію непростих відносин Партії регіонів і ВО Свобода. Аби не кидати зайву тінь на обидві парії, які вже і без того… гм… по самі помідори. Тим більше, що від «націонал-рагулей» прозвучала майже офіційна відповідь, – очевидно, в якості кроку на упередження, тобто щоб у когось, як і в нас, не виникло поганих підозр і зайвих запитань.

Найодіозніший спікер Свободи – Ірина Фаріон сповістила всіх небайдужих, що ні разу не злякалася пацанських страшилок, а самого Добкіна назвала «клоуном», «дурнем» та «ідіотом». (Хоча пані Ірина не належить до політиків, які можуть похизуватися нашою прихильністю, але в цьому конкретному випадку не погодитися з нею означало б покривити душею та погрішити проти істини).

«Тепер партія буде мати не менше 16 %, і Добкін достатньо для цього постарався своєю тупістю», – радісно резюмувала свободівка. А ось подякувати за це Михайлу Марковичу забула. І це дивно як для такої чемної пані…