Для Табачника 11 мільйонів – дрібниця
«ПіК» продовжує аналізувати звіт міністра освіти про досягнення минулого року. Дмитро Володимирович без зайвої скромності повідомив громадськості про непересічні успіхи діяльності міністерства під його керівництвом у галузі середньої освіти
Виявляється, за стан вищої освіти і науки міністр також сам собі ставить непогану оцінку. Чи обʼєктивна вона?
2014-й рік українська наука зустрічає рекордно низьким бюджетом, якого достоту не вистачить ані університетам, ані галузевим академіям наук. Фактично нічого нового МОН і не пропонує. Грошей із бюджету забракне навіть на зарплату педагогам чи повну оплату комуналки… Зате у МОН придумали нові вимоги до бажаючих захистити дисертацію і вихваляються 500-ми місцями в рейтингу кращих вищих навчальних закладів світу. А може, науковці врешті скажуть, як на Євромайдані: «Нам набридло пишатися, ми хочемо щось робити…» І тут їм міністр освіти в лоба: «Дипломчик у вас є?»
Саме так Дмитро Табачник пояснив журналістам, чому в нашій країні неспроможні знайти роботу люди з деякими дипломами (як відомо, наука в ідеалі мала б починатися саме з вузу, а ще точніше – з якісної вищої освіти).
– Ніхто не може заборонити йти за гроші батьків на юридичний факультет ветеринарного університету, – нічтоже сумняшеся того, що МОН видає ліцензії на юридичні спеціальності у ветеринарних ВНЗ, коментує ситуацію Дмитро Володимирович. – Потім приходять на прийом до міністра люди похилого віку, часто із сільської місцевості, та кажуть: «Як же так! Я недоїдала, недосипала, вирощувала бичка, теля і так шість років – а внучку (дочку, внука, сина) не беруть на роботу». І показують диплом юриста сільгоспвузу… А тепер поставте себе на місце роботодавця – адже він хоче юриста, а не людину, яка отримала диплом.
Ми поставили себе на місце людини, яка цей диплом отримала. Навіщо міністерство дозволило цьому ВНЗ давати неякісну освіту? Залишивши це без відповіді, Табачник порадив іти за дипломом юриста хоча б до НАУ… Чим же диплом юриста авіаційного університету кращий за диплом із ветеринарного? Можливо, тим, що ще не так давно у цьому університеті проректором працював кум Табачника Максим Луцький, якого підозрювали у величезних махінаціях із грошовими потоками в НАУ? Логічно, хоча й бездоказово…
11 мільйонів? Зауважень немає!
Також чинний міністр не бачить нічого поганого в тому, як витрачають гроші на науку ректори лояльних до нього університетів. Наприклад, на заяву Рахункової палати про неефективне використання 11 мільйонів гривень бюджетних коштів у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка він лише подякував… Рахунковій палаті:
– Повний звіт Рахункової палати надзвичайно доброзичливий для нашого головного університету. Ніяких серйозних зауважень немає. …Ми з цим згодні та вдячні Рахунковій палаті.
Тобто при колосальному дефіциті грошей на науку 11 мільйонів – то дрібниці, не варті уваги ні преси, ні громадськості.
Ми – кращі… в п’ятій сотні
Нарешті, інакше ніж невдалим жартом, не назвеш спробу Табачника похвалитися рейтингом наших університетів. Так, це чудово, що три вітчизняні вузи були представлені в найпрестижнішому міжнародному рейтингу університетів QS World University Rankings. Київський національний університет імені Тараса Шевченка опинився аж у категорії 441–450. До речі, всього у рейтингу фігурує 800 університетів. Від Росії цього року туди увійшло 18 навчальних закладів, а Московський державний університет імені М. В. Ломоносова навіть наближається до першої сотні…
Можна багато говорити про те, що Росія є більшою країною і має краще фінансування, одначе основа нашої та їхньої освіти одна – радянська. Фінансування ж кращих університетів країни має відбуватися не за рахунок іноземних студентів чи зароблених самими вузами грошей (а саме таку ситуацію маємо наразі). Будь-які «внески» в освіту держава робить, виходячи з пріоритетів: бути сировинним придатком для інших чи високорозвиненою країною?
Публікуйтеся на здоров’я!
Потужна університетська наука, орієнтація на світові показники – це те, чим сьогодні пишаються в МОН. Принаймні думають, що мають на це право… Дмитро Табачник логічно думає, що «про науковий потенціал окремих дослідників, закладів, університетів і в цілому країни судять саме за кількістю публікацій та за рівнем цитувань».
Тому в МОН вирішили потурбуватися про нові правила для дисертантів: тепер кожна кандидатська дисертація в Україні повинна мати три публікації в іноземних наукових виданнях, внесені до науково-метричних баз, кожна докторська дисертація – чотири. Комітет ВР з питань науки і освіти поцікавився у міністерстві, за чиї кошти дисертант розміщуватиме свої статті в іноземних виданнях? Міністерство освіти однозначно висловилося за те, що цей пункт чиновників не обходить. Наше діло – вимагати публікації. Ваше, панове професори, – викручуватися за свої гроші. Бо ж цього року всім науковцям доведеться крутитись із рекордно низьким бюджетом на науку – 0,27 % від ВВП.
Підкорм ректорський
Заради справедливості скажемо, що в країнах ЄС наука теж фінансується не десятими частинами від валового продукту. У середньому на неї виділяють 2–3 % від ВВП (що все одно в десять разів більше, ніж у нас). Різниця в тому, як і на кого ці гроші витрачаються. Нам їх вистачає хіба що на сплату комунальних послуг і зарплату професорам й академікам…
Деякі країни пострадянського простору пішли іншим шляхом. Чехія, гарантувавши пожиттєву пенсію аксакалам науки, зробила ставку на молодих. Уже через п’ять років її науковці виявилися затребуваними у кращих вузах ЄС. У Польщі з 38 мільйонами населення (не на багато менше, ніж у нас) у Національній академії наук працює в шість разів менше співробітників. Ми тим часом продовжуємо «годувати» чималими преміями заступників міністра і ректорів, які є членами академій наук (серед них іще й досі рахується опальний Петро Мельник). І, якщо чесно, – всі знають, хто пише всі ті наукові роботи, за які академіки і всілякі дійсні члени отримують гроші… Молоді люди, замість проведення власних досліджень, відпрацьовують «неграми» у сильних світу цього.
Винаходи – не старше 25
Вийти на якісно новий рівень у науці можна лише через реформи і тоді, коли в науку прийде незаангажована молодь. Існує така проста аксіома: майже всі видатні відкриття в історії людства зробили науковці у віці 20–25 років. То який сенс фінансувати 50–60-річну науку? А саме таким є середній вік академіка України… Ці люди, наприклад, іще можуть якісно викладати, але де-факто для науки вони вже нічого не зроблять.
Тепер поглянемо «за бугор». Німецький центр «ТеоПракс» реалізував 850 проектів молоді у промислове виробництво. Один із них, а саме нову систему функціонування ліфта, розробили три восьмикласниці з Німеччини. Машина для сортування насіння – винахід школярів міста Карлсруе. Учні міста Адельсхайм на замовлення виробників харчової галузі винайшли новий смак напою.
Минулого року Україна теж пишалася своїм винахідником. Іван Селезньов, студент НТУУ «КПІ» і випускник МАН, створив ультразвукову рукавичку, яка допоможе людям із вадами зору орієнтуватися у просторі. Проект потрапив до трійки кращих винаходів світу. Івану Селезньову запропонували співпрацю американці, але він хоче, щоб його роботу реалізували спочатку в Україні. Чи дочекається він фінансування з отих 0,27 %? А може, воно йому й не потрібне, думають у міністерстві? Зробив свій внесок у науку – чудово, а тепер шукай спонсора!
Устигаємо на поїзд?
Хоча в самому Міністерстві освіти і науки не забувають похизуватися досягненнями студентів і викладачів. Перші в СНД онлайн-курси відкрито в КНУ імені Шевченка… Цю новину вже не перший місяць подають у МОН із таким апломбом, який можна порівняти хіба з висадкою восьмикласника на Місяці…
Непогано було б чиновникам розповісти, що в Україні онлайн-курси вже давно діють у багатьох університетах, просто МОН уперше «побачило» таку диковинку. Що вже казати про увесь світ… Бізнес-школа у Гарварді відмовилася від стаціонарного викладання початкового курсу бухобліку, оскільки професор із університету Брайхем Янг читає такий чудовий онлайн-курс, що студенти користуються лише ним. За даними Всесвітнього банку, в 33 штатах США створено віртуальні університети. Навіть у Південній Кореї існує 15 віртуальних університетів, які пропонують 66 програм для бакалаврів.
Доки ж ми будемо застрибувати на останню підніжку вагона «Наука» зі своїми 33%-ми іноземних студентів, юристами з ветеринарного й армією всіх наших академічних «членів»? Врешті-решт усе це обвалиться і потяг рушить без нас… Давно вже пора забути й про найкращу в світі радянську школу – її залишки у прямому й переносному сенсі помирають у нас на очах. А сучасні генії на зразок Івана Селезньова – лише одиниці, які рано чи пізно емігрують, залишивши нас порсатись у стосах дисертаційного брухту імені ректорів-академіків.
