Для громадян Євросоюзу, США і Канади намагаються запровадити плату за в’їзд в Україну

Зміна порядку перетинання кордону України іноземцями, які користуються правом безвізового в’їзду, не стосуватиметься громадян решти держав, що домовилися з офіційним Києвом про безвізовий режим у 2005 році та пізніше

Проект відповідної постанови вже обговорювався Кабінетом Міністрів, але був відправлений на доопрацювання. Причина вибірковості дії постанови виглядає політичною: адже саме ЄС, США й Канада тиснуть на Україну через внутрішні події після призупинення євроінтеграційного курсу. І тут починається найцікавіше. Справді, якщо з громадян перелічених країн стягувати візовий збір, це стане одностороннім (з українського боку) порушенням існуючого візового режиму. Але ж помститися дуже хочеться!!! А якщо хочеться, то у нас можливе все…

Тож і додумалися чиновники стягувати платню за… внесення персональних даних до якогось там реєстру під час кожного перетинання кордону іноземцем! При обговоренні позиції функціонерів розділилися. З одного боку, Державна прикордонна служба виступила категорично проти нововведень, тоді як Міністерство закордонних справ і Міністерство юстиції новацію підтримали.

Щоб до кінця уяснити ідіотизм ситуації, вдумаємося у трохи специфічний анекдот. «А чи не западло Вам відповідати на анонімні запитання?» – спитали Президента РФ Володимира Путіна під час інтернет-конференції. «Шановний користувач із ІР-адресою 217.168.225.195, операційною системою Windows XP, який проживає за фізичною адресою: м. Москва, пр. Миру, буд. 7, кв. 48, Іванов Василь Петрович: НЕ западло!» – відповів Володимир Володимирович.

Розшифруємо: центральним моментом як проекту постанови КМУ, так і анекдоту є Закон України «Про захист персональних даних», що експерти від самого початку вважали не тільки недосконалим (зокрема через відсутність поділу персональних даних на вразливі та звичайні), але й вельми корупціогенним. Справді, коли за радянських часів «Контора Глибокого Буріння» (так колись жартома розшифровували абревіатуру КГБ) збирала різноманітні персональні дані на всіх і кожного, ніхто навіть не намагався протестувати. Як раптом випускник-відмінник «Контори Глибокого Буріння» Володимир Путін надумав «захищати» (саме так – у лапках) персональні дані у підвладній Росії окремим законом…

Як і слід було очікувати, законодавча новація виявилася мертвонародженою. Відомство-наступник «Контори Глибокого Буріння» – ФСБ продовжувало успішно збирати дані, які й на кого потрібно збирати, без додаткових повідомлень. Тривала аналогічна робота і в інших великих і малих «конторах» – тут закон не змінив нічого. Тож у разі потреби будь-якого громадянина, як завжди, можна було миттєво «пробити» по відповідних базах даних, з’ясувати ПІБ, фізичну адресу, телефони, родинні зв’язки… та що завгодно! Хто з громадян давав дозволи на створення подібних баз?! Як кажуть сучасні школярі: «Хто, хто? Дід Піхто…»

Зате з’явився зайвий привід під час перевірки чергової комерційної фірми прискіпатися до недоліків реєстрації та ведення різноманітних баз даних, яких на нормальному працюючому підприємстві можуть існувати десятки! А знайшовши такі недоліки, у державного контролера з’являвся гарний привід «повирішувати питання у приватному порядку» з бізнесменом-власником.

От із якою метою українські законодавці скопіювали у вигляді Закону України «Про захист персональних даних» абсолютно непотрібне, мертвонароджене російське законодавство! Тепер захистом персональних даних по всій країні відає Державна служба України з питань захисту персональних даних, усі бази даних там реєструються, реєстрація перевіряється… і що з того людям?! Абсолютно нічого. Водночас СБУ й інші утаємничені «контори» як збирали, так і збирають персональні дані на людей без додаткового дозволу. Бо робиться це в інтересах безпеки держави й самих же людей.

Натомість ті, хто мають намір стягувати з громадян ЄС, США та Канади особливу платню за внесення в особливий реєстр при перетині українського кордону, поводяться як Остап Бендер, який у П’ятигорську збирав із довірливих відпочивальників платню «з метою капітального ремонту провалля». Над витівкою великого комбінатора читачі «Дванадцяти стільців» сміються. Та чи стане смішно нам усім, якщо вкотре продемонструємо світові рівень «цивілізованості» нашого життя?..