Держава не хоче відзначати кращих українських кіномитців

Державну премію України імені Олександра Довженка цього року не вручатимуть

На засіданні Комітету з присудження Державної премії України імені Олександра Довженка постановили вважати цьогорічну премію не присудженою. Підстава – жоден із претендентів не набрав потрібних 3/4 голосів членів комітету. Власне, ситуація частково зрозуміла – обирати цього разу довелося з досить цікавого списку. Так, на премію претендували кінорежисери Олександр Янчук – автор першого художнього фільму про голодомор «Голод-33» й Ігор Кобрин – також багато знімав про голодомор і Чорнобиль на додачу. Ще претендентами на премію були кінознавець Володимир Миславський і колектив авторів кіноальманаху короткого метра «Україно, гудбай!».

Чому не знайшлося достойних? Премія Довженка, звісно, має відзначати видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва. У різні роки її удостоювалися режисери Кіра Муратова та Михайло Іллєнко, а також актор Богдан Ступка – вже посмертно. Хоча були спроби нагородити й колективи: як творців радянської класики «За двома зайцями», так і сучасного «Мамаю». Тим більше, що для цього є привід, бо останній рік український кіносвіт трохи розворушили нові сильні стрічки. Та «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Іллєнка лишився осторонь премії, мабуть, тому що автор уже має нагороду. Був ще українсько-французько-вірменсько-грузинський проект «Параджанов». Фільм із успіхом поїздив міжнародними фестивалями, а в Одесі навіть прихопив «Золотого Дюка». Може, завадило, що фільм знімала інтернаціональна команда? Зазвичай українські митці не завжди цінують нехай невеликий, але все-таки свій внесок у спільну роботу… Маємо ще єдиний і поки унікальний кримськотатарський фільм «Хайтарма». Звісно, два байопіки в одному списку – можливо, і забагато. Однак не внесли туди й одного…

Вибір претендентів на премію справді дивує. Нібито перевелися в Україні актори, перевелися режисери… Чи будемо чекати, як зі Ступкою, – щоб нагородити посмертно? Що ж, як казав наш відомий колишній президент: маємо те, що маємо. Може, й з інших причин не подавали, не затверджували останні кінороботи… Та чому було не відзначити «Голод-33» Янчука або «Чорнобиль: два кольори часу» Кобрина? Тема голодомору, звісно, не в моді, адже навіть повість Василя Барки, за якою знімав свій фільм Янчук, уже не вивчають у школі, посилаючись на низьку літературну якість твору. Ось так не набирають 3/4 голосів визнані та відзначені міжнародними преміями фільми. Хоча на відміну від перелічених вище новинок – нібито встигли стати класикою. Насправді через те, що достойні українські кінопрем’єри можна порахувати на пальцях однієї руки, якраз і треба показувати здобутки нашого кінематографу! Звісно, варто подякувати, що не відзначили когось на зразок Олега Гаврилюка. Бо крутити носом від нашої спадщини та замішувати політичні мотиви у Міністерстві культури вже навчилися, а ось дякувати людям, які витягають наше кіно на світ Божий – якось занадто! Тому так і вирішили: 2013 року український кінематограф нічим не відзначився, як і в попередній період свого існування…