Де спалюють книги, почнуть спалювати людей (Генріх Гейне)
Хто про що, а письменник про своє – про книги…
Знаєте, хто першим запалив шини під Кабміном? Українські письменники під проводом невтомних креативщиків – братів Капранових! Сталося це 10 років тому, коли на знак протесту проти культурної політики уряду Віктора Януковича (у часи його першого прем’єрства) на вулиці Грушевського відбулася акція “Рукописи горять!”, під час якої 4 лютого 2004 року українські письменники спалили рукописи книг, що їх тривалий час не могли видати. А потім на цьому димному “багатті” брати засмажили шашлики й передали їх прем’єрові. І я там був, і свої невидані рукописи палив…
І сталося диво! Буквально через рік – вже після Помаранчевої революції ці рукописи таки обернулися на книжки – бо все ж таки, як казав Михайло Булгаков, рукописи не горять! Але, мабуть, така вже доля у тих книжок – вогненно-попеляста…
Якось до мене, “лежачого” інваліда, завітав один з шанувальників моєї творчості – Славко й запропонував передати якісь мої книги до бібліотеки Майдану. Від мене пішов з набитою сумкою, потім ще один рейд зробив. У два прийоми в ту бібліотеку потрапило 8 примірників однієї книги та 40 примірників другої. Тішила думка, що коли я не можу вести репортажі з Майдану, як журналіст, то хоч книжки мої почитають люди! А потім покетбуки розлетяться по 48-ми сільських бібліотеках…
Трохи згодом телефонувала Настя з Мистецької сотні – пропонували приїхати до бібліотеки на зустріч з читачами. На жаль, мусив відмовитися… Але було приємно, що мене і на читацьку зустріч готові були запросити.
Ця думка зігрівала душу, аж доки не дізнався про захоплення Українського дому міліцією. Точніше, протестувальники змушені були відійти, щоб не потрапити у пастку з подальшим полоном.
Результат був закономірним: не міліціонери, не менти – кляті мусора знищили бібліотеку Майдану! Звісно, брехливі російські мас-медіа поспішили записати цей “подвиг” на рахунок майданівців, та я уважно стежив за хронологією подій. Окрім того, нелогічно виходить: спочатку збирали книги, навіть книжкові шафи просили у столичних бібліотек – і раптом самі ж усе знищили?! Насамкінець, ці мусора ще й фонди Музею історії Києва спаплюжили, а там, у фондах тисячолітні експонати були зібрані…
Ці мусора віддано захищали правлячий режим, що зараз розсипається на очах. Але якщо його маленькі гвинтики – оті самі мусора отак по-дикунському ставляться до книги… всі вони точно приречені!
Хтось скаже: що там твої книги, дядьку, коли на Майдані загинули десятки людей!.. Не заперечую. Навпаки, саме так і має бути: охоронці Українського дому мусили відступти, щоб залишитися живими. І правильно, що мусора відігралися на книгах, а не на людях з плоті й крові…
Ще одна “майданівська” історія: прочитав, що якомусь добродію книга буквально врятувала життя! Куля замість грудей влучила у корінець покетбуку, що лежав у нагрудній кишені. Теж достойний варіант!
А тому вибачте вже не зовсім юного письменника: сьогодні майданівські сотні прощаються з загиблими побратимами, я ж подумки прощаюся із 48-ма своїми книжками. У них не було жодного шансу встояти проти тієї тупої мусарні, як 10 років тому не було шансу на видання у рукописів, покладених у їхню основу. Бо влада така – бандитська, їй не до української книжки… Але Всевишній, мабуть, ще тоді прирік цю кримінальну державу на знищення, й моєму поколінню судилося стати свідками цього.
А книжки?..
Що ж, напишу нові! У мене ж всього лише ноги не працюють, а не руки й не голова!..
