Чим загрожують антикорупційні забавки міністра Полторака

Історія із генералом Мельником справляє враження вистави у театрі абсурду: людина, яка організувала перевірку закупівлі танкових двигунів (і відсіяла браковані), опиняється під арештом за звинуваченням у організації корупційних схем при закупівлі цих самих двигунів.

Принцип «ініціатива має бути покарана» у Міністерстві оборони живіший за всіх живих.

Докладно ситуація із постачанням танкових двигунів В-46-6 для ВСУ прекрасно описана у Сергія Згурця, але якщо коротко, то суть звинувачень, висунутих НАБУ, така: начебто генерал Мельник закупив у Львівського бронетанкового заводу двигуни другої категорії під виглядом двигунів першої категорії.

У чому різниця?

Перша категорія, згідно з відповідним наказом Міністра оборони, – це нове невживане майно, яке відповідає всім технічним стандартам і повністю придатне для використання.

Друга категорія – вживане майно, видане зі складу, але повністю придатне для використання або таке, що пройшло капітальний ремонт.

Уся безглуздість ситуації – у тому, що двигуни В-46-6, закуплені у Львівського бронетанкового заводу, дійсно були невживані. Свого часу ці двигун виробляв Челябінський тракторний завод, і Україна закупляла їх для танків Т-72. Однак у 2008 році розумні голови у Міноборони України вирішили, що Т-72 країні вже не потрібні, і нові танки разом із двигунами були передані до Центру обліку надлишкового військового майна. Саме звідси ці двигуни закупила компанія «Укрінмаш», яка входить до складу державного концерну «Укроборонпром», і потім передала їх Львівському бронетанковому заводу (який також входить до ДК «Укроборонпром»).

А у 2015 році Міністерство оборони вирішило викупити ці двигуни назад, бо Т-72 були повернені до бойового складу, отже знову з’явилася потреба у двигунах В-46-6.

Отже, двигуни формально зависли між двома категоріями: з одного боку, вони невживані, з іншого – з того моменту, коли їх закупили у виробника (тобто Челябінського тракторного заводу), вже пройшло понад двадцять років.

Звичайно, морально застарілі двигуни – не найкращій вибір, однак проблема у тому, що іншого вибору не було. Т-72 повернули до бойового складу теж не від хорошого життя: озброєння ВСУ не вистачає, і це ані для кого не таємниця. Наприкінці 2015 року Міноборони закупило у Львівського бронетанкового заводу 40 двигунів на суму близько 28 млн грн.

У березні 2016 року начальник ЦБТУ генерал Мельник призначив комісію для додаткової перевірки категорійності закуплених Міністерством двигунів. В результаті три двигуни виявилися не типу В-46-6, а типу В-84. Ще один двигун не пройшов випробування на стенді. Що ж до решти, то, як визначено у висновках комісії, у ході розбирання вибіркового двигуна «встановлено, що основні складові частини, робочі поверхні відповідають номіналу та параметрам РКД на виготовлення заводу виробника, що підтверджують безпідставне переведення категорійності двигуна до другої категорії». Однак зважаючи на те, що 4 із 40 закуплених двигунів виявилися такими, що не відповідають умовам договору, Міноборони висунуло до Львівського бронетанкового заводу претензії у 5 млн гривень.

А от тепер людину, яка ініціювала перевірку і відсіяла браковані двигуни, порушивши чиюсь корупційну оборудку, звинувачують у спричиненні державі матеріальної шкоди. Нагадаємо: корупційні скандали навколо Міноборони гримять вже не перший рік, репутація відомства Полторака така, що новини про чергову розтрату у міністерстві вже давно не сприймаються як сенсація. Однак винуватців зазвичай чомусь не видно. І ось – рідкісний випадок! – цап-відбувайло знайдений!

Для НАБУ це вигідно: нова «успішна справа» у боротьбі з гідрою-корупцією. Для Полторака вигідно удвічі – громадськість давно вже бажає міноборонівської крові, але зливати справжніх «тузів» на кшталт заступника міністра Павловського, прізвище якого вже котрий рік фігурує у численних антикорупційних розслідуваннях, для міністра рівнозначно самогубству. Бо наступним кроком залишиться тільки самому написати заяву про відставку і добровільно прокрокувати у СІЗО.

Зрозуміло, що «мусори» (а Полторак як раз і являє собою взірець класичного «мусорського» менталітету) своїх не зливають. Замість цього «мусори» шукають крайніх. Очевидно, Мельник, із точки зору міністерських старожилів, є ідеальною кандидатурою. Мельник не «свій»: він генерал не кабінетний і звання своє отримав не у затишній тиші міністерських кулуарів, а на фронті. Він був під Іловайськом, він організовував ремонтно-відновлювальні полки, налагоджував ремонт і відновлювання танків Т-72, займався введенням у експериментальну експлуатацію нової бронетанкової техніки – БТР-3, БТР-4 та «Дозор-Б».

Щоправда, у одному Міноборони прорахувалося: саме завдяки тому, що Мельник – бойовий генерал, серед бійців він користується значним авторитетом.

17 червня відбулося засідання Зборів офіцерів озброєння Генштабу, за результатом якого учасники постановили звернутися у суд із клопотанням випустити генерала Мельника на поруки. Такі ж зборі зараз планують провести і інші підрозділи Генштабу. Паралельно офіцери оголосили збір коштів, щоб внести заставу за свого бойового товариша, якщо суд не прийме до уваги їхнє клопотання.

«В ход идут деньги “за ранение”, “детские” и личные скудные сбережения военных семей, – написали 17 липня у Facebook офіцер Генштабу Євген Сидоренко та волонтер Павло Пугач. – Ведь это даже не залог, а ВЫКУП или ДАНЬ. Твари, вам сотня офицеров ВСУ не простит этих денег никогда».

Сума застави, призначеної судом, – 2 мільйони гривень. Родина генерала таких коштів не має – ані маєтків, ані рахунків у офшорах Мельник не нажив, і замість власного особняку генерал разом із дружиною та двома дітьми мешкає у орендованій квартирі. Зате у очільника Львівського бронетанкового заводу Романа Тимківа, якого було заарештовано одночасно із генералом Мельником, 2 мільйони вже знайшлися: увечері 18 липня він був випущений на волю.

До речі, державний концерн «Укроборонпром», у склад якого входить Львівський бронетанковий, підпорядковується не Міністерству оборони, а безпосередньо Кабінету міністрів – ще одна деталь, важлива для розуміння цієї історії.

Однак повернемося до арешту генерала Мельника.

«Борці з корупцією», повторимося, добряче схибили: армія дуже добре знає різницю між кабінетними ділками, які роками барижать «оборонкою» під егідою Міністерства, і бойовими генералами, які разом із бійцями розгрібають наслідки від дій цих бариг на передовій. І ситуація, коли перші безкарно набивають собі кишені, а другі опиняються під арештом, – це, м’яко кажучи, не зовсім те, що сприяє посиленню бойового духу. Народ у нас терплячий, і армія теж, але ж будь-який терпець може урватися. Тон висловлювань військових, які коментують у соцмережах арешт генерала Мельника, ясно свідчить, що терпіння вже скінчилося. Сьогодні офіцери скликають екстренні збори – завтра вони підуть боротися з корупцією самостійно, причому на цей раз корупціонери будуть справжні, а не призначені «зверху». З точки зору влади це, звісно, буде армійський бунт, але з точки зору армії – усього-на-всього боротьба за справедливість.

Тому владі – і у першу чергу Президенту як Головнокомандуючому – варто замислитися: або вони насправді починають боротися з корупцією в оборонній сфері, або армія візьме пошук справжніх винуватців на себе. І результати цих пошуків ані владу, ані Президента не потішать.