Чи в змозі сучасне міжнародне право покарати росію за геноцид?
Настав час розпочати публічно обговорювати покарання, яке має понести росія за геноцид українського народу.
An explosion is seen in an apartment building after Russian???s army tank fires in Mariupol, Ukraine, Friday, March 11, 2022. (AP Photo/Evgeniy Maloletka)
Буча… Ця назва маленького містечка у передмісті Києва сколихнула весь світ. Здається, що навіть ті, хто до цього відмовчувався щодо кривавих злодіянь російських військ в Україні, відтепер почали усвідомлювати масштаби трагедії ХХІ століття. Весь світ побачив, ЩО залишили після себе російські солдати, а по суті — бандити, мародери і терористи, відступаючи від столиці України. Побачив і… здригнувся від нелюдської жорстокості та варварства.
Ми ще не знаємо, що чекає нас після звільнення Маріуполя, Чернігова, Сум, Харкова, Херсона. Моторошно навіть уявити собі, що ми можемо незабаром побачити на деокупованих територіях України. Світ не пам’ятає таких масових вбивств мирного населення з часів Другої світової війни.
З усвідомленням цієї жахливої гуманітарної трагедії настав час розпочати публічно обговорювати покарання, яке має понести росія за геноцид українського народу. Сподіваюся, їй не вдасться цього разу уникнути покарання, як це було до сьогодні. Бо непокарані злочини призводять до нових злочинів, більш брутальних. Однак це не може бути на рівні самосуду, який базується здебільшого на емоціях. Це має бути міжнародний суд світової спільноти на кшталт Нюрнберзького процесу, який базується на нормах міжнародного права. До нього мають бути залучені міжнародні організації, очільники та уряди багатьох країн, громадянські суспільства.
На сьогоднішній день міжнародне право — це єдиний орієнтир, єдиний вірний поводир, який допоможе покарати нелюдів, що нехтують законами мирного співіснування. Кращих законів правосуддя для світової спільноти наразі не існує. Кожна країна має їх дотримуватися. Це як правила дорожнього руху — вони зрозумілі й єдині для всіх і кожен має їх виконувати. Якщо порушив — маєш понести покарання. Так само має бути і з порушенням законів міжнародного права серед міжнародної спільноти. Якщо ти нехтуєш ними і постійно порушуєш, то заслуговуєш на повну ізоляцію і виключення із світових процесів. Це, безумовно, стосується росії. Її треба ізолювати як злочинця. Але чи будуть усі країни, зокрема європейські, одностайні у цьому рішенні, чи знову бізнес інтереси домінуватимуть? Чому очевидний злочин оцінюється різними країнами по-різному? Хіба Угорщина чи Грузія не бачать, що коять їхні партнери з рф, чому мовчить Молдова? Скільки ще Франція й Німеччина відмовчуватимуться?
Кажуть, історія розвивається не лінійно, а по спіралі. Тобто ми періодично проходимо те саме коло подій, але на новому рівні. Ми вже бачили слабку Європу наприкінці 30-х років минулого сторіччя (до речі, не забуваємо, що Німеччина програла дві головні війни, першу й другу світові, а Франція взагалі здалася нацистам без бою), ми пам’ятаємо, з ким була Угорщина… Чим все це скінчилося, нам відомо — фашизм переміг. Хіба не така ж сама ситуація в Європі сьогодні? Що це — історична амнезія чи небажання мати справу з реальністю? Де сучасні Маннергейми, де Голі та Черчілі? Чому нащадок Ліги Націй — сучасна ООН, зокрема Рада безпеки, не виключає росію зі своїх лав як постійного члена з правом вето? Чи може країна-терорист, у якої руки по лікті в крові, мати виключне право вирішувати долі інших країн-членів цієї міжнародної організації? Яке моральне право має ця країна-агресор скликати позачергове засідання Ради безпеки ООН після оприлюднення геноциду у Бучі? Який цинізм, насправді! Ліга націй була, здається, більш принциповою, виключивши срср із своїх лав у грудні 1939 року після нападу на Фінляндію. Чому росія як світова загроза людству досі не ізольована як скажена тварина? Що ще має статися, щоб людство нарешті усвідомило — якщо ми не зупинимо росію всі разом, вона піде далі, залишаючи після себе численні Бучі, Маріуполі, Аллєпо та Чечню, одним словом, випалену пустелю. І щоб цього не сталося, людству потрібні міжнародні інституції, створені на засадах міжнародного права. Це той інструмент, який гарантує верховенство права, об’єктивність, справедливість, гуманітарні права тощо.
Втім у світовому суспільстві наразі ведеться чимало дискусій про те, чи здатне міжнародне право, як основний закон світової спільноти, стати гарантом справедливості. Чи не захитався його фундамент у зв’язку з подіями сьогодення? Адже, з одного боку, його розхитує росія, яка нехтує міжнародними законами, демонстративно затверджуючи “оновлену” конституцію 2020 року, яка не відповідає ніяким правовим нормам, та заявляючи на весь світ, що вона не визнає рішення міжнародного суду і міжнародне право для неї не указ. А з другого боку, міжнародні бюрократи настільки вже заєлозили саме поняття “міжнародне право”, вживаючи його де треба і де ні, спекулюючи ним, застосовуючи для прикриття своїх зовсім інших намірів, що суспільство перестало сприймати його як силу, здатну боротися і встановлювати справедливість. Навіть міжнародні організації, які покликані доглядати за дотриманням норм міжнародного права, закривали очі на багаторазові факти зневажання росією прав людини, територіальної цілісності, суверенітету інших країн. Став вже “притчею во язице” той факт, що члени Організації Об’єднаних Націй порушують статті Статуту ООН, норми міжнародного права і при цьому не несуть ніякої відповідальності. То чи є стимул дотримуватися законів, якщо за їх порушення тобі, як кажуть, “за це нічого не буде”? Питання — риторичне. Тому є сенс переглянути принципи роботи міжнародних організацій з метою посилення відповідальності країн-порушниць норм міжнародного права, яке є на сьогоднішній день Основним законом людства. Він є тим фундаментом, який об’єднує всіх нас разом. А як є міцний фундамент, то й надбудова буде. З урахуванням вимог сьогодення.
Аліса Прожогіна, журналіст, кор.Українського радіо у 2007-2018 рр.
