Чи потрібен візовий режим, або «Руський народ – він всюди…»

Хто сказав, що березень в Україні – не туристичний сезон? Нісенітниці! Стільки гостей з–за кордону у нас не було, мабуть, навіть за часів «Євро-2012»

Щоправда, на відміну від євротуристів, нинішні іноземні гості номерів у готелях не замовляють, сувенірів не купують, на усі заходи намагаються пролізти безкоштовно, а з пам’яток архітектури їх цікавлять лише будівлі ОДА та наші військові об’єкти.

Лідером з такого роду туризму, як і завжди, виявився Крим. Туристи, щоправда, пішли якісь екстремальні: усі в хакі, з «калашами», нашивки спороті і приїздять все більше не на туравтобусах, а чомусь на БТР. А непривітні які – фотографувати себе не дають, у розмови не вступають, і що в них не спитаєш – на все одна відповідь: «Ми мєстниє!». Із таким характерним-характерним «мєстним» акцентом.

Але це Південь. На Сході приіжджі куди балакучіші – і перед камерами позують охоче, і самі себе знімають, а потім фото-відео у соцмережах вивішують – наприклад, із російським триколором над українськими обладміністраціями. А кришталево чесні російські ЗМІ потім ці фотки запозичують і доблесно рапортують: «На востоке Украины народ восстал против бандеровской власти и за дружбу с Россией!». Запобігливо забуваючи вказати, що номери на автобусах, на яких повсталий «народ» прибуває, наприклад, у Харків, чомусь білгородські. Ну, взагалі, непрофесійні «туристи» часто на такому дріб’язку паляться: то номери забудуть поміняти, то обмовляться на камеру не згірше за Януковича, переплутавши, який саме народ вони прибули «защищати»:

Відео ТУТ. Обережно: нецензурна лексика!

Отож, «русский народ – он везде, бл…». З останньою частиною важко не згодитися: таки ж «бл…», що тут ще скажеш. Взагалі-то, українці, як люди мирні і дружні, російський народ дуже люблять – але останнім часом нашалюбовзазнаєтакихвипробувань, яких, чеснокажучи, вонадаліможейневитримати. Особливо коли окремі представники цього народу лазять по дахах будівель у тому ж Луганську зі своїм триколором (до речі, ви уявляєте, який би піднявся хай, якщо б хтось зараз повісив десь над Арбатом жовто-блакитний прапор? Цікаво, скільки б галасу підняв той же Кісєльов через «петлюрівців», «бендерівців», «фашистів» та ще бозна кого?…). Нам і без того постійно доводиться постійно собі нагадувати, що напівлисий шизофренік – це ще не вся Росія, що відморозки є усюди, і т.д., і т.п. Але новини, які надходять трохи не щохвилини, цьому аутотренингу дуже заважають (а промови на кшталт останньої путінської і взагалі геть відбивають усіляке бажання ним займатися). Психіка ж бо не залізна: ще кілька днів такого життя – і ми любитимемо російський народ виключно за умови, якщо він сидитиме у межах, визначених міжнародно визнаними кордонами, і не висовуватиметься за ці межі навіть із цілковито мирним бажанням з’їздити у відпустку. До речі, Чехія росіян вже такою любов’ю полюбила: як натякнув голова чеського МЗС Лубомир Заоралек, мрію про безвізовий режим з Чехією Росія тепер може засунути собі сама знає куди.

«Ми чули численні заяви пана Лаврова про те, що Росія готова жорстко захищати права своїх громадян будь-де, – цитує Заоралека «РадіоПрага». – Якщо брати до уваги такі заяви, як можна вести переговори про безвізовий режит? Росія завжди була у цьому дуже зацікавлена. Але якщо переселення російських громадян в інші країни становить собою такий ризик, як ми можемо підтримувати ідею безвізового режиму?»

На додачу злоєхидний Заоралек, викликавши російського посла Сергія Кісєльова, розповів йому, що враховуючи історичний досвід чехів, поведінка Росії викликає у них «дуже неприємні ремінісценції». Треба віддати належне професійній дотепності чеського МЗС: так ввічливо та елегантно макнути опонента пикою у лайно може тільки істинний дипломат. Але це – Чехія, яка свої кордони стереже пильно і гостей до себе пускає з великими пересторогами. Що ж тоді має робити Україна, східні кордони якої досі являють собою трохи не прохідний двір? Можна як завгодно ставитися до «колишнього» олігарха, а нині – донецького губернатора Тарути, але думку він нещодавно висловив досить слушну: «Потрібно терміново перекрити кордони для осіб, які приїздять займатися диверсійними діями – а інакше їхню діяльність назвати не можна», – цитує Таруту «Дзеркалотижня». «Товари та мирні люди повинні перетинати кордон без додаткових перепон. Але масовий рух диверсантів має бути жорстко зупинений. Я б ще рекомендував, щоб при перетинанні ними кордону у зворотньому напрямку їх перевіряли на предмет наявності зброї»,  – запропонував новий донецький губернатор. Додамо: очевидно, що не лише у зворотньому – бо ж в’їзд озброєних «титушок» на територію України це теж, знаєте, невелике щастя.

Деякі потрібні кроки вже зроблені: як повідомив 4 лютого помічник голови Держприкордонслужби Сергій Астахов, «зелені коридори» на східному кордоні з Росією вже зачинені, і контроль над  особами, що перетинають кордон, ведеться у посиленому режимі. «Ситуація на східній ділянці державного кордону України напружена, але прикордонники її контролюють», –  заявив Астахов, повідомляє газета «Сегодня».

Звісно, посилена охорона – це дуже добре, але чи буде її достатньо? Нагадаємо: режим з Росією у нас й досі безвізовий, що до недавнього часу було дуже зручно не лише для мешканців прикордонних областей, але й для всіх, хто має за східним кордоном родичів або ділових партнерів. Однак останнім часом через цей східний кордон до України лізуть такі «родичи» та такі «партнери», що вже варто замислитися: а може, ну їх нафіг, ці прозорі кордони? Звичайно, буде незвично, звичайно, буде незручно, але отримувати автобусні каравани із закордонними титушками (якщо не з кимось гіршим) – це теж ситуація, дуже далека від комфорту. В Україні, прости господи, своїх титушків вистачає, і в імпорті подібного товару ми не маємо жодних потреб. Тим більше, що скільки б Путін не розписувався перед усім світом, як він бажає нам добра, ми вже із цим «добром» добре знайомі. Тож маємо привід тримати кордон на замку: бо стільки «добра», скільки нам бажає Володимир Володимирович, Україна може і не витримати…