Чи перетвориться Рівненщина остаточно на монархію Олександра Данильчука?

У 156-му виборчому мажоритарному округу (м.Рівне) до Верховної Ради намагається потрапити голова місцевої обласної ради Олександр Данильчук.

Амбіції йти до Верховної Ради у Данильчука з‘явилися одразу після того, як він очолив Рівненську обласну раду. Вся справа у тому, що з того часу він отримує 30% «відкатів» від кожного ремонту чи то дороги, чи школи, іншими словами — усіх об‘єктів, які робляться за рахунок державного бюджету. Особливо вподобав Олександр Юрійович «співпрацю» з Сарненським міським головою Світланою Усик. Разом вони «порішали» долі прибутку і тепер Сарни стали його другим домом. Щоправда, якість доріг від Усик і Данильчука настільки низька, що місцеві жителі не раді таким «ремонтам».

Олександр Данильчук, людина з 90-х, в ті буремні часи в певних кругах його називали просто «Цар». Цю інформацію також підтверджують наші джерела в правоохоронних органах.  Також, згідно з отриманою нами інформацією після 90-х Олександр Юрійович все зробив для того, щоб максимально «відбілитись». Зокрема його профайл загадково зник з міліцейської бази даних «Скорпіон» (по факту ведеться внутрішнє розслідування).  Тим не менше звичку бити людей Данильчук зберіг і на державній службі. Так, на посаді заступника міністра оборони (з вересня по грудень 2003 року) Данильчук побив солдата, за що був звільнений з посади.

Саме тоді, вже на київському, столичному, рівні чітко довів, що незважаючи на те, що він носить костюм, він все також залішається хлопцем у «вечірньому Адідасі» (як називали братків). Згодом він побив секретаря Рівненської міськради Юрія Торгуна і остаточно закріпив за собою статус людини, яка явно передивилася «Бригаду».

На цих двох випадках, власне, в будь-який іншій цивілізованій країні світу кар’єра (не кажучи вже про свободу) чиновника б закінчилася. Але Україна, як відомо, до цивілізованих країн відносилась виключно номінально, в уявленнях попередньої влади, а тому Данильчук, помінявши купу посад (в тому числі пов’язаних з комерцією. Всього, до речі, він змінив понад 20 місць роботи), сплив у великій політиці у зв’язку зі … сміттям. Саме він і став першим рівненським політиком, якого піддали так званій «народній люстрації». Рівняни опустили його в бак зі сміттям. Тоді це було модно і, здавалося, назавжди відучить таких людей, як Данильчук, не просто йти у велику або регіональну політику, а взагалі з’являтися перед очима нормальних людей. Але не так сталося, як тоді романтично гадалося.

За два роки після тих романтично-сміттєвих подій у своєму буремному житті майстер спорта СРСР із греко-римської боротьби вчергове сплив на посаді голови Рівненської обласної ради.

Якось шкода в зв’язку з цим, що Володимир Зеленський поки не доїхав до Рівного і в притаманному йому «бориспільському» стилі не вказав Данильчуку, де його місце. Ну, то саме, про яке всі ми знаємо з «Джентельменів удачі». Ми — пристойні люди. Солдат не б’ємо, в нетверезому стані за кермом машини не сидимо, в рейдерських захопленнях Рівненського інститута Київського університету права НАН України участі не беремо, а тому злодійського жаргону уникнемо.

Втім, сам Данильчук відмінно його знає. І не тільки тому, що він, як ми вже зазначили, як був з 90-х, так в них і застряг. А тому, що зі спокійною душею він, пройшовши до Верховної Ради у складі «Батьківщини» в 2010 році, пішов на відкриту співпрацю з двічі несудимим президентом Віктором Януковичем. Подейкують, що таким чином він помстився за те, що «Батькивщина» не просунула його на посаду «головного лісника» України.

Втім, під час подій «Революції гідності» Данильчук, ставши членом міжфракційного об`єднання «Європейський вибір», яке утворив тодішній губернатор Рівненщини Василь Берташ на базі фракції Партії Регіонів в самий розпал кривавих подій на Майдані у Києві.

Дивна річ, правда, фракція борців з «козлами, які заважають нам жити» (за словами Януковича) назвала себе «Європейський вибір».

Вибір, щоправда, виглядав так собі. Коли наші діти, батьки, сини гинули під кулями на Інститутській, Данильчук зробив свій вибір: він просто ігнорував засідання Ради, на яких вирішувалася доля з ким: януковичами із «Беркутом» або українським народом, який відстоював свою свободу і справжній європейський вибір на Майдані.

Здавалося б, після того, як «легітимний» зараз грає в теніс в підмосковній Барвисі, кар’єра нашого «самовисуванця» повинна була б остаточно закататися, як Сонце над гирлою, але він і тут  сплив — в Рівненській облраді. Звісно, що у складі «Блоку Петра Порошенка», який так довго казав про європейський вибір країни і брав до себе усіх таких «данильчуків», що зрештою його й привело туди, де він зараз знаходиться  — на дні турнірної таблиці передвиборчих перегонів.

І ось тепер, коли вся ця «епохальна» історія ось таких українських «європейців» з 90-х добігає кінця, Данильчук вирішив, що якщо він «Цар» (а він, як і будь-яка стара людина, самозакоханий у власну «кликуху» з 90-х) не заперечує залишитися на поверхні і зараз — стати депутатом Верховної Ради по мажоритарному округу.

Одже, підведемо підсумки. За цей час Данильчук змінив три партії: «Демократичний союз», «Батьківщину» та «БПП». Насправді він нічого не міняв: як був «регіоналом», так і залишився. І якщо б Янукович зараз не грав у теніс у підмосковній Барвісі, то, повірте, Данильчук був би одним з тих, хто тягнув би тому в «Межигір’я» якийсь бурштиновий портрет «пахана» із ракеткою в руці десь на Вімблдоньскому турнірі.

Данильчук був, є і назавжди залишиться «регіоналом». Від мозку, яким в більшості своїй проблеми у борців до кісток, які він ледве зібрав після аварії 10-річної давнини, коли повертався у Рівне з Києва, де мешкає його родина.

І ось виникають питання, на які мають знайти, принаймні для себе, відповіді усі, хто прийде до виборчої дільниці 156 округу.

А запитання не надто складні. Наприклад, а чи потрібен в Рівне депутат, чия сім’я живе в Києві, а центральний офіс фірми, де він є виконавчим директором, також розташований в столиці?

Чи потрібен Рівне депутат, якого свого часу п’яним за кермом зупиняли відразу чотири екіпажі патрульних машин?

Чи потрібен Рівне депутат, який збив рекламну опору, перебуваючи п’яним за кермом?

Чи потрібен Рівне депутат, який на посаді голови облради офіційно позначив у декларації, що у його родини побільшало готівкі на 5 млн грн. А у власності дружини знаходиться (знову ж таки офіційно) 950 тис. доларів готівкою.

Сам пан Данильчук вказав у декларації, як і минулого року, що має готівкою 800 тис. грн. та 340 тис. доларів.

Чи потрібен Рівне депутат , який має квартиру у Києві та п’ять авто «Ленд Ровер Дефендер», «Мерседес Бенц R350», «Мерседес Бенц S600», «Мерседес Бенц CLA200» та річну «Мазду 03». І це при тому, що на посаді голови облради пан Данильчук матиме 11 тис. грн.

І таких запитань можна поставити ще багато. Але, насправді воно лише одне: «Чи перетворитися Рівненщина остаточно на монархію «царя Данильчука?». І відповідь на нього мають дати лише жителі Рівненщини.

Петро Охалюк, “ОПОЛИТИКЕ“