Чи можлива «тиха революція» в клоповнику?

Виборчий бюлетень – нова зброя в руках виборця, стверджують соціологи. Але вони надто гарно про нас думають

Політичні аналітики – фантастичні оптимісти. Або оптимістичні фантасти. З тих, хто, понюхавши роздавленого клопа, не лише чує запах коньяку, а й у фарбах  уявляє собі, як ллється «колдовство в хрустальний мрак бокала».

Виявляється, українці – такий загадковий народ, який при всій своїй політичній і громадянській аморфності (читай: небажанні підняти з дивана дупу заради якихось протестних акцій), здатен здійснити «тиху революцію», лише озброївшись виборчими бюлетенями. Ця свіжа думка була озвучена  президентом Інституту Горшеніна Вадимом Омельченком на шостому форумі «Україна-Європа» під час презентації аналітичної доповіді «Україна-2012. Трансформація».

На фантастично-оптимістичний лад аналітиків надихнув високий відсоток підтримки на минулорічних парламентських виборах партії «Свобода» (особливо у східних областях) і Об’єднаної опозиції загалом – у порівнянні з прогнозами соціологів. Експерти впевнені: можна говорити про новий електоральний феномен, коли досить великі відсотки тих, хто не визначився зі своїми політичними симпатіями аж до останнього передвиборного дня,  розподілилися між опозиційними силами. Тож має місце нова форма прихованого політичного протесту, «масштаб якого виявився настільки великим, що традиційні методи вивчення громадської думки не змогли дати достовірну картину електоральних уподобань українців у ході самої кампанії». І  ця тенденція в найближчі роки наростатиме. Аж поки не призведе до «тихої революції» – коли до рук прихованих протестантів потрапить зброя у вигляді виборчих бюлетенів.

Ах, панове, не смішіть наші ботфорти…  Мерсі, звичайно, за компліман, але все зовсім не так, як вам ввижається в тиші кабінетів. При всій повазі, коньяком тут не пахне, повірте пересічному виборцю. Пахне «такі да» клопами.

Насправді ніякого феномена нема, є звичайний пофігізм, упевненість у тому, що  всі політики – потвори (що недалеко від істини) й абсолютно зрозуміле роздратування тими, хто сьогодні при владі. Звідси – і відсотки невизначених, які в день виборів трансформуються в підтримку кого завгодно, лише не тих, хто нині у керма. Чи можна назвати це свідомим протестом, хоча і прихованим? Навряд чи. Тим більше, що вся протестність закінчується там, де починається мажоритарка. Годувальниця наша. Де свідомих українців, прихованих протестувальників, тихих революціонерів банально купують грошові мішки, яким зашибись, як треба пройти в парламент. Третина всіх нинішніх депутатів –  регіоналів-мажоритарників потрапила в Раду саме в такий спосіб. Скуповуючи в своїй вотчині все,  що рухається і продається. Про який прихований протест може йти мова, про яку «тиху революцію»? Господь з вами. І, між іншим, тут не треба забувати ще одну принципово важливу річ: у нас народ чесний. Ми не можемо вчиняти з нашими благодійниками так, як радить безпринципна опозиція: брати в одних, а голосувати за інших. Здавалося б, чи не найпростіше?  Совість не дозволяє. Та й потім – а раптом дізнається? Образиться, розсердиться, в асфальт закатає. А якщо вчинити із чуваком по-чесному, по-пацанськи – наступного разу із цього коритця знову сьорбнути можна.

Розумні голови з Інституту Горшеніна не врахували цього маленького нюансу: їхні розклади з прихованим протестом і «тихою революцією» бюлетенями можливі лише в нормальній благополучній країні. У громадянському (читай:  вгодованому) суспільстві. Лише воно – нажерте, нахабне, розбещене демократією та соціальною захищеністю – може собі дозволити голосувати по совісті й на кожних парламентських виборах, у кожному окремому випадку робити собі тиху революцію. Тобто, посилати владу будь-якого рівня в буквальному сенсі за всім відомою адресою. Тільки в руках представників  справді громадянського суспільства виборчий бюлетень є зброєю. І лише йому тамтешні «бугри» змушені постійно щось доводити. А зусилля наших  спрямовані на те, щоб і надалі тримати суспільство в позі голодного собаки, який замість порвати ненависного дресирувальника, робить стойку, аби впіймати кинутий ним шмат м’яса.

І поки такий стан речей зберігатиметься, не буде жодної революції бюлетенями. В усякому разі – на парламентських виборах. Що ж стосується президентських, то тут іще простіше. Тут вступають у гру обкатані технології  «найменшого зла», «вибору без вибору» тощо. Всі ж ми знаємо, що це таке. Всі пам’ятаємо президентські вибори 1999 року (найяскравіший приклад). Усі бачимо, яка альтернатива чинному гарантові у 2015 році готується вже сьогодні.  Щось підказує, що інстинкт самозбереження в переважної більшості виборців перевершить навіть підсвідоме бажання здійснити «тиху революцію» J .

Отже, на жаль (повторюю: НА ЖАЛЬ), експерти з Інституту Горшеніна видають бажане за дійсне. Давайте подивимося правді в очі: клопи є клопи.