Минуле цілої країни вилилось у “Тло”
У «Я Галереї» відкрито першу персональну виставку Юрія Денисенкова
«Тло» Юрія Денисенкова є ніби логічним продовженням попереднього проекту «Я Галереї» – «Спальня художника» Дмитра Молдованова. Ось тільки тепер взято за основу не конкретного митця, а минуле цілої країни. Обшарпані стіни, з яких кумедно споглядає на нас ліпнина у стилі бароко, лампочка, що одиноко звисає з багато прикрашеної розетки на стелі, обдерті шпалери, старі дерев’яні двері – і на все це вже поспішають-прибиваються металопластик, супутникові тарілки та кондиціонери… Ретроспектива нашого життя, вічне відчуття ремонту, який легше припинити зусиллям волі, ніж закінчити. Що цікаво, художник використовує для свого реалізму незвичні засоби. Адже полотно й олія – це вже так не модно і так суперечить концепції «я галеристів». А Юрій Денисенков виявився по-сучасному старомодним… Своє «Тло» він показав ще й з точку зору кіноекспериментатора, яким, власне, і є.
«Багато в чому на мене вплинула творчість Андрія Тарковського та його книжка «Запечатаний час, – пояснює Юрій. – Моя серія робіт являє собою калейдоскоп, мозаїку, зібрану з фрагментів минулого, знайдених у повсякденності та пов’язаних між собою. Намагаючись ідентифікувати для себе той час, в якому живу, я визначив, що саме відчуття теперішнього неможливе без минулого. Минуле – це тло, яке визначає силуети сьогодення».
Тарковський легко впізнається на полотнах Денисенкова. Похмура атмосфера, але лампочка, що висить на старій проводці, дає нам невелику надію. Надію чи то на закінчення ремонту, чи то на світле майбутнє… Всі ми живемо та «світимося» на якомусь тлі. А там або воно нас визначає, або ми його. Художник підібрав фон переходу між різними станами. Мабуть, тому потрапив у самісіньку жирну точку. Вся наша країна вже довго та поволі оговтується від радянського ампіру, та нам увесь час чогось не вистачає для щастя: то шматка шпалер, то люстри відповідного стилю. А минуле – капризна штука, поки не зітреш його до тла, увесь час нагадуватиме про себе. Ось і Юрій Денисенков підштовхує нас до ремонту, якщо не стелі, то принаймні душі…
