Чи буде життя поза зоною?
Продовження Див. початок – Про життя поза зоною
НАРЕШТІ!
Саме таким, може, занадто емоційним вигуком хотілося почати…
Але, так здалося, у ньому є , хай незначне, але негативне забарвлення. На тлі наших карколомних дипломатичних успіхів, серед яких-найбільші- безвізові режими з ЄС та РФ, внутрішніх перемог над пенсіонерами та правосуддям, вважаю неможливим припуститися найменшої тіні негативу. Тільки позитив! Тільки-оптимізм!
Саме тому – не НАРЕШТІ, а – МОЖЛИВО!
Можливо, через більш ніж три з половиною року від початку війни з’явиться перший підписаний Президентом ДОКУМЕНТ (не палкі промови, не слова, а -документ), де Росія визнається агресором, окупація – окупацією, анексія –анексією…
Можливо, бо насичений, змістовний виступ П.Порошенка 11 жовтня на Парламентській асамблеї Ради Європи дає підстави для такого оптимізму…
Можливо, інакше, для чого було перше читання під куполом? Авже ж не для того, як злісно стверджують «московські консерви», щоб протягнути другий закон…
А як з’явиться (можливо!) такий документ, то, можливо, на все, що відбувається не лише у т.зв. зоні АТО ми, а з нами – чиновництво та вожді дивитимемося очами громадян держави, яка зазнала агресії, окупації частини території, держави, проти якої по всій території (і не тільки) ведеться ВІЙНА. Називайте її як завгодно – гібридною чи ще якою -війна залишається війною.
З фронтом, вздовж лінії якого, прикриваючись Мінськими домовленостями, ворог цинічно, підло, БЕЗКАРНО вбиває наших захисників, калічить, ранить найкращих синів України.
І тилом, якого у гібридної, сучасної , до того ж ще неусвідомленої у всіх своїх страшних вимірах війни – немає.
Про це я намагався сказати ще минулого разу… І хочу продовжити, тільки, за старечою звичкою поринати у спогади, наведу лише один.
А ми його цеглиною…
Це було майже 50 років тому. У школі-новобудові на Водопарку у Києві веду урок. Вже хвилин 5-7 веду. Раптом відчиняються двері класу і три красені, вже відмічені у журналі, як відсутні – на порозі… І – у виправдання:
– А ми знайшли у лісі снаряд!
І, майже не слухаючи мене:
– Та Ви не хвилюйтеся, там небезпеки ніякої, ми його – цеглиною… І – нічого!
Що було далі зі мною, з ними, зі снарядом – опущу з гуманних міркувань. Зазначу лише: це було майже 50 років тому, коли крадіжки на складах не прикривали підпалами, коли зброю, принесену з фронтів Другою Світової майже всю вилучили, а відлуння війни – поодинокі знахідки – були, повторю, відносно поодинокими.
А сьогодні?
«Хуліганське» кидання вибухівки на вул. Грушевського у День незалежності (яке виявилося терактом, терористів схопили нещодавно), убивчі вибухи на Бесарабці, на Солом’янці, в інших місцях та інших містах, задимлення у тунелі і на станції метра в Києві та безпорадність тих, хто потрапив у надзвичайну ситуацію, палаючі маршрутки, знахідки снарядів, вибухівки, гранат, патронів… Не хвилюватися? Небезпеки – ніякої? Ми їх – цеглиною?
11 жовтня відбувся дуже ґрунтовний та насичений брифінг Глави СБУ генерала В.Грицака про запобігання терактам в Україні. Генерал та Служба свою справу знають. Та, переконаний, без нашої підтримки, підтримки суспільства їм буде, щонайменше, складно.
Що пропоную, а Вас прошу підтримати та ВИМАГАТИ.
Комплексного підходу до проблем безпеки мирних жителів, насамперед -дітей, у тому, що колись називалося тилом. Для цього Міносвіти, Мінохорони здоров’я, Мінінформполітики, Мінінфраструктури, Держслужбі з надзвичайних ситуацій, місцевим держадміністраціям у тісній співпраці з громадським організаціями негайно вдатися до спільних дій.
А нам з Вами – проконтролювати:
– Чи наповнилися шкільні уроки (запитаймо в дітей та вчителів та порушимо на батьківських зборах окремим питанням, під протокол))з забезпечення життєдіяльності новим змістом, з урахуванням війни та нових викликів і загроз?
– Чи в кожній школі, де навчаються наші діти (онуки) забезпечена постійна медична присутність? І що робить, якою діяльністю переймається там медсестра?
– Чи готові медичні заклади, чи готова «Швидка допомога» у т.зв. тилу до надзвичайних ситуацій та викликів? Для початку – подивімося у своїх поліклініках… Подивімося на проїзди у дворах… Біля станцій метро… Біля ринків…
– Що змінилося (якщо – змінилося!) у метрі, у громадському транспорті, у легендарних маршрутках? Є інформація? Оновлені аптечки? Чи інструктують машиністів, водіїв, диспетчерів, кондукторів?
– Хто ,нарешті, не посилаючись на «заборону перевірок» зробить жорстку ревізію протипожежної сигналізації у школах, вишах, дитсадках, клубах, торгівельних та розважальних центрах, у багатоповерхівках?
Мало не забув: а хто відповідає в нас за оповіщення населення про надзвичайні ситуації? І як він собі це уявляє?
Перелік запитань, які вимагають невідкладної відповіді, думаю, можемо продовжити…
«Кожен має перти свого плуга. Але поле орати – разом»
Цей вислів належить В.С.Шевченко, під керівництвом якої мав честь працювати десь 36 років тому. То була надзвичайно корисна, але й жорстка школа, тому пам’ятаю добре.
Так от, орати – разом, переконаний, означає: у тісній співпраці державних органів та громадських організацій. І, так би мовити, дорослих – Академій педнаук, енергетики, медичних наук, комунікавістики, спілок – журналістських, архітекторів, об’єднань – ветеранських, жіночих та багатьох, багатьох інших…
І молодіжних, дитячих, скажімо, «Пласту»…
І – міжнародних.
Тому хочу знову привернути увагу до заклику єдиної в Україні Міжнародної громадської організації зі статусом учасника діяльності Ради Європи (виступом Президента у Страсбурзі навіяло!) – «Міжнародна антитерористична єдність» (МАЄ) – об’єднати зусилля у протидії тероризму. Знаю, що МАЄ звернулася зі своїми пропозиціями до урядових високопосадовців, до керівників низки неурядових організацій. Сподіваюся, почують, підтримають.
Замість епілогу
Видатний хірург М.І. Пирогов (його мавзолей -у Вінниці), видатний, підкреслю, хірург пророче зазначив: «Майбутнє – за медициною профілактичною».
Виходячи з цього – пильнуймо та діємо!
