Чому влада потурає перефарбованим вчорашнім політикам?
«І НА ТИХ ПЕРЕГОНАХ ОЖИВЕ ВСЕ ЗНАЙОМЕ ДО БОЛЮ…»
Повірте, не мав жодного бажання викривити текст прекрасної пісні легендарного поета… Звичайно, точніше про кандидатів, скажімо, так званого «Опозиційного блоку» точніше, влучніше сказав днями публіцист Ю.Зущик-«обличчя, знайомі до блювоти».
Я ж маю на меті згадати не тільки «опозиційні» обличчя. І не тільки в Україні. Тому-м’якіше, лагідніше…
У Європи – нове обличчя. Жіноче
Пам’ятаєте, у Кобзаря – якби ви вчились так, як треба… Мабуть, ми – не завжди. І тому деякі Шевченкові научання сприймаємо, скажімо так, з точністю до навпаки. Наприклад, його знамените – хай скаже німець!
У нашому випадку – німкеня. Дехто називав її навіть «фрау Європа». А та фрау, так мені здається, прагнула і прагне водночас бути і лідеркою Європи, і старого друга – Путіна – не скривдити, і приклад Шрьодера з поля зору не випустити (подейкують, днями газосховища у Німеччині були продані… Росії).
Зрештою, це її справа та її право. Просто ми, як на мене, аж занадто слухняні, занадто довірливі, занадто покладалися на «фрау Європу». Як наслідок -пішли свого часу на угоду представників Майдану з режимом Януковича, а в наші – післяреволюційні дні – на повторення у ХХІ сторіччі «Мюнхену-38», на Мінські угоди з агресором і терористами.
Відтак – тимчасово окуповані території силкуємося називати регіонами «зі спеціальним статусом», тимчасове і, де-факто, одностороннє припинення вогню – «перемир’ям»…
Продовжувати? Чи, краще, звернутися до оцінки мудрої, сміливої жінки, яка на власні очі бачила зраду Януковича у Вільнюсі у листопаді 2013, на власні очі бачила Майдан Революції гідності, на власні очі бачила поранених та покалічених наших вояків, яким її маленька країна надала можливість лікуватися… Жінку, чий внесок у Євроінтеграцію України важко переоцінити. Я – про Президента Литви пані Далю Грібаускайте. Для мене – саме вона – Леді Європа. Без лапок.
Так от, Даля Грібаускайте нещодавно зняла машкару і з маневрів європейців навколо Росії з Україною, і з політики очільників нашої держави, помилки яких щодо «спеціального статусу» та інших ласощів можуть вартувати Україні європейського майбутнього.
Очевидно, Литва за економічною потугою не може конкурувати з Німеччиною чи Францією, але моральний авторитет пані Президента, як на мене, значно вищий ніж у торгівця «Містралями» чи фрау …
І Даля Грібаускайте, впевнений, – нове, симпатичне, жіноче, мудре обличчя Європи.
А у нас…
А у нас, повторюся, такі знайомі, такі старі, такі остогидлі… Та ми, чомусь, не гидуємо надавати ефір, запрошувати на ток-шоу тих осіб, за якими, як сказав колись В.В.Маяковський, «тюрма та заслання плачуть»…
І, так виглядає, спостерігаючи хоча б діяльність Генпрокуратури, ще довго плакатимуть.
Чому так? Може, комусь вигідно повернути до влади колишніх регіоналів? Та маю зауважити, як не буває колишніх кадебістів, колишніх прислужників скинутого режиму, колишніх зрадників України, колишніх запроданців, так не буває й колишніх регіоналів.
Навряд чи у владних кабінетах цього не розуміють. Навряд чи не розуміють, що революційний невроз, помножений на праведний гнів та незадоволення ходою «очищення» призведе не лише до «люстрації» сміттєвими контейнерами…
У чому ж тоді справа? Не хочеться припускати, що «помилки молодості» та нерозбірливість у минулому в політичних уподобаннях та зв’язках, що давні бізнес-інтереси, співучасть у сумнівних оборудках чи «цехові» зобов’язання заважають реально, а не на словах, гаслах, приступити до оновлення держави…
Краще припустити, що справа – у кадрах. І не лише в тому, що кадрів бракує. А й у тих, що вже є. У судовій системі, у прокуратурі, у війську.
Дозволю собі торкнутися того, що мені ближче.
В України – немає обличчя?
Зізнаймося, приємно, зворушливо, щемно до сліз було спостерігати за візитами нашого Президента до Канади та Сполучених Штатів, до тих зустрічей, які йому там влаштували, з якою увагою та щирим співчуттям і підтримкою слухали законодавці цих держав його промови… До речі, промови – бездоганною англійською.
Та, погодьмося, навіть такі справжні прориви, такі успіхи – не роблять довготривалої погоди. Успіхи необхідно закріплювати.
Хто це робить? Впевнений, кожен з нас безпомилково назве високих представників України в ООН, США, Італії, в НАТО… Кого ще? Маєте хвилину часу, зайдіть на сайт МЗС та подивіться – скільки українських амбасад працює без послів. Тобто, без тих людей, яким Президент довірив репрезентувати державу та говорити від його імені.
Подивитися, і стане вам абсолютно незрозуміло – чому навіть у великих європейських державах – вакансії? Якщо не зраджує пам’ять, високопосадовець з АП обіцяв вирішити цю проблему протягом вересня.
Згадайте, прошу дуже, коли бачили та чули очільника міністерства, який інформував би суспільство про хід реалізації європейського та євроатлантичного курсу влади?
І, додам від себе, мені б хотілося почути і самого Президента, можна й українською, про міжнародні успіхи й не тільки…
Розумію, країну спіткали вибори. І на тлі галасливої реклами усіх політичних сил, як на мене, надзвичайно важливими є виважені, обґрунтовані, відповідальні діалоги влади з народом.
Інакше під краденими гаслами до парламенту пролізуть «миротварюки» -перефарбовані вічно вчорашні, ми знову побачимо під куполом знайомі до болю обличчя, і навіть наша реакція (див. цитованого на початку публіциста) ні до чого не призведе.
Дійсно, може ожити «знайоме до болю». І боляче, дуже боляче, буде всім.
Не погоджуймося! Пильнуймо!
