Чому у нас євроінвестор з бездоганною репутацією не гребує стати базарним рейдером?
До приватизації у рівненському Здолбунові мирно жили сусіди – Завод залізобетонних конструкцій (ЗЗЗБК) і Цементно-шиферний комбінат (ЗЦШК), розповідається історія протистояння вітчизняного й закордонного інвесторів в статті «Здолбунівська Гоголіада, або Ще раз про суддівську реформу».
В 2012-му весь цілісний майновий комплекс (ЦМК) заводу перейшов в статутний капітал ТОВ «Лювада», а комбінат пізніше приватизувало ПАТ «Дікергофф Цемент Україна» німецької Dyckerhoff GmbH італійської групи Buzzi Unicem. До ЦМК заводу (а тепер – «Лювади») серед іншого належить менш ніж 0,5 км залізничної колії з «стрілкою», що є продовженням гілки, по якій завод завозив свої вантажі, а комбінат на «стрілці» у сусідів розвертав свої поїзди.
Старе керівництво ЗЦШК неодноразово хотіло реконструювати цю гілку, аби проводити маневрені роботи без заїзду на землю ЗЗЗБК. А от нове керівництво – «Дікергоффу» (оскільки реконструкція вимагала коштів) вирішала цей шматок залізниці… відібрати. Незважаючи на те, що вона проходить по чужій території, земля якої викуплена. Автори журналістського розслідування припускають: на таке рішення могло вплинути те, що новим начальником юрвідділу здолбунівського підрозділу «Дікергоффу» стала людина, яка має родинні зв’язки у високих ешелонах судової влади, а начальником служби безпеки є генерал, котрий працював раніше в правоохоронних органах.
Почалася справа ще в 2014 році в Господарському суді Рівненської області, який, незважаючи на наявність у ТОВ «Лювада» УСІХ правовстановлюючих документів на землю і ЦМК з актом Фонду держмайна включно, прийняв сторону позивача – європейського інвестора. Він навіть заборонив інвестору українському ремонтувати свої колії, якими той ось уже чотири роки не може користуватись, хоча «Дікергофф» продовжує постійно здійснювати на його території свої залізничні маневри. Відповідач вигравав справи у Апеляційному суді, але вони згодом знову опинялись в суді першої інстанції. І так чотири роки…
Нині справа дійшла до Верховного Суду України. Автори статті «Здолбунівська Гоголіада…», піднімаючи проблему судової реформи, резонно нагадують статистику: незважаючи на зміни, довіру до судів зберегло менше 1% опитаних українців. Але вони не менше слушно зауважують: європейські лобісти в Україні люблять нагадувати, що саме ця недовіра – на другому місці (після корупції) серед тутешніх перешкод іноземним інвесторам. Гаразд, а німецька Dyckerhoff GmbH тоді хто?
За спиною «Дікергофф» – понад 150 років бездоганної роботи на ринках Європи й Північної Америки. Було, щоправда, використання праці військовополонених під час Другої світової, але цей гріх компанія спокутувала разом зі всією Німеччиною. Тоді незрозуміло, як топ-менеджмент компанії не боїться знову ризикнути репутацією, беручи участь у схемах, котрі за всіма ознаками дуже нагадують корупційні? Нині Dyckerhoff GmbH активно працює на ринках Німеччини, Люксембургу, Нідерландів, Польщі, Чехії, Словаччини, РФ і України. І виникає питання: серед яких країн з перерахованих, – окрім України, – ця компанія дозволила б собі так нахабно нехтувати правом на приватну власність, яка у цивілізованому світі вважається недоторканною і охороняється законом?
Питання, звісно, риторичне, але якщо на нього дасть чітку відповідь Верховний Суд, у нашої держави з’явиться ще один вагомий аргумент і стосовно неухильності судової реформи, і у суперечці з певним сегментом єврочиновників, які так полюбляють бачити смітинку в українському оці, впритул не бачачи колоди у власному.
Володимир Антоненко
