Чому спокійний Путін? Асоціативна хронологія Революції

Скільки існує людство, стільки в конфліктології існує сакраментальне запитання: хто перший почав? Дуже часто буває, що саме визначення всіх моментів і нюансів початку конфлікту викликає найбільші труднощі як у сторін конфлікту, так і у дослідників

Початок Української революції 2013 – 2014 років дивним чином має майже однакову версію у революціонерів, аналітиків і навіть деяких представників влади:

а). Уряд і президент (Азаров і Янукович) довели економіку до того, що під тиском «митної війни» з боку РФ, несподівано «призупинили» рух до євроінтеграції;

б).У відповідь (вже ввечері 21-го листопаду) почалась виключно мирна молодіжна демонстрація протесту у Києві, до якої потім приєднались політики.

Янукович перед виїздом на саміт ЄС у Вільнюсі на зустрічі з журналістами весь світиться від знання того, чого в Європі певно ще не знає ніхто. Він навіть припустив, що мітинги проходять на підтримку його курсу на євроінтеграцію. Людей тоді в Києві і в цілому по Україні вийшло декілька тисяч. Після остаточної інформації про прикрий фініш Януковича на саміті ЄС (29 листопада) сплеск емоцій протестантів вийшов за межі внутрішньої образи та гіркоти. Обурення мало потенціал до збільшення кількості носіїв енергії протесту. Але вночі на Майдані залишалось всього декілька сотень людей.

• І ось, рано вранці 30 листопаду молодь в Києві було по звірячому розігнано «Беркутом». Пролилась перша кров.

Нема ніякого сумніву, що команди на «зачистку» Майдану пройшли з самого верху. Дуже сумнівно, що перша вказівка була зі словами «обережно й відповідально». Підрозділ, який, як потім з’ясувалось, навіть не визначений Законом про МВС, виконав завдання «жорстоко й криваво».

Через добу, 1 грудня, у неділю на Майдан вийшли більше сотні тисяч обурених киян. В інших великих містах країни  вийшли десятки, сотні громадян, а де й тисячі. На тих мітингах лунають вимоги відставки уряду та покарання організаторів і виконавців кривавої ночі на київському Майдані. В Києві будують барикади, лунають промови, пісні й гасла «банду геть». «Випадково» забутий трактор недалеко від адміністрації президента 2 грудня ледве не став знаряддям масштабної бійки з міліцією, спровокованої «тітушками» та іншими провокаторами від влади. Опозиція фактично зірвала чужий сценарій.

Майдани зміцнішали і мирні мітинги 8 грудня по всій країні зібрали більше двох мільйонів учасників. Люди вимагали у вождів опозиції плану дій.

• В ніч на 11 грудня міліція й «Беркут» своїми маневрами у Києві біля Майдану явно провокували людей на напад. Обійшлося штовханиною.

Остаточний кінець руху до Європи продемонстрували результати зустрічі Путіна з Януковичем 17 грудня в Москві. Режим отримав знижку на газ зі щоквартальним її уточненням, прямий кредит 15 млрд. дол. у декілька підконтрольних траншів і обіцянку пожвавити торгівлю та промислове партнерство. Який жахливий фінал, якщо порівняти з обіцянками вивести Україну у 20-тку потужних країн світу (були на 50-ому місці за рівнем ВВП – зараз вже на 52-ому). Щоб зробити обіцяний стрибок Україні треба було потроїти зростання ВВП, а потроїлися лише статки сім’ї та наближених до неї.

Тим часом склалось враження, що з першим траншем від Росії Януковичу з командою деякий час було не до протестів. Незалежно від штатної опозиції 11 – 12 грудня у Харкові вдалось провести Перший всеукраїнський з’їзд Євромайданів. Хтось вважав, що це проект влади, але заважали провокації владних «тітушок» і сам захід став корисним для горизонтального зв’язку та координації майданів по всій країні.

Пройшли новорічні свята, Різдво і владу хтось нібито підганяє до рішучих дій чи то до «румунського сценарію». За чиєюсь командою правоохоронці посилили хвилю арештів та викрадення активістів за межами Майдану, а провладні депутати витягли біля десятка завчасно підготовлених законів (калькованих у Білорусі та Росії) про суттєве обмеження громадянських свобод в Україні. Маразм: заборонено було навіть шоломи і маски, щоб «Беркуту» було зручніше бити по голові та труїти газом протестантів, а 5 авто було наказано вважати колоною… Такий собі постійно діючий надзвичайний стан.

• Регіонали та комуністи у Верховній раді 16 січня зухвало прийняли «диктаторський пакет законів» фактично без підрахунку голосів. Президент  оперативно підписав.

В результаті розлючені люди «Правого сектору» та натовп, незважаючи на застереження політиків-опозиціонерів, 19 січня ринулись до ВР на вул. Грушевського. Депутати від опозиції, як могли, намагалися зупинити людей. Прорвати заслін міліції й «Беркуту» не вдалося, і в хід пішли палиці, бруківка, а згодом і «коктейль Молотова» – справжні бої з вилазками та перемир’ями. Картинки з палаючими авто і бійками обішли всі ЗМІ світу, як і відео із знущаннями беркутівців над захопленими майданівцями.

Незважаючи на побиття журналістів та наявність постраждалих з обох сторін, народне повстання можна було заспокоїти адекватною реакцією влади, терміновою відміною «законів 16 січня» і відправкою у відставку одіозних чиновників.

• Але замість того, щоб почути народ,  хтось вирішив його налякати та віддав наказ стріляти у людей на ураження і хтось це виконав.

Є безліч фото і відео, як у повстанців беркутівці стріляють з рушниць. Вбивці серед них? Чи це прикриття інших пострілів? З’явилися чутки про наявність російських «радників» та виконавців у складі «Беркуту», а також про готовність якихось спецпідрозділів РФ перетнути кордон.

Десь з 23 січня пішли новини про захоплення ОДА в деяких західних областях. У наступні дні на Майдані стало відомо, що офіцери повітряних військ збройних сил України готові «попросити» президента припинити громадянську війну…

Нарешті влада щось зрозуміла. Глава уряду Азаров 28 січня пішов у відставку, згадані «закони 16 січня» у ВР анульовано, Партія регіонів потрохи втрачає більшість…

Наведену хронологію треба ще доповнювати особливістю протестів у регіонах й насамперед на сході країни. Окремого висвітлення потребує рух Автомайданів.

Але й так ясно видно, що всі епізоди загострення ситуації провокувалися владою. І якщо помічник президента В.Зубанов натякнув у одному своєму інтерв’ю, що ці епізоди нібито привнесені ззовні, то у нього є можливість персоніфікувати, хто, коли і як впливав на владу.

А народ створив історичний момент, яким можуть скористуватись і регіонали-українці:

Є МОЖЛИВІСТЬ РЕВОЛЮЦІЮ СПРЯМУВАТИ У ПАРЛАМЕНТСЬКЕ РУСЛО ЗМІНИ ВЛАДИ. Але треба пам’ятати, що махінації, затягування, спроби «розвести, як кошенят» дадуть тільки нове загострення ситуації. Схоже, це вже почалося. Одні говорять про довгий шлях зміни Конституції, другі нібито шукають короткий, інші ні з сього, ні з того заговорили про федералізацію. А російські ЗМІ чомусь жваво подають експертні судження про розкол України, хоча фактів і підстав для цього нема ніяких. Об’єктивних протиріч між регіонами геть нема. Навпаки, є загальна ненависть до корупції, до «жирних котів» та мажорів, до свавілля судів і т.д.

Де головне серед інформаційного шуму?

Деякі російські експерти, які краще відчувають нюанси риторики московських технологів попереджають про наявність поганих планів щодо України.

Дійсно є сумніви щодо близькості розв’язання кризи в Україні у народних інтересах.

 

Конспірологія

Ще у 2005 році московські політтехнологи вважали, що найгірше для РФ, якщо революція і демократія в Україні продемонструють цивілізаційні успіхи. Найкраще, коли була би можливість показувати по російському ТВ перманентний хаос в Україні.

Але у той час багато хто думав, що прогресу України вже ніщо не може заважати. За кермо взялися руки, які «ніколи не крали» та й найбільша деградаційна сила – Партія регіонів політично померла і реанімувати її неможливо.

І тут Ющенко зробив неймовірне, він якось не по-чоловічому  розсварився з партнерами і подарував друге життя регіоналам. Потім привів до поганого договору про «вонючий газ» і допоміг Януковичу стати президентом. Москві майже нема чого було робити для досягнення своїх цілей у ті роки.

Янукович, як президент, теж цікава особа. Пам’ятаючи, який важкий Путін в усіх стосунках, він з колегами – «професіоналами» зробив ставку на Мєдвєдєва (!). Своя людина, «цукерки їв з руки». Та ще на пряме запитання, чи іде він в президенти, Мєдвєдєв відповів: «Так, але мені треба прорив у стосунках з Україною, наприклад, подовжити договір по Севастополю, по ЧФ років на 25!». Його запитали: «А договір щодо газу? Ціну на газ знизимо?» Знавці кажуть, що відповідь була: «Нема питань, хоч на сто доларів». Загально було обіцяно ще багато чого. Ось з такого експромту поспіхом народжено Харківський договір, у якому Янукович підтвердив і підняв статус так званого «юлькіного договору». Через тиждень з’ясувалося, що диявол криється в деталях і Янукович так само, як і Тимошенко, схопився за голову. Яка «дубина» укладала той договір по газу з «Газпромом»!? Яка паскуда зупинила попередній проект договору!? Чого ми досягли у Харкові!?

Наші «професіонали» кинулись до Мєдвєдєва і так його любили і підтримували, що навіть послання Януковича до ВР підготовили в мєдвєдєвськом дусі «модернізації країни» і з Путіним обійшлись неввічливо, коли він приїхав у Київ перед виборами президента РФ. «Професіонали!» До речі, жоден серйозний аналітик у той час не мав сумніву про нескінченну схему в РФ: Путін – Мєдвєдєв-1 – Путін – Мєдвєдєв-2 і т.д. Навіть карикатура на цю тему гуляла у світовій мережі… Ну, а Мєдвєдєв після Харкова послав «професіоналів» з їх проблемами в «Газпром», потім ще кудись і нарешті на одній з публічних зустрічей з Януковичем (який вже протягнув руку для привітання), замість, щоб подати руку візаві, Мєдвєдєв енергійно почав вітати фотокореспондентів. Януковичу пригадався Обама, візит до США… Окрема історія про наступні перипетії. Протокольна служба, як могла, вирішувала всі ці проблеми, але не її провина, що з президентом РФ стратегічне партнерство у «професіоналів» якось не складалось.

Широко відомо, кому іноді віддавав Путін перевагу замість зустрічі з Януковичем, але мало хто знає про експерименти у відповідь. Чи можна було при таких стосунках серйозно вирішити питання  газу?

Щоб якось тиснути на колег у РФ «професіонали» зайнялись альтернативними джерелами газу, але, коли у владній величезній команді кожен п’ятий (якщо не четвертий) «іноземний агент», то будь-яка, скажімо «нечіткість», щоб не говорити «блеф» (особливо якщо про це з характерним обличчям оголошує Азаров), одразу розпізнавалася і викликала лише образливі коментарі наших сусідів.

Тоді законодавче оформлення руху в ЄС і всі процедури вузьким колом вирішили робити максимально серйозно. Щоб нікому не можна було зрозуміти, що сокровенна мета у Києва – дотиснути Москву у ціні на газ. Все це було зрозуміло, але східні сусіди зробили вигляд, що злякались «союзу» Україна-ЄС, активізували свій Митний союз і заявили Януковичу: вступаєте в МС і газова проблема одразу вирішується. Але Україна гне своє і ось-ось підпише з ЄС договір про партнерство!

Десь тут витоки геополітичної спецоперації, яку прогавали і США, і ЄС.

Світ, тим часом, в захваті від боротьби Януковича з Путіним. А путінці добре розуміли, що європейська культура, демократія, вимоги чесних виборів, подолання корупції, чесні суди – несумісні із суттю Януковича та його команди. Головне, знати рефлексію регіоналів. І добре знати характер українців.

Якщо до того, що давно відомо, додати тримісячної давнини здогадки, натяки та твердження Анзімірова, Ансона, Глазьєва, Дугіна, Іларіонова, Д.Кисельова, Кургіняна, Лєонтьєва, Лукаса та ін., то версія плану операції проти України вимальовується доволі чітко.

1. Не допустити договор України з ЄС. Обов’язково таким чином, щоб був ляпас і ЄС, і народу України, і Меркель, і Кваснєвському. Механізм: тиск на економіку України, на суспільство і в час «Х» запропонувати Януковичу таке, від чого він точно не відмовиться.
2. Сприяти кризі в Україні. Майдан, заворушення, жорстокість влади. Дискредитація, ізоляція  української влади у світі. Механізм: Сприяти Януковичу у його ілюзіях приборкати «натовп» страхом. Зберегти підконтрольного Януковича, щоб у потрібні моменти нав’язувати пропозиції для посилення російського впливу.
3. Сприяти хаосу. Україна на грані розколу. Механізм: полярна активність в регіонах (провокація міжрегіональних конфліктів) – все нібито з метою захисту Януковича, а потім референдум та (або) «звернення» народу з регіонів до Москви… Новий закон про референдум (де контроль за бюлетенями та комісіями – в руках місцевих представників влади), давно вже прийнято регіоналами з комуністами і підписано Януковичем. Зайве питання, з подання яких сил це було зроблено?
4. Громадянська війна. Сирійський варіант. Геополітичний конфлікт. Механізм: відповідне посилення третього етапу в залежності від ситуації.

 

Перший етап з «витонченим» ляпасом ЄС і всім причетним блискуче завершено і, як оцінив один з ветеранів на Майдані, буде включено у підручники усіх спецслужб світу. Бо примусити кожного із сотень людей (в різних країнах) природно грати свою гру і отримати один (!) потрібний результат! Це суперклас!

Оглядаючи минулі роки, не можна не дивуватися артистизму Путіна. Він непохитний щодо Митного союзу (до певного моменту), у потрібний час відійшов від конфронтації, ввічливий і обережний, на рівних з Януковичем, а де інде навіть під його тиском. Жодного зайвого слова, всю брудну обробку українців і світової спільноти роблять Глазьєв і ЗМІ…

Другий етап схоже повинен завершитися призначенням прем’єр-міністра. Тут варіанти:

а) протягнуть Януковичу рятівну соломку у вигляді Медведчука (та ще з Конституцією 2004 року). Москва під це швидко дасть другий транш, всі одразу побачать зміну риторики ЗМІ Росії, з’являться заяви ділових кіл, як стало добре, бо знову пішли сусідські замовлення на українську продукцію і ніяких «митних воєн», бо ми ж братські народи… А майдани повинні бути знищені;

б) на пост прем’єр-міністра – інша, компромісна з Москвою кандидатура (наприклад, Клюєв), якщо Партія регіонів не набере більшості у ВР за попереднім варіантом;

в) Медведчук – це така велика страшилка за умовчанням, Клюєв – менша страшилка. Обидві підштовхують до третьої запасної кандидатури, яка вписується у логіку подій.

Третій етап, на підтримку попереднього, вже почався. Допа з Гепою та Медведчуком вже організували масштабну реакційну силу, цілий фронт нібито на захист Януковича… І відверто, не ховаючись, взяли символіку. Чию? Можна займатись демагогією, але червона зірка і георгіївська стрічка – це чуже і це те, що проти державних символів. Тобто сепаратизм і рух вбік Московії! Але спочатку буде посилення всіх загонів «тітушок», створених владою, інших маргіналів, зовнішніх підрозділів і масштабна відповідь майданам, народу. Бандитський терор проти народу. Тут вже, якщо дійсно буде в цьому потреба, будуть задіяні зовсім не ті гроші й виконавці, що для «антимайданівців» у кущах Маріїнського парку.

Четвертий етап навряд чи можливий. Лише перший етап, де виконавці – конкретні особи, пройшов блискуче. З другого етапу підключився народ, по всій країні проявилось українство. З’ясувалось, що схід України вже не такий як раніше. Регіональні конфлікти поки не вдаються. Далі все більше повинно бути відхилень від сценарію, накинутого ззовні.

 

Післямова

На мюнхенській конференції з питань безпеки журналісти звернули увагу на спокій й навіть благодушність Путіна, хоча питання України обговорювались дуже жваво, гостро, в усіх аспектах, навіть зачіпаючи Росію. Після зустрічі Януковича з Путіним у Ялті західні ЗМІ вважають, що Росія вже втомилась від Януковича… Все не так.

Порівнявши наведені вище хронологію та план, можна визначитись, на якому етапі перебуває операція. Майже все іде за планом. Спокій дає впевненість, що Янукович з найближчим оточенням будуть твердо стояти за свої надбання. Партія і, головне, виборці на сході будуть його підтримувати й далі, реакція в бік опозиції та майданів не забариться.

Нині перед українцями вимальовують альтернативу: або прем’єр-міністр, якому може довіряти РФ, або громадянська війна й хаос. Тим самим революцію намагаються підвести до заміни «шила на мило» і заспокоїтись відставкою окремих осіб та тим, що до 2015 року буде президент, нівельований у світі.

Ось результат, до якого привели Україну «професіонали».

Але сучасна ситуація – це рубікон для українців з Партії регіонів і для всіх українців.

Дієва допомога Заходу, як завжди, не встигає.

Треба діяти. Знову й знову лунає гасло: потрібен чіткий план.

Майдани втомлюються, люди відходять від активності або стають радікалами. З іншого боку, психологічно цілком природно, що революція все більше всмоктує в себе неадекватів та різного типу неврівноважених людей. Все це змінює не тільки обличчя Майданів. Можлива деградація або несподіваний вибух. А у «друзів» України є ще плани й на 2015 рік і далі.

Треба діяти і розраховувати тільки на свої сили.

Якщо опозиція не зможе найближчим часом переконати Януковича і регіоналів про необхідність опозиційного уряду хоча б в обмін на компроміс щодо статків Януковича, то Майдан, схоже, вже готовий здійснювати свій план без будь яких узгоджень з ким би то не було. За класичними сюжетами розвитку революцій повинен прийти новий лідер.

Чи не оптимальною для всіх сторін була б вимога Майдану: панове Кличко, Яценюк і Тягнибок, ми вас дуже шануємо, працюємо далі разом, але повноваження переговірників і вождів просимо передати Гриценку та Порошенку. Звичайно, якщо вони погодяться в свою чергу підтримати вимоги та ініціативи Майдану. Наприклад, активність територіальних громад та Національні збори.

 

Микола Росошенко,

Юрій Дем’яненко,

експерти Інституту перспективних досліджень