Чому НАТО сказало «ні»

Важко це визнавати, але «облом» з ПДЧ у понеділок став заслуженим ляпасом. Можна, звичайно, ображатися на підступного Столтенберга, який стояв і мовчки слухав, як Президент оптимістично видає бажане за дійсність, однак подивимося правді в очі: НАТО можна зрозуміти. Може, воно й було готове дати нам вудочку і навіть навчити ловити рибу, однак який сенс допомагати людині, яка моментально штовхне цю вудочку наліво і почне клянчити нову?

Тим більше, що натівські генерали – це вам не Петро Олексійович, і байками про неймовірні успіхи української оборонки їм очі не замилиш.

Факт залишається фактом: країна, яка воює уже четвертий рік, досі не спромоглася побудувати жодного патронного заводу – хоча ще донедавна спритно експортувала боєприпаси у країни третього світу, починаючи від Малайзії і закінчуючи країнами Африки. Свої ж «діри» затикали чим могли: щось випрохали у Литви, щось дістали ще з радянських засіків (їх, благо, в нас було багато).

У ГРУЗІЇ АКТИВНО ТОРГУЮТЬ «УКРАЇНСЬКИМИ» ПАТРОНАМИ

А тепер згадаємо скандал з документом №220/3650, який був поданий Полтораком Турчинову на початку травня, а потім потрапив до рук журналістів і був оприлюднений у «Дзеркалі тижня». Нагадаю: саме той документ, де міністр оборони признається секретареві РНБО, що з оборонно-промисловим комплексом у нас все ж таки швах. Або, кажучи бюрократичною мовою, ОПК «не в змозі повною мірою забезпечити потреби Збройних сил в озброєннях, військовій та спеціальній техніці у зв’язку з недостатніми обсягами серійного (малотоннажного) виробництва нових і модернізованих озброєнь та військової техніки (ОВТ), що пов’язано зі старінням виробничих фондів і неефективним їх використанням, за критеріями фондовіддачі».

При цьому ще восени 2016 року Полторак, відповідаючи на незручне запитання, чому це воююча країна експортує озброєння за кордон, запевнював, що це в нас така крута оборонка, яка виробляє більше, ніж Україні треба. Дозволю собі процитувати відповідь міністра оборони дослівно: «Бюджет на наступний рік, наприклад, дає нам можливість витратити на закупівлю озброєння 12 млрд грн. Можливості військово-промислового комплексу трохи більші, ніж у нас є можливість закуповувати. Тому та техніка, яку ми не можемо закупити, продається, але у нас техніки досить» («Сегодня», 13 жовтня 2016 року).

А ось тепер раптом виявилося, що не досить. Ані техніки, ані боєприпасів. На четвертому році війни раптово з’ясувалося, що виробництво пороху, гільз, снарядів та вибухових речовин вже три роки як перебуває на непідконтрольній Україні території! З усіма відповідними наслідками. Збудувати – або хоча б почати будівництво нового патронного заводу ніхто й не подумав. Ну, звісно, навіщо ж країні, яка воює, патронний завод!

ЯК МІНІСТРА ПОЛТОРАКА ПЕРЕТВОРИЛИ НА СВЯЩЕННУ КОРОВУ

Вищезгадане «Дзеркало тижня» серед інших документів опублікувало також резолюцію, якою Арсеній Яценюк на початку 2015 році «зарізав» одну з пропозицій такого будівництва. Звичайно, Кулявлоб – той ще видатний стратег, однак скидати відповідальність на нього одного було б несправедливо. Яценюк вже чорт зна скільки як не прем’єр, а віз і нині там. Бо схема «купи – продай» для чиновників досі виглядає значно привабливіше, аніж «виробляй – постачай на фронт». Адже налагодити виробництво – це ж треба напрягатися. Згодьтеся, збирати відкати на закупівлях куди простіше і приємніше.

Передбачувано після кожної публікації такого кшталту незручних документів починається шквал запевнень, що в оборонці все «окей» і, взагалі, «не розгойдуйте яхту». Однак Міноборони таки вирішило за краще замести сміття під ковдру: після «витоку» документу №220/3650, на якому чисто випадково не виявилося грифу «секретно», Полторак звільняє директора департаменту озброєння та військової техніки генерал-майора Башинського. Не за незадовільний стан української оборонки (який для міністерства аж ніяк не несподіванка), а за виток інформації. Прийом давно відпрацьований і, можна навіть сказати, класичний: коли у міністерстві трапляється черговий конфуз (висаджуються у повітря військові склади, наприклад), міністерство починає шукати крайніх. Так, після Сватового «полетіли голови» і умовних прапорщиків (палять, паскуди, просто поруч зі складами!), і невгодних генералів на кшталт Хижого.

Щоправда, після Балаклеї ритуал показового заклання дав збій: очевидно, навіть у Міноборони зрозуміли, що катастрофу такого масштабу ані несвідомими курцями, ані поодинокими генералами не заткнути. Довелося тоді Степану Полтораку на всю країну бовкнути, що втрата балаклейських складів жодної шкоди обороноздатності країни не нанесла. Мовляв, непотріб там усілякий зберігався, суцільне старе барахло, нема за чим і жалкувати.

ПОСЛЕ ДИВЕРСИИ В БАЛАКЛЕЕ МОУ УСИЛИЛО ОХРАНУ ВСЕХ ВОЕННЫХ СКЛАДОВ, — ПОЛТОРАК

Однак повернемося до злощасного документу №220/3650. Чи правий був Полторак щодо Башинського, чи ні, але хтось цей документ журналістам злив. І не виключено, що було це зроблено свідомо: у цього «когось» міг запросто урватися терпець від постійного спостерігання злиття обороноспроможності України, вибачте, в унітаз. Так чи інакше, країна мала взнати свої героїв, і вона їх узнала.

Довідався про них, звичайно, і безпосередній адресат у особі Турчинова.

Реакція була передбачуваною: 11 липня Турчинов заявив, що РНБО рекомендує Кабінету Міністрів збільшити витрати на оборону та безпеку на 9 млрд грн (3 млрд із загального бюджету та 6 млрд із грошей Януковича). Паралельно Пашинський заходився вмовляти Столтенберга розблоковувати військові поставки, оскільки «наш ВВК не справляється із завданнями, які стоять перед нашою армією».

Як і треба було очікувати, вичавити із норвежця однозначне «так» не вдалося, але з вітчизняного бюджету оборонка гроші, скоріш за все, отримає. А тепер пікантний момент: наразі на календарі вже липень. Кошти треба буде засвоїти до кінця року, а тут у Міноборони традиційна проблема: у минулому році станом на 22 грудня (тобто за тиждень до кінця бюджетного періоду) на рахунках міністерства «висіло» аж 4 мільярди невикористаних гривень. Тобто, 18% від загального бюджету, виділеного на тиловое і матеріально-технічне забезпечення, нікуди вкладене не було.

БЕЗПЕКОВИЙ БЮРОКРАТИЗМ ТА ДЕРЖАВНИЙ ЗЛОЧИН

А тепер знову побудемо зрадофілами: який шанс, що контора Полторака раптом зрадить своїм звичкам і почне вкладати подаровані РНБО мільярди у розвиток виробництва, а не в улюблену схему «купи – продай – відкоти»? Яка частина додаткового фінансування традиційно піде на розпил, а яка зависне мертвим вантажем до кінця бюджетного періоду?

Робіть ваші ставки, панове!