Чому французи досі шанують Путіна?

Французька мова, труднощі перекладу…

 

У середині минулого століття, коли в Москві проходив Фестиваль молоді та студентів, а у Києві – Конгрес ВФДМ (була така Всесвітня федерація демократичної молоді), ми, школярі-старшокласники чи не вперше побачили на вулицях рідного міста іноземців та,  як сказали б зараз, «іномарки».

Звичайно, й до того ми бачили «Доджі»,»Вілліси» та «Студебеккери», а також трофейні «Опелі» та БМВ, але цивільні «іномарки» – вперше.

І не дуже знаючись на іноземних мовах, часто-густо перекручували їх назви. Ну, наприклад, легковик – «Пегуот». Не смійтеся, бо й нам пояснили – «Пежо» – просто є особливості французької…

 

Днями одна впливова паризька газета повідомила, що президент Франції запрошує президента РФ на 70-річчя висадки союзників у Нормандії та має намір обговорити з російським очільником чи то «українську кризу», чи «кризову ситуацію в Україні».

Так, не російське втручання у внутрішні справи України, не засилання бойовиків і диверсантів на нашу землю, не окупацію Криму, а саме «українську кризу».

 

Не знаю, як Вас, а мене таке не здивувало.  Хоча б тому, що саме Франція будує сучасні військові кораблі для Росії та не збирається не виконувати замовлення держави-агресора. Саме Франція чи не найобережніша у питання санкцій проти режиму Путіна. Саме у Франції кремлівські симпатики нещодавно проявили себе на виборах до Європарламенту…

 

Можливо, саме тому у перекладі на французьку «агресія» прозвучала як «криза», «санкції» – як «пустопорожня лякалка», а «гидувати товариством військового злочинця» – як «запросити до участі у святкуванні».

Тоді, перепрошую дуже, можливо й прізвище нинішнього очільника великої європейської держави хтось прагне вимовляти як Деладьє, а урочистості у Нормандії – як «Мюнхен-38».

 

Чим скінчилася спроба «умиротворення» фюрера Третього рейху – відомо. Світ, Європа, та ж Франція заплатили мільйонами життів за те, що «умиротворення» перетворилося на заохочення агресора до розпалювання світової пожежі.

Думаю, то не були труднощі перекладу чи нюанси французької, то була недолугість, помножена на нерішучість та самозаспокоєність.

 

« Я привіз Вам мир!», – заявив Невіль Чемберлен після Мюнхену-38. Втім, то було вже англійською…

 

Вчитися, думати, читати…

Ніхто, впевнений, й думати не міг, що 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка ми відзначатимемо в таких умовах. Втім, це не заважає нам і шанувати великого Кобзаря, й цитувати його мало не на кожному кроці.

Однак, цитувати, звичайно, справа хороша, а от у повсякденному житті…

Візьму гріх на душу та скажу, подекуди цитувати Тараса і слідувати Шевченковим заповітам – велика різниця, особливо,якщо для того треба вчитися, думати, читати…

 

Але-трохи несерйозного. Багато років тому була у мене колежанка, журналістка, естетка… Водночас, і гострого слова не цуралася. Якось її, аматорку парашутного спорту, спитав московський хлоп з радіостанції «Ровесники» – «Что вы чувствуете во время парашутного прыжка? Вам не страшно?».

А вона у відповідь:

– Чувствую себя птицей…

– Это как?

– Лечу и гажу….

На щастя, не в прямому ефірі.

 

«Лечу и гажу»… згадувалося останнім часом часто. Особливо – при читанні коментарів з приводу обрання нового президента. Не обтяжуючи себе Шевченковою вимогою думати, забуваючи, що йдуть бойові дії, що Україна протистоїть агресорові, акули та гієни пера й екрана несуть таке, що й кисельових з солов’йовими не треба.

 

Пнемося в європейці. І найпростішого – після виборів кулаками не махати – не запозичуємо. Політичної мудрості не вчимося. За інерцією – летимо й паскудимо.

 

Оперувати фактами, а не плітками – не прагнемо. Легше – не думати, легше – переспівувати. Вже й не літаємо – просто паскудимо.

 

Скажімо, очевидно, обраний Президент України не має морального права ні летіти до Москви, ні зустрічатися з Путіним поза Женевським форматом, ні саботувати підписання другої частини Угоди про Асоціацію з ЄС. Очевидно, та скільки пліток-коментарів роїлося по телеканалах…

 

Чомусь вважається, що почитати Конституцію перед тим, як задавати питання, скажімо,обраному Президентові стосовно прем’єра – зайвий клопіт. Просто подивитися – що належить до компетенції міністра оборони, що – начальника Генштабу, що – керівника АТО, – нема коли.

 

Дурня клеїмо. Несвідомо чи на замовлення? – теж питання.

 

Перепрошую, але тема моралі в нашій професії, на мою думку, якщо не забута, то не є пріоритетною. Як і тема компетентності, професійності.

Або поваги до споживача інформації. Хто читає інформаційну стрічку чи не найамбітнішого інформаційного телеканалу – крім пропущених букв, перекручених назв тощо, іноді, думаю, ловить себе на думці: – А чи не ІТАР-ТАРС я читаю? Хто дивиться телеканал «Народного контролю» – думає: Чиє воно таке? За що це нам?

 

І нарешті, вдивляючись у знайомі до болю обличчя учасників численних ток-шоу, учасників інтерв’ю …- з числа тих, кому порядні люди руки не подають, а ми тягнемо в ефіри та на шпальта видань – думаю: чи проблема запрошення Путіна, діалогу зі злочинцем, проблема ухиляння від відповідальності за долю світу – є проблемою лише труднощів перекладу з французької? Українською ми вже сформулювали наше моральне кредо?