«Чому «Арабська весна» не може відбутися в Україні?» – запитують у Євросоюзі

Європейський Союз – це не Великий Оркестр Святкової Допомоги. Не займається благодійністю і не роздає гроші. Тому докір Брюсселю, що пропозиція для України була невигідною чи несправедливою, звучить нечемно та шкідливий для самих українців. Відтак як їм тоді допомагати?

Гроші

Якщо не знаєш, про що йдеться у справі інтеграції ЄС із Україною, то знай, що не йдеться про гроші. Не на цьому етапі. Домагання української влади фінансової допомоги в обмін на підписання Угоди про асоціацію – свідчення повної відсутності розуміння механізмів інтеграції. Угода про асоціацію – не предмет торгівлі. У тому сенсі, що її не можна купити або продати. Сфера вільної торгівлі та доступ до найбільшого на світі ринку вже є нагородою сама по собі. Передбачуваність механізмів функціонування країни чи права також без сумніву корисні. На цьому етапі йдеться не про гроші, а про створення правових норм і механізмів, які б уможливили наступний розвиток.

Свого часу Польща мала перейти низку болісних реформ, провести системну трансформацію, за що високу ціну платили як звичайні громадяни (деякі з них платять і досі), так і політики – втрачаючи суспільну підтримку, аби такі механізми й норми налаштувати у себе. Лише реформи та суспільні зміни, розширення кругозору і краща економіка призвели до того, що з’явилися гроші, а наприкінці навіть і від ЄС. Наближається десята річниця вступу Польщі до ЄС, і це буде нагода на підбиття великого балансу зисків і втрат. Для нас це зрозуміло – достатньо виглянути у вікно. Баланс позитивний.

Загалом ЄС міг обіцяти конкретну фінансову допомогу, однак взамін за подорожчання реформ і гармонізацію права. Який вигляд мали б європейські політики, якби «переказали» гроші українській політичній владі, котра не мала наміру ані реформуватись, ані ризикувати втратити суспільну підтримку? Більше того, чи дійшла б європейська допомога до свого адресата? Чи б просто підсилила і збагатила існуючу політично-олігархічну систему? Писати про те, що Євросоюз надавав Україні кепські умови, дуже шкідливо, бо таким чином це підтримує аргументацію прем’єра Азарова, котрий розраховував на фінансову рекомпенсацію наслідків підписання Угоди про асоціацію. І ми оскільки підтримуємо заклик про допомогу Україні, підписаний інтелектуалами всього світу, що привернуло увагу журналістів, політиків і коментаторів до ситуації в Україні, то вважаємо, що реформування шляхом накачування в нинішню українську систему грошей не є доброю справою.

10 років тому Польща отримала вудку, а не рибу. Того самого потрібно зичити й Україні. Час показав, що «непідписання Угоди про асоціацію» можна оцінити у 15 мільярдів доларів, а також знижки на газ. Та не забуваймо, що Росія аж ніяк не благодійна організація. Сторони досягли угоди «купівлі – продажу». Чергові повідомлення ЗМІ нам пояснять, що конкретно продала українська влада. Продала, бо існує думка, що не придбала нічого, крім року, можливо, трьох відносного спокою, із щоквартальними перервами на переговори щодо цін на газ.

Безпека

Це все не означає, що Європейський Союз в цьому сенсі став політичним провидцем. Був обіграний не лише Росією, але й українськими політиками. Не найкраще це свідчить і про ще свіжу європейську дипломатію. Програвати в таких іграх не можна. Ситуація в Україні – це важливе питання безпеки на континенті. Європейський Союз зайнятий своєю фінансовою кризою і проблемами у південних сусідів. Слушно, що це важливі проблеми. Однак не видно визначеності у досягненні безпеки східних сусідів. Якщо зважити на те, що непередбачувана Росія є однією з десяти найбільших загроз стабільності у 2014 році, то ситуація в Україні – дуже важливий аспект цієї непередбачуваності.

Чому «Арабська весна» не може відбутися за Бугом? Якими були б наслідки смертельного побиття одного або двох демонстрантів на очах 100–200-тисячного вуличного натовпу, який щиро ненавидить владу? Чи й надалі були б ці демонстрації мирними? Якою б була реакція української влади? А не опинилася б під загрозою безпека численних росіян в Україні? Як відреагував би Кремль?

На щастя, ми не отримали відповіді на ці запитання, але немає впевненості, що влада в Брюсселі була готова до можливих відповідей.

Безпека і стабільність у Східній Європі є одним із ключових інтересів і викликів безпеці Європейського Союзу. Допомагаючи Україні, але водночас Білорусі чи Молдові створити стабільні та передбачувані структури і механізми роботи держави, допомагаємо собі.

Добре, що виникають такі ініціативи, як Європейський фонд за демократію, який мʼякими засобами і довготривалими проектами буде будувати довіру та стабільність у регіоні. Та хотілося, аби питання безпеки не піднімалося лише Польщею, Литвою чи Швецією. Але якщо вже так має бути, то нехай їх почують також і британці, французи й італійці. Це водночас завдання для польського МЗС.

Суспільство

Це важливо. Показав це і показує Євромайдан. Не мали рації, коли прогнозували, що українське суспільство змирилося, що «йому все одно», аби був лише спокій, думали, що не вийде на вулиці. Зцементування цього потенціалу може привести до розвитку України в наступні роки.

Цього не може зробити нинішня опозиція. Не зробить цього нинішня влада, яка, аби втриматися на місці, повинна буде фальсифікувати президентські вибори. Демонстранти на Майдані в Києві й інших українських містах сліпо закохані в Європейський Союз. Їхнє ставлення і віра дуже важливі. Не можна дозволити, аби цей ентузіазм був знищений нездійсненними надіями під покровом ЄС, а також через жонглювання сумами грошей, які «діаметрально виправлять ситуацію у країні».

Пропонуймо допомогу за важку працю. І обіцяймо, що буде краще, але не буде легко.

Переклад з Еastbook.eu

Володимир Угнівський