Битва за Троцького: свободівці програють

Свобода зірвала ще одну презентацію «Українського Троцького»

Як весело буває спостерігати за зустріччю лівих і правих. Інколи й приводу особливого не треба, а просто так компанія збирається до купи, книжку якусь обговорять, чаю поп’ють, дискусію влаштують… Зайве – викреслити.

А ще цікавіше, коли книжка ця «Троцький і незалежна Україна», а збираються за одним столом Свобода та «Ліва опозиція». При цьому свободівці використовують будь-яку нагоду провести конструктивний діалог із опонентами. Чи то під час презентації на Львівському форумі видавців, чи зовсім нещодавно в київській книгарні «Є», але вони завжди приходять підтримати бесіду із колегами… а заодно розігнати саму презентацію.

При цьому пересічному читачеві буде важко охарактеризувати предмет дискусії. Бо, на думку лівих, Троцький тепер уособлює український націоналізм. Свободівці ж, яким ці слова мали б бути близькі та зрозумілі, від такої компанії відхрещуються. Взагалі цікаво виходить, що націоналісти наші не дуже-то пропагують здобутки УНР, а Грушевський і Петлюра у їхніх гаслах не фігурують. Виходить, що «правильна» Україна починається із Заходу, точніше, з Бандери та УПА. Просто якийсь вибірковий націоналізм із боку Свободи!

Упорядники ж «Троцького» Денис Пілаш і Захар Попович (родом із обʼєднання «Ліва опозиція») цікаві аргументики відкопали. Наприклад, про те, що скандальний діяч, який протистояв Леніну та Сталіну, свого часу офіційно визнав повноваження УНР, хоча тоді наша перша республіка вже розпадалася… І загалом підтримував націоналістичну ідею як основу революції. Видання «Українського Троцького» – цілком розумний і логічний крок «Лівої опозиції». Адже мета партії, як вони заявляють, – повалення капіталізму. При цьому «опозиція» скромно зазначає, що розуміє: СРСР був тоталітарною країною, а ми – не такі! Звісно, «не таким» потрібен був історичний лідер із глибоким соціалістичним корінням (а хто може бути ідеологічно глибшим за Троцького – одного із ідеологів марксизму). Тут і накопалися кілька підходящих статей, які зробили з Троцького прямо героя України!

Десь так за рік до смерті Лев Давидович, зневірившись у ідеалах російських колег по партії, писав у своїх статтях: «Украинскому вопросу суждено в ближайший период играть огромную роль в жизни Европы» або «Сталинская бюрократия возводит, правда, памятники Шевченко, но с тем, чтоб покрепче придавить этим памятником украинский народ и заставить его на языке Кобзаря слагать славу кремлевской клике насильников». Якось так: із Росією не вийшло, давайте тепер в Україні повоюємо (від своїх ідей насадити комунізм у всьому світі він відмовився тільки з останнім подихом). Щоправда, було вже запізно, за нього це зробив Гітлер. Хоча, погодьтесь, прогнозував Троцький непогано…

А що ж наші свободівці? Опозиційна партія (ви звернули увагу, що ліві теж називають себе опозицією?) звинувачує упорядників в українофобстві та пропаганді ідей організатора політичних убивств. До політичних убивств віднесли навіть організацію голодомору в Україні, хоча Троцький тоді вже чотири роки як жив у вигнанні. Це, звісно, дещо свідчить про обізнаність із предметом обговорення та визначає методи дискусії…

Отже, націоналізм свободівський і націоналізм опозиційний – це, як кажуть, дві великі різниці. На думку перших, комунізм свободі не товариш, а в других національна ідея навіть вбивства і репресії виправдовує. Ідеальним був би варіант Соломона: розрубайте Троцького навпіл і кожен отримає свій гармонійний портрет. Одні – ворога, інші – героя.

Якщо ж дискутувати щодо доцільності проробленої лівими роботи, то можна зробити такий же висновок, як і щодо роману Геббельса, виданого в Москві. Тобто історична цінність такої праці майже дорівнює нулю. Для одного круглого столу з істориками темка згодиться. А загалом уся ідея «Українського Троцького» з пальця висмоктана із цілком зрозумілою метою. Свободівці ж у цьому випадку «повелися», просто як діти, і вдало своїм колегам підіграли! Так що, незважаючи на постійні зриви презентацій багатостраждальних троцькістів, у цій дискусії все-таки один-нуль на користь лівих. Побачимо, якого політика пилятимуть наступним. Може, і Сталін виявиться сином українського єврея, таємно закоханим у безкраї простори ланів неньки України. Тому йому й пшеничку в 1933-му вагонами возили…