Бузковий квіт війни

Марта Холл Келлі. Бузкові дівчата. – К.: Нора-Друк, 2017. – 544 с. – серія «Читацький клуб».

Героїні цього роману, перекладеного Володимиром Горбатьком – мов «дівчата в цвіту» в затінку класика – на початку оповіді живуть безтурботним життям, нехай навіть у різних країнах і навіть на різних континентах. Молода американка з французького консульства в Нью-Йорку, полька зі скромної родини і німкеня-медик, яка мріє стати видатним спеціалістом. Утім, дія відбувається наприкінці 1930-х, тож Польщу невдовзі окупують, так само захоплять Францію, і Друга світова докотиться аж до Америки, яка продавала зброю Європі, публічно не визнаючи цього аж до часів другого фронту.

Звісно, всі три героїні роману живуть за воєнного часу в різних  умовах. У Польщі діє підпільний рух опору, Франція приймає американську поміч, але тутешня героїня не може вибратися з коханим додому, в Німеччині медики ставлять досліди на людях. Тож долі когось з дівчат перетнуться, рідні й близькі знайдуться і кохання переможе, натомість для переможених героїв на героїнь трапиться Нюрнберзький процес.

За стилем оповіді роман нагадує епохальну сагу, розділи якої чергуються в часі та просторі сюжету – від кінця 1930-х до середини 1950-х, з Америки до Франції, з жанру романтичної пригоди до формату книги пам’яті про життя після смерті. Слід додати, що роман протягом 10 тижнів залишався у списку бестселерів «Publishers Weekly», а «Goodreads» визнав його найкращим історичним романом 2016 року. Тепер так само український читач зможе пересвідчитися в ексклюзивному дарі авторки створювати якісний літературний продукт.

У будь-якому разі, крім професійної вдачі, відомій журналістці зазвичай допоміг випадок. Історія, яку їй розповіли в одній з резиденцій Коннектикуту, вона використала в якості історичного фактажу для свого роману.  Тож «Бузкові дівчата» Марти Холл Келлі – це справжня історично-біографічна сага, напружене дійство якої не відпускає читача до самого трагічного фіналу. В якому, додамо, «романна» дійсність стикається з життєвою реальність, коли мова заходить про тих п’ятдесятьох польських жінок, відомих як «кролики», що вижили у концтаборі Равенсбрюк, і про яких авторці розповіли вже за нашого часу.

«Наступного ранку нас різко розбудило виття сирени, – розповідає польська героїня. – Я тільки-но встигла задрімати і побачити вві сні, як ми з Петриком купаємося в ставку у Любліні, аж раптом о третій тридцять ранку в нашому бараці ввімкнули світло. Та найнеприємнішою обставиною було виття сирени, таке пронизливе і гучне, наче виходило із самісінького пекла. Під звуки тої сирени Роза зі своїми помічницями пішла вздовж рядів койок. Одна помічниця бемкала ложкою по бляшаній сковороді, друга штрикала сплячих ніжкою ослінця, а Роза бризкала в обличчя сплячих жінок водою з відра, яке несла. – Вставайте! Мерщій! Всім підйом! – гукали вони. То був такий особливий різновид тортур».

Звісно, не все в житті трьох жінок сталося так, як гадалося, тож історія лише двох з них продовжилася вже у 1950-х, коли світ було поділено між державами-союзницями, і мир у ньому забуяв з «квітучою» силою країн-переможниць. І саме на цьому етапі сюжет роману набув документальної реальності, коли виникли численні благодійні фонди, як французькі, так і американські, і зокрема Комітет допомоги Кроликам з Равенсбрюка, створений жінкою, іменем якої була названа резиденція, де авторка роману почула цю трагічну історію.

Ігор Бондар-Терещенко