Бути господарем в українському домі

У Києві презентували книгу відомого громадського діяча, священника і волонтера Юрія Стельмащука «Український дім: будь Господарем» (видавництво «Задруга»).

Це своєрідний філософський трактат, на чому наголошує сам автор, про те, як у непростих обставинах бути людиною, бути собою, розуміти сенс свого життя, цінувати свій рід, свою сім’ю, ділитися, прощати і разом рухатися до перемоги і розбудови України.

Юрій Стельмащук детально описує 13 кроків, які має пройти кожен українець, пізнаючи себе, аби побороти страхи та усвідомити свої устремління. Книга складається з трьох розділів, і наприкінці кожного – бесіди автора з однодумцями. Це понад півсотні інтерв’ю з представниками сучасної еліти України , – науковцями, політологами, філософами, публіцистами, волонтерами, представниками духівництва про пошук української національної ідеї, її суть і шляхи поширення серед українства. А також про ситуацію, в якій Україна перебуває нині. Після презентації – спілкуємося з автором.

– Пане Юрію, під час презентації книги Ви зауважили, що нині формується нове бачення розвитку людства, світу загалом, в основі якого лежать принципи християнської моралі і гуманізму. На Вашу думку, чому саме зараз актуалізувалися ці питання?

– Насправді за понад 25 років української Незалежності багато людей досі не усвідомили, хто вони і для чого живуть. І таке нерозуміння зберігається не лише на рівні окремої людини, а й на рівні громадянина і патріота своєї країни. В умовах військової агресії, економічної кризи українцям надзвичайно потрібна надія. Віра. Щоб люди загорілися мрією і метою об’єднання народу. Ясна річ, можна ставити різні цілі, вірити у різні ідеї, але якщо не буде правильних принципів – принципів, де людина є цінністю номер один, де панує любов, присутня справедливість, милість, де люди взаємо терпимі один до одного, де є взаємоповага, – то звичайно, на такій основі можна будувати сильну країну. Тому християнський підхід у цьому питанні абсолютно правильний. Та й на таких принципах побудована законодавча база багатьох країн світу, наприклад, Німеччини, Італії, США. Саме на такій основі будуються відносини між людьми. Тому це логічно, що ми сьогодні повертаємося до цієї історії, з розумінням того, що саме віра може внутрішньо об’єднати народ. Бо якщо народ не єдиний всередині, то будь-який ворог може розбити його в будь-який час. Неможливо провести реформи. Та й взагалі здійснити будь-які кроки.

– Оскільки Ви вже торкнулися явища реформ, я пригадую Ваші слова про те, що і Християнство є реформою. Що лежить в основі такого переконання?

– Насправді будь-який ріст – це реформа. Це рішення. І Християнство за останні дві тисячі років показало, що саме воно продукує «будівництво», саме воно продукує цінності, з якими людина стає Людиною. І сьогодні якщо воно дійсно зможе мобілізувати український народ… Бо статистика свідчить, що 92% громадян вірять в Бога і 87% з них – християни. Тобто потенціал Добра у нас потужний, але його потрібно консолідувати, об’єднати, розписати конкретні принципи, прописати конкретну програму. Тоді ми зможемо «зарядити» весь народ цією надією. А коли народ заряджений, коли створені умови, коли він має бачення тієї перспективи, він стає практично непереможним. І кожен починає бути творцем. І це найголовніше. Тому що раби війну не виграють. Виграють Господарі, воїни. А цей дух треба підняти, розвити і він буде рухати Україну.

– У книжці постає образ Господаря. У певному сенсі це метафора і символ, сукупність рис і якихось трансформаційних процесів не лише окремої людини, а й всього суспільства…

Автор. – Моє дитинство проходило в селі. Я допомагав бабусі. Постійно. Скільки я себе пам’ятаю. Упорядковував городи, заготовляв дрова, будував, пас корів. І ця робота в кінцевому результаті давала людям можливість почуватися господарями. Це працьовиті люди, у яких завжди був порядок, які були організованими. Це люди, які в неділю ходили до храму. Це люди, в яких завжди було бачення, завжди було бажання працювати і радіти з цієї праці. Тож я завжди хотів бути тим господарем. Бо бачив, що там, де люди не були господарями, чи алкоголізм чи наркоманія вбивали їхні сім’ї. Я бачив необроблені городи, хати, які обвалюються. Я бачив безлад у їхніх будинках, ненагодованих дітей. І я зрозумів, що лише Господар може дати цьому раду. Іншими словами, людина відповідальна, яка розуміє свої обов’язки бути мамою, чи батьком, бути сестрою, бути працівником.

По-друге, після Революції Гідності всі думали, що ми заживемо абсолютно по-іншому. Станемо щасливими. Будемо в достатку, здійснимо ці реформи. Станемо країною, якою будуть пишатися. Але цього не сталося, і я для себе усвідомив те, що бути Господарем – це серйозна відповідальність, це систематична праця. І її можна реалізувати лише довгим часом, постійно працюючи над цією темою, над собою, своїм найближчим оточенням – сім’єю. І лише тоді чи можемо говорити про справжнього Господаря.

– Отже, ця книга є певною мірою Вашою сповіддю? Скільки років тривала робота над усвідомленням себе і своїх прагнень?

– Якщо чесно, це усвідомлення починається з дитячого садочку. Вже тоді людина щось запам’ятовує. Як карають за якісь недобрі справи, настановляють, дають якісь життєві приклади. Дитина починає бачити наслідки вчинків. І так по життю я вчився у батьків, у дідів, потім у друзів. Потім додався вже мій власний життєвий досвід, де я перевірив ці цінності, побачив, що вони працюють. А найбільше мене надихнули перенести цей досвід на папір Майдан і війна. Тому що я втратив багато друзів, багато друзів стали інвалідами. За статистикою, за минулий рік приблизно тисяча військовослужбовців, які повернулися з війни, вчинили самогубство. І я зрозумів, що головна реабілітація українського духу – це віра. Якби ці люди мали віру жити, якби вони розуміли цінність свого життя перед своїми дітьми, онуками і перед Богом, вони б такого стовідсотково не зробили. І це ще один із моментів, який став для мене ключовим.

Також я розумію, що сьогодні народ розпорошений. Я розумію, що існує багато внутрішніх і зовнішніх течій, які хочуть і далі цього розділення. Спекулюючи на темах, які завжди викликали ворожнечу. Тому нині є подвійна необхідність посилити принципи, описані в книжці, і стати носіями цих принципів. І в кінцевому результаті, саме з такими принципами і Божим благословенням ми можемо піти абсолютно новим шляхом, абсолютно новою дорогою під назвою Україна.

– А безпосередньо над книгою скільки часу Ви працювали з моменту появи самої ідеї?

– П’ять років. Спочатку це був невеликий твір під назвою «Сповідь». Я зрозумів, що реформація кожної людини починається з усвідомлення її життя. З аналізу її помилок. З усвідомлення, що таке добро і зло, з розуміння, що дійсно над тобою стоїть Бог. І з рішення змінитися. Я розумів, що ця «Сповідь» зможе вивести людину на новий рівень, але упродовж останніх трьох-чотирьох років я все це пройшов практично. Я наголошую, що є трагедія саме в небажанні жити, в небажанні боротися, у відсутності зв’язку зі своєю землею, своєю сім’єю, родом. Я побачив необхідність того, щоб показати людям, що таке насправді щастя. І воно виявляється не в багатствах, не в статусах, не в посадах. А воно – в простих елементарних речах: бути людиною, бути собою, розуміти сенс свого життя, цінувати свій рід, свою сім’ю, ділитися, прощати і разом рухатися. Звичайно, це непросте щастя, тому що доводиться прощати, поступатися, терпіти, але це дає результат. І саме в такому розумінні Бог нас створив.

– У книжки немає післямови, а є передмова до майбутнього. Тобто можна очікувати на появу ще однієї книжки?

– Так, книжка також називатиметься «Український дім: будь Господарем», але на ідеологічній базі першої книги: людина, яка усвідомила себе і свою цінність, буде прописана програма з повним структуруванням державних інституцій та їхніх функцій. Це вже буде Концепція. І в перспективі чи цю ідеологію за основу візьме держава, чи будь-яка політична партія – не має значення, найголовніше, щоб це почало жити і приносити плоди. Щоб вдалося організувати цей процесс, і він не залишився винятково філософським трактатом. Щоб він став тим інструментом, який робить людину щасливою.

Тетяна Сергійчук