Брифінг Табачника. Люблю себе, плюю на всіх!

Дмитро Володимирович про потреби освіти: «Брешеш, людоморе!» Або Зароблятимемо, як у Донецьку!

10 січня міністр освіти і науки України Дмитро Табачник покликав журналістів поговорити на тему розвитку освіти і науки у 2013 році. Почав міністр із позитивного, точніше, на його думку, все, що не робиться в освіті під його ж керівництвом, – один великий позитив. Жодних недоліків у своїй роботі за минулий рік Табачник не побачив. А ось деякі прискіпливі державні органи (приміром, Рахункова палата) зовсім по-іншому поглянули на ситуацію… І хоча на брифінгу міністр освіти явно відстоював позицію: «Люблю себе, плюю на всіх!», проти деяких упертих фактів Табачнику явно не вистачало аргументів.

Продовжуємо скуповувати брухт?

Почав міністр із того, що похвалився високими технологіями. А саме – позаминулого року школи отримали 2 700 компʼютерних класів. Саме ІКТ-технології мали б вивести українську освіту на якісно нову орбіту, заявив Табачник. Перш ніж міністр відправиться підкорювати зірки, непогано йому було б переглянути звіт Рахункової палати, де вважають, що впродовж 2001–2013 років МОН не забезпечило ефективного використання понад 14 мільйонів гривень. Раніше прес-служба РП повідомляла, що через несвоєчасне погодження проектів п’ять мільйонів гривень, передбачених на створення 17 програмних засобів навчання для учнів 10–11 класів, використано на інші цілі. Маємо ще приклади «ефективного» розпорядження грошима: у 2010 році міністерство не закупило 600 компʼютерних комплексів, а на придбання такої техніки в 2011 році вже знадобилося у 1,5 разу більше коштів. Тобто з держбюджету додатково було витрачено 15,1 мільйона гривень.

Також минулими роками МОН вирішило закупити мобільні компʼютерні комплекси для шкіл-інтернатів. Але не врахувало той факт, що там просто не існує навчальних і корекційних програм для дітей з особливими потребами. У результаті техніка вартістю 2,1 мільйона гривень нині не використовується.

Загалом усі цифри щодо придбання нових комп’ютерів зводять нанівець той факт, що набагато дорожчим за «залізо» є софт. У багатьох школах машини без піратських програм просто стоять в якості брухту. За статистикою майже половина з них уже несправні або морально й технічно застарілі. Тому 2 700 компʼютерних класів на рік виглядають справжньою краплиною у морі реальних проблем, які чинний міністр по-справжньому навіть не розуміє. У той час, коли цивілізований світ потроху відмовляється від підручників, віддаючи перевагу електронній книжці, в Україні замість розроблення навчального програмного забезпечення все ще роблять ставку на металобрухт, непідкріплений жодним софтом, і постійний друк-передрук паперових підручників, адже саме на цьому виробництві відмивається шалена кількість бюджетних грошей.

Президент не правий…

Минулого року Віктор Янукович наголошував: «У будь-якому випадку проблему шкільного автобуса ми повинні закрити 2013 року». Як дотримався вказівки міністр освіти? На його думку, непогано: «На початок 2013 року ми потребували 1 600 транспортних одиниць. У 2013 році до шкіл за кошти державного бюджету було поставлено 438 шкільних автобусів і ще понад 250 – за кошти місцевих бюджетів». Тут із Дмитром Володимировичем не погоджується голова Комітету ВР України з питань науки і освіти Лілія Гриневич. Вона вважає, що до 100-відсоткового завершення програми все ще бракує 1 200 автобусів і 406 мільйонів гривень. При цьому досі невідомо, скільки МОН наразі заклало грошей на автобуси. Але навіть якщо вірити Табачнику та виходити з кількості закуплених минулого року транспортних засобів, до запланованого президентом завершення потрібно ще принаймні 2–3 роки.

Зарплата виросте «нє по-дєтскі»

Є ще одне невелике «але». Уже почали виходити з ладу автобуси, закуплені 2007 року, – на початку реалізації програми. Одначе цей факт міністра не засмучує, а на інформацію про недофінансування освіти від голови Комітету Лілії Гриневич Табачник реагує з традиційною дотепністю:

– У Шевченка є хороша фраза, не дуже поетична, але дуже влучна: «Брешеш, людоморе».

І кокетливо додає: «Це ніякого відношення безпосередньо до шановної пані, безумовно, не має. Вона говорить про потребу, а потребу можна розраховувати різними методами».

Далі міністр поділився з журналістами інформацією, що потреба ця є у всіх, навіть міністрам освіти країн «Великої сімки» грошей не вистачає (йому особисто розповідали). Не права Лілія Михайлівна й у тому, що називає вчителів бідними:

– Вона розказує, що в освіті середня заробітна плата становить 2 616 гривень. Так це мінімальна! Наприклад, у Донецькому ліцеї-коледжі середня заробітна плата ще в минулому році була 3 163 гривні, у вчителів зі стажем із ліцею № 6 – 4 479 гривень.

А вже цього року геть усі вчителі житимуть, як у Донецьку. У керівника дитячого садочка зарплата зросте на 650 гривень, у вчителя вищої категорії – на 602 гривні, у старшого наукового співробітника і доцента – на 750 гривень у середньому. Де Дмитро Володимирович узяв такі цифри, виходячи з того, що згідно з бюджетом на 2014-й «мінімалка» до жовтня виросте аж на 83 гривні (до 1 301 гривні), наразі невідомо.

Більше грошей – дорожча книжка!

Зате міністр освіти завжди знає, де взяти кошти на підручники. Тут таки є чим хвалитися! Минулого року вперше за всі роки незалежності України було виділено максимальне фінансування на видання підручників – понад 243 мільйони, заявляє Табачник. Деякі примірники (наприклад, для шкіл із польською мовою навчання) коштують по 600 гривень за штуку, однак це пояснюється витратами на гонорари авторам. Звісно, до гонорарів президента вони не дотягують, але все-таки нічогенько грошей витратили…

А можливо, зовсім не в цьому проблема? За інформацією Комітету з питань науки і освіти в 2013-му фінансування на навчальні книги МОН збільшило майже вдвічі порівняно з попереднім роком. Проте й вартість одного підручника зросла в 2,5 разу! Тобто скільки грошей не витрачай, а підручники лише дорожчають. Відповідно «зростає» і їхня якість – 200 помилок у підручнику з математики, знайдені експертами, у МОН чомусь не помітили. Як зауважив Дмитро Володимирович: «Навіть у дореволюційних, найбільш елітарних виданнях, наприклад, в енциклопедії Брокгауза і Ефрона, наприкінці кожного тому вклеювався листочок, де перераховувалися сторінки з опечатками. Це нормальна практика!»

І взагалі – школам грішно на щось жалітися. Ось підручники для вищих навчальних закладів не мають бюджетної програми та видаються самими університетами. Якщо зустрінетесь із неякісним матеріалом, ось вам порада від Дмитра Володимировича: «Ну, як з цим можна боротися? На обкладинці кожного підручника стоїть прізвище автора – це професор університету, який там читає. Насамперед ідеться про академічну відповідальність, про порядність ученого і викладача». На неї і сподівайтеся!

Усе це треба просто зневажати

Наприкінці зустрічі з журналістами міністр освіти трохи пожалівся на мітингувальників із Євромайдану. Мовляв, зовсім нахабно себе поводять, вузи блокують, на пари нормальним людям не дають ходити. На запитання, чи не боїться він гостей із Автомайдану, вчинив за доброю своєю звичкою: у будь-якій незрозумілій ситуації цитувати класика!

– Луцій Анней Сенека, який був блискучим філософом, але невдалим педагогом, колись видав блискучу фразу: «Якщо запобігти цьому не можна – то це все треба просто зневажати», – порадив Табачник.

Як ми знаємо, міністр освіти і фашистських гасел не знає, і брехати, як людомор, не буде. Повіримо?