Близький Схід — Балкани: очікуваний збіг
Я далекий від того, щоб стверджувати, що напад ХАМАС на Ізраїль — це подарунок їхньому московському покровителю на день народження. Навряд чи це правда. Просто так збіглося. Проте якщо різні події розглядати в перспективі, то можна побачити набагато цікавіші збіги.
Нещодавно загострилася ситуація на півночі Косово, заселеній переважно етнічними сербами. Після того як 24 вересня косівська поліція відбила там напад добре озброєних сербських бойовиків, яких президент Косово Альбін Курті з прозорим натяком назвав «зеленими чоловічками», Сербія стягла свої війська до спільного кордону. Проте рішуча реакція КФОРу, натівської безпекової місії в Косово, та прибуття туди додаткових військових контингентів НАТО остудила гарячі голови в Белграді. Одна справа брязкати важкою зброєю перед 5-тисячними Силами Безпеки Косова, інша — наражатися на пряму конфронтацію з НАТО. Сербська влада рясно нашпигована адептами дружби з Москвою не стала випробувати рішучість КФОРу й відвела війська.
При чому тут Ізраїль? Річ у тому, що обидва напади, і на північ Косово, і на південь Ізраїлю мають спільні риси. Це нічим не спровоковані ретельно сплановані атаки добре озброєних та підготовлених бойових підрозділів. Зазвичай і в Косово, і в Газі шукають хоч якийсь привід — когось побили, заарештували, чи бодай на ногу наступили, а на цей раз просто так. Обидва напади майже збіглися за часом та відбулися саме у той момент коли росіяни намагаються перехопити стратегічну ініціативу на фронті, а західна допомога Україні дещо пригальмовується. Можливо це теж випадковість, але за дивним збігом всі ті, хто стоїть за цими провокаціями, і лідери ХАМАС, і наскрізь проросійський колишній міністр оборони та внутрішніх справ, а нині головний розвідник Сербії Александар Вулін, харчуються з однією руки. І ця рука — кремлівська. Інші клієнти Москви вже підтримали ХАМАС: іранський парламент зажадав смерті Ізраїлю, а Талібан висловив готовність захопити Єрусалим.
І нарешті, як слушно запитували латиняни: «qui prodest?» (кому вигідно). Було б спрощенням вважати винуватців напруги на Близькому Сході та Балканах звичайними маріонетками. У кожного з них може бути й свій інтерес. ХАМАС паразитує на нестабільності в регіоні й для нього перспектива порозуміння між Саудівською Аравією та Ізраїлем — катастрофа. А ескалація насильства в Газі напевно торпедує нинішній переговорний процес з цього приводу. Примирення Сербії з Косово ніяк не вкладається в проголошену Александаром Вуліним у 2020 концепцію «сербського світу». Отже, зрив переговорів під проводом ЄС на руку йому та іншим адептам «Великої Сербії».
Проте найбільшу вигоду отримує Кремль, вправно маніпулюючи амбіціями своїх посіпак. . Московитам нині вкрай потрібно, якщо не заблокувати, то хоча б зменшити воєнну допомогу Україні. Недарма ж вони щомісяця порушують це питання на Радбезі ООН. Дестабілізація Балкан, відверне частину уваги та ресурсів НАТО, та ЕС від України, бо саме ці дві організації нині грають провідну роль в Косово. Ізраїль — стратегічний партнер США і в разі ескалації конфлікту на Близькому Сході, Вашингтон підтримуватиме свого союзника усім необхідним, може статися, що й за рахунок України . Міністр оборони США Л. Остін вже сказав, що його міністерство «працюватиме над тим, щоб Ізраїль мав усе необхідне для самооборони та захисту цивільних осіб від невибіркового насильства та тероризму.»
Нинішні кризи на Балканах та Близькому Сході є продовженням московської стратегії дестабілізації світу. Колись московський так званий «філософ» Сєргєй Караганов виступав за створення «поясу нестабільності» навкруг РФ, щоб колишні республіки СРСР були вимушені шукати захисту в Москві. Тепер кремлівським імперцям мало «поясу» — вони провокують глобальні кризи. Криза з сирійськими біженцями в 2015 налякала Європу, але не спрацювала з українськими у 2022. Спровокована Москвою загроза голоду в світі підштовхнула генсека ООН до фактичного лобізму інтересів Москви, але виявилася вельми перебільшеною. Навіть споживачі українського та російського зерна на глобальному Півдні не піддалися на російські маніпуляції та обіцянки. Тепер, вочевидь, прийшла пора збройних провокацій. Політичні кризи та військові перевороти з російським душком, на кшталт тих, що недавно сталися в Африці, – це їхні «Стариє пєсні о главном», відома з часів Комінтерну та пропахла нафталіном стратегія «світової пожежі». Пожежі, за димовою завісою якої так зручно красти та ховати крадене. Треба гуртом зупиняти цей інтернаціонал паліїв, бо далі буде…
А нам своє робить. Україні варто нарешті визнати ХАМАС терористичною організацією, як це вже зробила низка держав, включно з країнами ЄС, куди ми прагнемо. Та й про визнання Косово – можливо, час вже подумати.
Олександр Мацука, дипломат, екс-співробітник Секретаріату ООН
