Блиск і ниць старого генералітету: як і хто готуватиме командувачів нової української армії?

Українська армія – лідер серед європейських країн за кількістю генералів

Красиво називалися колись генерали – від артилерії, від кавалерії… Генерал від інфантерії…

Після жовтневого (1917 р.) перевороту – комбриги, комкори…

А потім-знову генерали. Вже без посилання на род військ. І це, погодьмося, дуже правильно. Дійсно, генерала Радянської Армії часів застою не називати ж генералом від будівництва дачі, розкрадання майна… А після розпаду СРСР – у тій самій Росії – генералом від геноциду чеченців… Якось воно не благозвучно: генерал-окупант Придністров’я… Південної Осетії… Криму…

Або ще крутіше – «зеленочоловічковий» генерал невведених в Україну російських зайд…

Та й у нашому рідному, українському війську ще донедавна язика можна було б скрутити, вимовляючи, наприклад, «генерал від правлячої сім’ї».

А в наш час – генерал від охоронців…

Цур мене, щось не туди понесло. Збирався ж зовсім про інше. Про те, що генерали від дач, майна та «сім’ї» вже, сподіваюся, на пенсії. Немалій, заслуженій…

А хто ж у війську сьогодні та хто прийде завтра?

Сьогодні, скажу обережно, мають місце поодинокі випадки, коли генеральські погони – на плечах у тих, хто виявився неспроможним забезпечити  армію зброєю, бронетехнікою, гелікоптерами, логістикою, а солдата – амуніцією, харчами, боєприпасами… У тих, хто допустив різні «котли», хто ніколи не змиє з себе кров загиблих з їх вини українських вояків – дітей наших…

Саме через них мало не загальником стало звинувачення генералів у всіх невдачах та бідах, звичним – втручання цивільних дилетантів, невігласів та популістів у тонку та непросту військову справу,

На щастя, знаємо й інших генералів – відданих, чесних, сміливих, розумних та добре навчених…

Не буду зараз говорити про їхні людські чесноти. Бо переймаюся одним конкретним питанням – де вони здобули якісну військову освіту, реальний, наближений до бойового вишкіл?

Відповідь, на жаль, не буде оптимістичною – у тих військових вишах, які або значно скорочені, перепрофільовані а то й ліквідовані.

Чому? Бо, збираючись «під високу руку (тут самі ,будь ласка, вставте ім’я з відомої пісні)» – східного правителя, на догоду Московії тимчасова «сімейна» влада в Україні свідомо нищила наші Збройні Сили, з військовими навчальними закладами включно.

То що ж буде завтра?

Ентузіазм, з яким нині переважно громадськість заходилася відновлювати початкову військову підготовку у школах,  створювати навчальні табори, курси тощо, на жаль, не замінить ґрунтовної, академічної, якщо хочете, підготовки офіцерських кадрів.

Відтак, дві взаємопов’язані проблеми: кого навчати? Де навчати?

З першою, думаю, простіше. Так звана АТО дала стільки імен справжніх героїв -ще вчора абсолютно цивільних людей, –  стільки імен воїнів-солдатів та молодших офіцерів, що проблем з набором слухачів до військових вишів-не бачу.

А от де виховуватиметься військова еліта нації?

Звичайно, можна і потрібно докласти всіх можливих зусиль, щоб високоякісну військову освіту наші хлопці здобували у навчальних центрах НАТО, у Європі та Америці. Реально? Якщо бути послідовними та наполегливими – так. Але, будьмо реалістами, кількість таких курсантів не буде достатньою.

Це означає, що головним буде «домашній» вишкіл -в Україні. Маємо для цього необхідне? Хтось готовий відповісти?

Тому є в мене одна пропозиція. Нас спіткали позачергові вибори. І кандидати в народні обранці з різних боків та від різних політсил співають нам про мир, благополуччя, добробут та РЕФОРМИ.

Чому б їм, тим політсилам, крім, звичайно, перефарбованих біло-блакитних, не взяти на себе конкретні зобов’язання: ретельно проаналізувати стан військового вишколу в державі, взяти конкретне шефство над військовими кафедрами, училищами, університетами, академіями, які є, домогтися відновлення знищених? По всій країні.

Чому б їм, тим партіям, а також їхнім  кандидатам на крісла під куполом, як це вже публічно зробили Ю.В.Тимошенко та А.С.Гриценко, не висловити конкретні вмотивовані пропозиції з кадрових питань – кого, перепрошую, мітлою, а кого – заслуженого, авторитетного, грамотного, компетентного, високоморального  та відданого справі – повернути. Та взяти на себе відповідальність за рекомендованих.

А, головне, чому б не взяти під свою опіку тих, хто вже навчається чи поступає на навчання, у першу чергу – колишніх бійців батальйонів захисників України?  Бо серед них, думаю, немало тих, кому у житті поза блокпостом, окопом чи танком потрібна і психологічна допомога, і підготовка до успішного засвоєння нових предметів та дисциплін, і якісне медичне обслуговування…

Розумію, для кандидатів у народні обранці не так це виграшно, як розміщувати у соцмережах власні фото на фоні мікроавтобуса із зібраною громадою допомогою фронту… Тут сильно не попіаритися. А от користі можна зробити не менше. Вже сьогодні. І з перспективою на завтра. Щоб виросли у нас справжні бойові офіцери, а з них – і  справжні бойові генерали. Від артилерії,  від авіації,  від десанту,  від інфантерії, тобто – піхоти, мотострілків, і адмірали відроджуваного флоту…

Головне – від народу.