БАЧИТИ МОТУЗКУ НА ШИЇ ТЕРОРИСТА…
Глобальна загроза людству – пандемія коронавірусу, а також спроби конституційного перевороту, який силкуються здійснити кремлівські маріонетки в Україні, вибори та інші ласощі, так виглядає, відсунули на другий, якщо не далі, план і суспільної, і медійної уваги тему терористичних загроз. І в Україні, і в світі…
«Донбасс начнёт, Новороссия-поддержит, Приднестровье-довершит»… Неодноразово я згадував та цитував ці слова, сказані 26 років тому у Кремлі секретарем Радбезу Росії мені, тоді – раднику-посланнику Посольства України. Сказані без жодних сумнівів, без машкари дипломатичності, «вічної дружби» чи «братніх народів»… Бо мій співрозмовник був більш ніж упевнений у вседозволеності, у безкарності, у вічному торжестві принципу: «разумейте, языце, и покоряйтеся»…
Час вніс свої корективи. І ,здавалося б, безвідмовна та переможна формула зазнала фіаско у 2014-му. Так, вдалося окупувати Крим. Але з плацдармів Донбасу, т.зв. Новоросії розвинути переможний наступ російському агресорові не вдалося. Український народ, який московські «брати» не взяли до уваги, дав рішучу відсіч. Дорогою, дуже дорогою ціною – життям кращих захисників України – агресивного ворога зупинили…
Висновки? Думаю, у Кремлі їх зробили, і вже відкрито, безсоромно, недипломатично не виголошують справжні цілі. Ні в ООН, ні в ПАРЄ, ні в ОБСЄ… Ні під час двосторонніх контактів високого рівня з Китаєм, США, ФРН, Францією…
І відкриту, відверту, у стилі «маршала Перемоги» війну тимчасово відклали… На потім…
Натомість активізувалася і використовується проти України безліч інших інструментів: від замаскованих під «ополченців» на тимчасово окупованих територіях , у самопроголошених «республіках» на Донбасі російських офіцерів, генералів у якості інструкторів, від найманців під виглядом «мирних жителів», від гундяївських попів до «п’ятої колони» в Україні на різних рівнях (з парламентським включно), від відвертих інформаційних брехливих вкидів через підконтрольні ЗМІ до кібератак та кібертероризму…
До речі, не тільки «кібер»…
Не коронавірус єдиний…
Глобальна загроза людству – пандемія коронавірусу, а також спроби конституційного перевороту, який силкуються здійснити кремлівські маріонетки в Україні, вибори та інші ласощі, так виглядає, відсунули на другий, якщо не далі, план і суспільної, і медійної уваги тему терористичних загроз. І в Україні, і в світі…
Розплачуватися за це доводиться дорогою ціною. І не тільки у Франції…
Сподіваюся, і ми в Україні не забули розстріли, зухвалі, показові, і російського опозиціонера у середмісті Києва, і патріотів-добровольців на автошляхах, і підрив у Києві й не тільки автівок високих військових чинів, журналіста, і показові (чи – справжні?) спроби терактів у низці обласних центрів, захоплення заручників, мінування (дякувати Богові, телефонні) об’єктів критичної інфраструктури…
Тероризм, на жаль, нікуди не зник. І, знову таки, на жаль, нікуди не зникне.
Чому?
Бо у постійному напруженні суспільства через загрозу тероризму зацікавлені…
Стоп! Спробуймо подивитися та побачити: хто зацікавлений?
Свіжі події у Франції активізували давню, здавалося б, заяложену тему ісламського радикалізму. Дуже, між іншим, зручну тему.
Хоча в неї аж ніяк не вписуються повідомлення іноземної преси про те, хто збурює та фінансує, наприклад, праворадикальні чи ліворадикальні виступи у низці європейських держав.
І першими, хто виступив зі «спростуваннями» цих публікацій, стали… Так, саме російські чиновники та прокремлівські ЗМІ!
І чим голосніше спростовували, тим більше ставав сумнів у правдивості цих спростувань.
Бо в кого-кого, а у нас на пам’яті і спростування, мовляв, «ихтамнет», військової присутності росіян в тимчасово окупованих районах Донбасу… І «спростування» збиття росіянами Малайзійського Боїнгу…
А як приховувалася терористична діяльність приватних військових формувань росіян в Азії, Африці, у Західній півкулі!
Але, відомо з історії, що немає таких таємниць, які з часом не викривалися б.
Йдеться про підрив житлових будинків, про застосування газів, про розстріли мирних людей, які здійснювали російські силовики проти громадян своєї держави.
Про звірячі теракти в Сирії…
Про засилку вбивць-терористів до Великої Британії…
Перелік можна продовжити.
Та, задля економії часу шановних читачів, просто відішлю їх до публікацій
Олександра Христенка «Невибірковий масовий терор, фізичне знищення опонентів у Росії та закордоном як інструменту російської внутрішньої та зовнішньої політики» та Михайла Самуся «Ведення неоголошених війн, створення та підтримка парамілітарних утворень як форми міжнародного тероризму», розміщених на сайті Центру дослідження Росії.
В основу тих публікацій покладені виступи авторів на конференції «Тероризм у внутрішній та зовнішній політиці Росії», проведеній Центром дослідження Росії майже рік тому.
Мені також довелося виступити на тій конференції з доповіддю про інформаційний та кібертероризм РФ.
Рік по тому, що змінилося?
Чи визнали ми, в Україні, яка зазнала російської агресії, окупації частини території, Росію – державою-натхненницею, організаторкою та спонсоркою тероризму у світі?
Нещодавно це запитання я адресував деяким громадським організаціям, які декларували свою протидію тероризму як головний зміст діяльності. І отримав несподівану відповідь: ми протидіємо, а не боремося чи засуджуємо.
Уважно продивився я сайт Верховної Ради. Сподівався, що знайду там бодай згадку про підтримку нашими нардепами ініціатив парламентарів у низці країн про визнання Росії державою-терористкою. Марно.
Стосовно найголовніших сайтів найголовніших персон, то тільки зміцнив свою впевненість: їм не знайомий майже хрестоматійний вислів – Хто вступає у перемовини з дияволом, сам віддає себе йому в руки, з власної волі.
Здається, це стосується також палкого бажання «зазирнути в очі».
Хоча я б радив не зазирати в очі. Натомість… Тут звернуся до недавньої публікації в інтернеті цікавого матеріалу пана Ігоря Ейдмана «По кому мотузка плаче». Посилаючися на щоденники Альфреда Розенберга , пан І.Ейдман наводить його слова про те, як у 30-ті роки минулого століття англійські, американські, французькі, скандинавські політики приязно спілкувалися з німецькими нацистами… Як дружили гітлерівська Німеччина та сталінський СРСР…
І наголошує: і сьогодні Світ поводиться зі злочинцями, які захопили владу в Росії, як з легітимними, договірноздатними політиками. Оминаючи проблеми агресії проти Сирії, Грузії та України, страждань українців та кримських татар на окупованих територіях, не переслідуючи натхненників, організаторів та спонсорів тероризму.
Хоча на шиях кремлівських злочинців усе виразніше проглядаються зашморги нового Нюрнбергу.
То ж, не в очі слід зазирати, а на шиї подивитися. Пильно. З баченням невідворотної перспективи.
Олег БАЙ,
Надзвичайний і Повноважний Посланник
