Азаров обізвав своїх підлеглих дурнями
«З грошима і дурень зуміє працювати. Ви спробуйте без грошей працювати. Розумієте? Ми так працюємо вже більше трьох років»
Микола Азаров, прем’єр-міністр
Нарешті Микола Янович виголосив основний постулат Програми дій уряду – саме через відсутність цього документа його так довго колупають «папереднікі». Спіч – бездоганний за формою, але логіка дещо кульгає. Бо, судячи з декларацій про доходи членів Кабміну, зокрема й самого прем’єр-міністра, – всі вони там, пардон, круглі дурні. До того ж Микола Янович пошив своїх підлеглих не тільки в дурні, а й у брехуни, сказавши, що вони вже три роки працюють «так». Тобто, без грошей. Якась нісенітниця виходить. Спробуймо розібратися іще раз, системно. За Азаровим, людина, яка працює за умов повного забезпечення грошима, – дурень. Усі його підлеглі – ду-у-же забезпечені люди. Отже – дурні. Водночас стверджується, що вони працюють без грошей. Тобто – не дурні. В залишку цього «логічного» ланцюга – такий самий бардак, як в економіці країни.
Такого кшталту вислови – надто емоційні, щоб намагатися трактувати їх з допомогою звичайної логіки. Тому звернімося до поезії, присвяченої дурням і грошам. Або грошовитим дурням. Відомий дисидент радянських часів поет Ігор Губерман так окреслив цю проблему (російською, спеціально для Миколи Яновича):
Разумов парящих и рабочих
нету ни святее, ни безбожней,
наши дураки – тупее прочих,
наши идиоты – безнадёжней.
А цей віршик допоможе Миколі Яновичу зрозуміти, чому він припустився нелогічності й «опустив» колег по уряду. Він не хотів. Тому що:
На высокие наши стремления,
на душевные наши нюансы,
на туманные духа томления –
очень грубо влияют финансы.
