АТЕК пропонує бюджету гроші, а фіскальна служба їх не бере

Хто заважає «Червоному екскаватору» вибратися з болота банкрутства

2 вересня 2014 р., виступаючи в прямому ефірі, голова Державної фіскальної служби Ігор Білоус слушно зауважив, що головним резервом наповнення бюджету є гроші, виведені з тіні, та відродження бізнесу, пограбованого і знищеного попередньою владою. Але в реальному житті виходить так, що працівники очолюваних ним податкових органів своїми незрозумілими діями блокують і відродження бізнесу, і (що найбільш обурливо) наповнення бюджету. Особливо яскраво це проявляється в ситуації, пов’язаній з акціонерним товариством «АТЕК», трудовий колектив та акціонери якого намагаються відновити платоспроможність підприємства і розрахуватися з боргам, наповнивши тим самим державну казну, а податкова служба ніяк не може дати своєї на це згоди.

Як підприємство зайшло в глухий кут

З усіх колишніх гігантів індустрії, що нині опинилися біля розбитого корита, столичному заводу «Червоний екскаватор», напевне, пощастило найменше: в найкращі для нього часи радянської епохи там працювали до 6 тисяч працівників, нині ж їх набереться лише сотня, причому тільки десята їх частина зайнята на роботах, пов’язаних з екскаваторною технікою, а решта працює охоронцями, секретарками, прибиральницями та обіймає інші посади адміністративно-технічного персоналу.

Втім, така ситуація характерна для багатьох машинобудівних підприємств України, які в умовах планової соціалістичної економіки мали гарантований збут своєї продукції за будь-якої її собівартості, а в умовах вільного ринку не витримали конкуренції з японськими, німецькими й навіть китайськими аналогами. Тож немає нічого дивного в тому, що стоять порожніми величезні заводські цехи, в яких іржавіє колись дороге обладнання. Дивно інше – усе це заростає травою не де-небудь, а на ділянці землі площею 27 гектарів, яка розташована в дуже привабливому куточку Києва. Принаймні з точки зору транспортної доступності.

Після того, як у 1991 р. завод «Червоний екскаватор» став акціонерним товариством «АТЕК», близько трьох четвертей його акцій опинилися в руках його багаторічного керівника  Михайла Щербакова. За нових умов останній виявився не дуже ефективним власником і не зміг не те щоби зберегти або перепрофілювати виробництво, а й навіть забезпечити виживання підприємства за рахунок здачі в оренду офісних і складських приміщень. У 2008 р. завод, після того, як йому за несплату відключили енерго- й водопостачання, остаточно зупинився, припинивши випуск будь-якої продукції.

Проте борги все одно росли як на дріжджах і 27 грудня 2011 р. Господарський суд Києва, розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Київенерго», якому підприємство заборгувало 1,7 млн грн, порушив провадження в справі про банкрутство АТЕКу.

Втім, «Київенерго», яке згодом передало свої права на борг ТОВ «Ювенал плюс», було не найбільшим його кредитором. Ухвалою Господарського суду Києва від 18 вересня 2012 р. конкурсними кредиторами були визнані ще вісім фізичних і юридичних осіб, серед яких першою за обсягом боргу була Державна податкова інспекція у Святошинському районі – 14,5 млн грн, другою – Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі – 2 млн грн. Окремо до реєстру вимог кредиторів була внесена заборгованість по заробітній платі робітникам АТЕК в сумі 336 тис. грн. А в загальному підсумку набралося 19 мільйонів 832 тисячі гривень.

Перші кроки були важкими, але успішними

Ще в серпні 2012 р. ухвалою того ж суду розпорядником майна боржника було призначено арбітражного керуючого Сергія Косякевича, але тодішній генеральний директор АТЕК Олександр Роздобудько відмовився навіть на поріг його пускати. Аби усунути цю перешкоду знадобилася ще низка ухвал Господарського суду Києва. Одна з них, зокрема, від 25.12.2012 р. – про відсторонення Роздобудька від посади й призначення виконуючим обов’язки керівника АТЕК Косякевича. Інша –  від 20.03.2013 р., яка зобов’язала Роздобудька передати Косякевичу документи, печатки, штампи, матеріальні та інші цінності. Фактично ж арбітражний керуючий зміг приступити до виконання обов’язків керівника підприємства лише 5 квітня 2013 р.

Першим здобутком нового керівництва стало повернення заводу спортивного комплексу «АТЕК» з його унікальним льодовим стадіоном, на якому колись тренувалася хокейна команда «Червоного екскаватора». Історія цього об’єкту розкриває справжню природу банкрутства, до якого довело підприємство господарювання колишнього керівництва.

Спорткомплекс ще в жовтні 2001 р. було передано в оренду спортивному клубу «Олімп» яким володіла сім’я Смулянських. Вартість оренди становила 5 тисяч гривень за місяць, при тому що лише податок на землю, яку сплачував АТЕК за ділянку площею 3,5 га, розташовану в Святошинському районі по вулиці Чистяківській, складала 45 тис. грн. СК «Олімп» у свою чергу здавав окремі об’єкти комплексу в суборенду, але, як потім з’ясувалося, у більшості випадків договори оренди не укладалися, платежі податковою інспекцією не відстежувалися, а гроші передавалися з рук в руки готівкою.

Найбільш цікавим було те, що й після завершення десятирічного терміну оренди спортклуб, який фактично банкрутив АТЕК, не поспішав забиратися геть, оскільки його власники вкупі з окремими менеджерами заводу склепали угоду про продовження оренди ще на 50 років. Новий керівник підприємства Сергій Косякевич та виконавчий директор АТЕКу Геннадій Ковтун у 2013 р. зуміли домогтися в суді визнання цієї підробленої угоди недійсною, та коли вони взялися виселяти зі спорткомлексу незаконних «квартирантів», ті на всю державу підняли лемент, ніби їх атакують рейдери. Резонанс був настільки великий, що рятувати плутяг приїхали навіть деякі народні депутати, та оскільки правда була не на боці власників спортклубу «Олімп», їм таки довелося звільнити насиджене місце.

У тому ж 2013 р. Михайло Щербаков, нарешті, відійшов від справ і продав свою долю акцій іншим людям, які тепер намагаються врятувати АТЕК від наслідків штучного банкрутства.

Процес блокують фіскали

У вересні 2013 р. було створено комітет кредиторів, який складався з трьох членів – Податкової інспекції Святошинського району, яка стала його головою, ТОВ «Ювенал плюс» і трудового колективу АТЕК. На своєму засіданні 4 жовтня 2013 р. комітет прийняв рішення про перехід до процедури санації й призначив керуючим санацією того ж самого Сергія Косякевича.

Варто зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», санація – не єдина судова процедура, яка може застосовуватися до боржника. Передбачена тою ж статтею мирова угода, з точки зору законів економіки, часто є більш доцільною альтернативою. Санація тягне за собою зупинку виробництва, зміну керівництва, звільнення колективу, а крім того, припинення повноважень акціонерів підприємства, що загрожує загибеллю дієздатному  товариству.

Саме тому 7 лютого 2014 р. наглядова рада ЗАТ «АТЕК» підготувала для комітету кредиторів проект мирової угоди, яка передбачала повне погашення заборгованості АТЕКу та відновлення його платоспроможності.

Акціонери підприємства виходили з того, що сума заборгованості в 20 мільйонів не така вже й критична для того, аби пускати майно з молотка. Їхні розрахунки не були взятими просто з неба. Так, якщо здати в оренду складські та офісні приміщення, які нині стоять порожніми, а ще почати здавати на металобрухт відходи виробництва, то можна щомісяця отримувати близько півтора мільйони гривень. Але для цього потрібно відновити енерго- та водопостачання, а після того, як дадуть світло й воду, можна вже й буде думати про облаштування на базі існуючих приміщень якогось транспортно-логістичного чи може й офісно-виробничого комплексу. Адже до заводу підведена гілка Південно-Західної залізниці, а на території самого підприємства є, наприклад, чудова дев’ятиповерхова будівля колишнього конструкторського бюро, яка потребує лише косметичного ремонту. Про серйозність намірів нових акціонерів свідчить той факт, що протягом 15 місяців їхній команді вдалося погасити заборгованість по заробітній платі в сумі 4,3 млн грн.

Отже їх плани побудовані не на піску, але для того, аби втілити їх у життя потрібно розблокувати господарське життя акціонерного товариства, і найпростіший спосіб зробити це – укласти мирову угоду між акціонерами й кредиторами. Варто зазначити, що Податкова інспекція Святошинського району, яка є найбільшим конкурсним кредитором і головою комітетів кредиторів, в даному випадку нічим не ризикує – якщо акціонери не виконуватимуть взятих на себе зобов’язань з погашення заборгованості, вона зможе відновити процес санації. Але з якихось поки що незрозумілих причин фіскальні органи затягують з відповіддю, згодні вони чи не згодні на такий варіант.

Так, районні податківці лише 29 квітня 2014 р. погодилися із запропонованим проектом мирової угоди і надіслали його для погодження до Головного управління Міндоходів в м. Києві, яке, в свою чергу, 5 травня 2014 р. направило його для погодження вже до Міністерства доходів і зборів. Протягом цих чотирьох місяців дане відомство встигло перейменуватися на Державну фіскальну службу, але з приводу згоди на погашення боргів АТЕКу його акціонерами звідти й досі ні слуху ні духу.

А 26 серпня Податкова інспекція Святошинського району взагалі вчинила таке, що ні в які ворота не лізе. У своєму службовому приміщенні вона провела нібито засідання комітету кредиторів, на якому з усіх членів цього комітету був присутній представник лише одного з них, а саме Податкової інспекції Святошинського району. Грубо при цьому порушивши низку обов’язкових процедурних вимог працівники останньої склали протокол про необхідність усунення нинішнього арбітражного керуючого і призначення на його місце іншого, у зв’язку з чим податківці вирішили звернутися з відповідним клопотанням до Господарського суду Києва.

Отже, нині слово за судом, який має сказати його в середині вересня, тож найцікавіші події історії з банкрутством АТЕК ще попереду, і про їх подальший розвиток ми розповімо в наступних номерах нашої газети.

Юрій Котнюк, Юридичний Ввісник України