Арсеній Яценюк боїться дітей і не любить морозива
«Це мій, мабуть, уже п’ятдесятий приїзд до Донецька. Я вільно гуляю містом, спілкуюся з донеччанами. Тому чого я точно не боюся – це донеччан. А влада боїться приїзду опозиції до Донецька»
Арсеній Яценюк, революціонер-мрійник
Лідер перманентної фейкової революції Арсеній Яценюк разом з іншими лідерами опозиції сьогодні має скласти серйозний екзамен – провести чергову акцію протесту «Вставай, Україно!» у самому лігві ворога.
Страшно? Ще б пак! «Там, у Донецьку, усі такі, як Вадік Румин, − пише народ у коментах. – Як наскочуть «даунєцкіе» на нашу інтелігентну опозицію, порвуть усіх, як Тузік грілку!»
Але влада провела ґрунтовну «роботу над помилками», аналізуючи київську акцію 18 травня, і у Донецьку випустила проти опозиціонерів… ні, не хлопців з навичками рукопашного бою, а дітлахів з морозивом! Через це навіть місце проведення акції «Вставай, Україно!» довелося перенести з Жовтневої площі до пам’ятника Шевченку (він «майже» у центрі міста, однак місце те не надто «козирне»).
Та повернімося до Арсенія Петровича. Психологам давно відомо, що частка «НЕ» не сприймається підсвідомістю. Тому, наприклад, журналістам не рекомендують писати заголовки на кшталт «Подорожчання горілки НЕ буде», бо як прочитає його пересічна людина, так і клацне у неї в голові: «Буде-буде!». Так само і з висловом Яценюка. «Я НЕ боюся донеччан!» − умовляє він себе. А підсвідомо чується: «Боюся!».
Але ж відомо, що «антифашистів» не буде – будуть лише діти, повітряні кульки, іграшки і морозиво. То, може, саме їх боїться Арсеній Петрович? Адже ми вже не вперше досліджуємо його підсвідомість і щоразу стикаємося з дивними і цікавими висновками. Цього разу він скаржиться на те, що на місці акцій влада влаштовує «фестивалі, ярмарки і цирки». Може, Арсеній Петрович боїться не лише дітлахів, а й клоунів?
…До речі про «інтелігентних киян» і «даунєцкоє бидло»: моя колега, уродженка Донецька, розповідала цікаву історію. У її мами проблеми з суглобами, тому вона ходить з ціпком. Так от, у рідному для Донецьку їй завжди поступалися місцем у громадському транспорті. Та коли вона якось приїхала до столиці на гостини до доньки, їй ЖОДНОГО РАЗУ не поступилися. Нам, киянам, має бути соромно…
