(Анти)фашизм і Україна: Коли запалає Рейхстаг?
Нотатки з приводу…
18 липня вони прийдуть до Києва. Із Врадіївки. Пішою ходою. Що буде завтра? Хто їх зустрічатиме?
Правоохоронний міністр, як оголошено, у відпустці. Можливо, зустріч готують антифашисти, відзначивши у такий спосіб двомісячну дату першого подвигу.
Згадаємо, як то було? Ефір гуде. Високі достойники, спираючись, не в останню чергу, на свідчення криміналітету, повідомили приголомшеному суспільству, що провокації з бронемашиною, із побиттям журналістів (при виконанні!) замовлені – жодного сумніву –опозицією.
Підступність одного названого з трибуни опозиційного лідера зрозуміла – він розчищав дорогу бронетранспортеру з образливою для іншого лідера опозиції символікою, дискредитуючи у такий спосіб конкурента.
Наймані гопники? Очевидно, лише опозиція з її кримінальним минулим і лідером за ґратами, виключно вона злигалася з бандюками-фашистами…
Побиття журналістів? Ну всі ж протягом років бачили, що влада та провладні сили ніколи не кидали журналістів на землю руками охоронців, народної міліції, найманих громил. Ніколи не били, не калічили, не вбивали нікого з четвертої влади. Як ви собі уявляєте: влада проти влади? Отож.
Зазначимо, побиття журналістів відбувалося під міліцейськими стінами та в бездіяльній присутності численних людей у міліцейських одностроях. Міліція – вона ж із народом – то ж і не застосовувала жодної сили проти народу, байдуже, що той «народ» на очах у всіх та ще й під обʼєктиви численних камер чинив злочин. Що ті обʼєктиви, що ті камери! Коли внаслідок довготривалої та напруженої пошукової роботи одного з гопників узяли, він одразу ж почав давати правильні викривальні свідчення. Впевнений, його співкамерники (ну ті, що на відео) також скажуть завчену правду.
Таким чином, вину опозиції буде остаточно доведено.
Варто ще нагадати, що опозиція намагалася протиставити свою ходу ході антифашистів. Не вийшло. Антифашисти здобули блискучу перемогу. Їхні штурмові колони так налякали всіляку нечисть, що того дня жодного червоного прапора з білим колом і чорною свастикою, жодного червоного прапора із золотавими серпом і молотом годі було шукати на вулицях. Поховалася нечисть. Принишкли всілякі опозиціонери.
Як зʼясувалося – не назавжди. Варто було правоохоронцям, як пишуть у протоколах, задовольнити статеві потреби (щоправда, по-звірячому, до того ж застосувавши силу до беззахисної жінки), як усіляка публіка піднялася на штурм «режимного обʼєкта» – того самого, де зберігається зброя, утримуються злочинці та випещуються браві правоохоронці з величезними статевими потребами та пристрастями вурдалаків.
Та повернімося до подій травневих. Тоді, як відомо, з антифашистськими молодиками неувʼязочка вийшла з розрахунками – не всім антифашистам своєчасно оплатили участь в акції. Дехто, забувши про антифашистську свідомість, мало не вдався до перекриття трас, мовляв, гроші обіцяні де?
На щастя, й ночі не минуло, як усе владналося. І, ймовірно, нові та вже завчасно проплачені штурмовики-антифашисти будуть напоготові завтра зустрічати ходу з Врадіївки. Молю Бога, щоб я помилявся.
До речі, про ніч. Була в історії така ніч, коли дужих, сильних, бойових штурмовиків старші товариші з партії просто вирізали. Всіх. До ноги. З паном Ремом включно. Це так, до відома.
Була в історії ще одна ніч, коли кляті опозиціонери та ще якийсь Георгій Димитров зорганізували підпалення Рейхстагу. І підпалювач, якого теж відшукали, засвідчив – найняла опозиція.
Відтак будьмо пильними – щоб під куполом нічого не зайнялося.
