«Антонов» іде на черговий зліт

Кабінет Міністрів України пропонує збільшити на 112 мільйонів гривень статутний капітал державного підприємства «Антонов» (Київ) до кінця 2013 року. Мета такого заходу подвійна, хоча й націлена на досягнення одного завдання: підняти врешті-решт  у повітря, чи  «поставити на крило»  один із кращих у світі військово-транспортних літаків АН-70. А «подвійність» полягає в тому, що таким чином з’явиться можливість виконати чимало пунктів одразу двох програм. Перша – «Загальнодержавна програма створення військово-транспортного літака АН-70 і його закупівлі за держзамовленням», яка була затверджена у лютому 2004 року, але на її виконання у ДП «Антонов»  не вистачає оборотних коштів, які, як відомо з’являються у разі реалізації продукції, за яку виробнику перераховують кошти. Ініціатива уряду має підштовхнути, активувати роботу за цією програмою. Друга програма – це «Розвиток озброєнь і військової техніки Збройних Сил України»,  бюджетні кошти якої потребують перегляду на користь виробника військової техніки.

Доля літака АН-70 дивовижна і поки що невизначена. Він розпочав польоти більше 20 років тому, і ще тоді викликав захоплення, а якщо чесно – заздрість у середовищі авіаційних фахівців світу. Минуло чимало часу, а кращого літака поки що ніхто не придумав. Це унікальна машина, здатна підіймати 20 тонн вантажу з ґрунтової злітно-посадкової смуги довжиною всього 600 метрів і перевозити його на  відстань 3000 кілометрів. А його об’ємний фюзеляж дозволяє розміщувати 98% усіх вантажів, які зазвичай приймають літаки з набагато більшими габаритами. Повна вантажопідйомність літака – 47 тонн.

Можливо, саме такі унікальні характеристики цієї машини визначили його непростий шлях до масового виробництва. АН-70 виник на зламі епох, коли не стало СРСР з його величезними, супервитратними Збройними Силами, де головною ударною силою окрім ядерних ракет були десантні війська. Якби Радянський Союз вцілів, то, напевне, АН-70 міг би стати у ньому головним повітряно-транспортним засобом. Але навіть за таких умов цей літак міг би згодитися і Україні, і Росії, на що, власне, і були спрямовані зусилля двох держав, які підписали вже чимало різного роду і ґатунку документів про співпрацю у проектуванні та підготовці до серійного випуску повітряного транспортника. Був навіть момент, коли російський уряд збирався замовити 160 одиниць АН-70 у відповідності до програми модернізації ВПС Росії. Але час ішов, обставини змінювалися – і економічні, і, головне, політичні, один з випробувальних польотів українського літака у Сибіру закінчився катастрофою, КБ «Антонова» працювало над доводкою літака і його модернізацією одночасно. Нарешті, у 2009 році Україна і Росія підписали протокол про внесення змін в Угоду між урядами двох країн від 24 червня 1993 року (про співробітництво в забезпеченні створення, спільного виробництва і поставок в експлуатацію оперативно-тактичного військово-транспортного літака АН-70.)

У серпні 2013 року за даними конструкторів, випробування літака були завершені, а у жовтні на засіданні комітету з економічного співробітництва україно-російської міждержавної комісії сторони домовились про завершення у лютому 2014 року спільних державних випробувань літака, за підсумками яких має бути рішення про серійний випуск літака спільними зусиллями.

Україна цілком справедливо вважається одним із світових лідерів у конструювання та виробництві важких транспортних літаків, середньомагістральних пасажирських лайнерів. Ще й досі існує думка, що АН-70 нібито вже давно літав би по світу сотнями, якби Україна свого часу зорієнтувалася на європейський ринок, на потреби НАТО. Тут теж є маленьке «але»: Європа давно намагається сама створити щось подібне, але її А400м і близько не досягає характеристик українського транспортника.

Мало того, російське керівництво, розпочавши у середині 90-х років впроваджувати у життя нові політичні підходи у взаємовідносинах з Україною, спробувало покластися на нову модель власного літака ІЛ-76. Але потім виявилося, за словами Генерального конструктора «Антонова» Дмитра Ківи, цей літак не може взагалі вважатися конкурентом українського літака. Оскільки він нездатний на те, що вміє АН-70. Зокрема, російський літак не може користуватися ґрунтовими аеродромами, перевозити ВСІ основні види військової техніки і озброєнь. Це вже не кажучи про витрату пального: Іл-76 використовує 8 тонн пального на годину польоту, АН-70 усього 4,4 тонни.

Тож вище зазначене рішення уряду можна розцінити подвійно: і як спробу все ж таки максимально самотужки вирішити питання запуску літака у серійне виробництво, і як позитивний сигнал російській стороні, з якою вже домовлено, що у разі позитивних результатів випробувань випускати АН-70 будуть у Казані.

Є ще одне питання, яке виникає на фоні заявленого євроінтеграційного курсу України. Чи не постраждає від цього авіаційна промисловість держави? Головний Конструктор корпорації вважає, що навпаки – якщо Україна не підпише угоду про Асоціацію, то програє, оскільки тоді припиняться навіть ті і без того не численні спільні авіабудівні проекти з європейськими виробниками, які є сьогодні. А без притоку новітніх, інноваційних технологій нашому авіапрому доведеться сутужно. «Не треба боятися Європи», – сказав Дмитро Ківа.

Якщо не треба боятися, то рішення уряду про додаткове фінансування ДП «Антонов» можна вважати вчасним.