Чому для країни важливий ювілей гранчака?
Тривіальна радянська гранована склянка відсвяткувала зовсім нетривіальну дату: 70-річний ювілей! Буцімто саме серед лихоліття Великої Вітчизняної війни 11 вересня 1943 року було зроблено першого гранчака. Сталося це не де-небудь, а в Гусь-Хрустальному на одному з найстаріших скляних заводів
Гусь-Хрустальний – місто обласного підпорядкування в Російській Федерації, адміністративний центр Гусь-Хрустального району Владимирської області, вперше згадується в архівних документах за XVII століття. У 1756 році купці Мальцови в урочищі Шиворове на річці Гусь почали будувати завод кришталю. Перших кріпосних майстрів було переведено сюди з-під Можайська. У 1759 році запущено другий завод, надалі їхня кількість ще збільшилася.
У Російській імперії саме гусевський кришталь цінувався найбільше, продукція тутешніх заводів неодноразово діставала золоті та срібні медалі на всеросійських промислових виставках. Один із власників у 1835 році купив рецептуру та запустив тут виробництво богемського скла. У 1918 році гусевські заводи були націоналізовані. Під час Великої Вітчизняної війни в місті діяли 5 шпиталів, підприємства (а окрім склозаводів, тут були ще цементний завод, бавовняна фабрика тощо) випускали продукцію для фронту.
Очевидно, одним із таких «фронтових» предметів і став гранчак! У порівнянні зі звичайною склянкою циліндричної форми гранована склянка має низку переваг: завдяки своїм граням вона набагато міцніша і може вціліти, наприклад, при падінні на бетонну підлогу з метрової висоти. Тому гранчаки донині виробляються та широко використовуються в закладах громадського харчування, а також у пасажирських поїздах.
Класична гранчаста склянка (що, власне, і називається у побуті «стаканом») має 65 мм у діаметрі й 90 мм заввишки. Якщо такий гранчак налити до країв, то він вміщує рівно 200 мл рідини. Втім, персонажі численних анекдотів – радянські алкоголіки під «стаканом» розуміли дещо інший обсяг: хоч як фантастично це звучить, але півлітрова пляшка горілки розливалася наосліп (!) у три гранчаки, по сім «бульок» у кожен. Таким чином, вилиті в один гранчак на звук сім «бульок» оковитої дорівнювали 167 мілілітрів.
При цьому одна «булька» – це майже 24 мл, або «півчарки» (класична горілчана чарка має об’єм 50 мл). Отака «алкогольна рихметика»… До речі, гранчаки також бувають різного об’єму: 50, 100, 150, 200 і 250 мілілітрів. І досі можна спостерігати, як базарні торговки скрізь по Україні відміряють маленькими гранчастими скляночками різноманітні сипучі субстанції – ягоди, насіння, мак, крупи, борошно…
Але якщо відволіктися від функціональних особливостей гранчака і повернутися до історії його створення, виникає цікаве запитання: власне, а хто розробив його форму та дизайн?! Офіційно вважається, що творцем гранчастої склянки є ніхто інша, як славнозвісна радянська скульпторка Віра Мухіна. От, виявляється, що мала на увазі авторка «Робітника і колгоспниці», коли говорила: «Я настільки знаменита, що як помру, то на моїй могилі можна буде написати лише два слова – ВІРА МУХІНА». Думаєте, це через знамениту скульптуру, що прикрашала ВДНГ СРСР?! А дзуськи: серпасто-молоткастий витвір стояв собі у Москві, тоді як гранчаки були в кожному радянському будинку!.. Втім, заради справедливості зауважимо, що напис на її могилі все ж таки розлогіший:
Народний художник СРСР
скульптор
Віра Гнатівна
МУХІНА
1889–1953
Скульпторка пережила своє найгеніальніше творіння на 10 років…
Утім, чи своє?! Адже, за іншою версією, прототип радянського гранчака зобразив на своєму «Ранковому натюрморті» російський художник Кузьма Петров-Водкін, а згадана картина була написана ще в 1918 році… Ну що ж, такий натюрморт дійсно існує, і хоча в його центрі справді зображено гранчак, проте налитий у нього звичайнісінький чай, а не те, що можна було подумати про словосполучення «ранковий натюрморт» і другу частину прізвища живописця-класика! Отже, Віра Мухіна запозичила ідею гранчака у старшого колеги Петрова-Водкіна?..
Виявляється, і це ще не найглибший горизонт історії! Бо, за деякими суперечливими відомостями, першу грановану склянку було подаровано ще Петру I Великому: найперший російський імператор потребував небиткого посуду, який можна було використовувати під час морських подорожей. Але недарма ці відомості суперечливі: адже той найперший – ще петровський гранчак нібито також був виготовлений на легендарному заводі в Гусь-Хрустальному! Але Петро І помер у 1725 році, тоді як історія гусь-хрустальних заводів веде відлік із 1756 року…
У будь-якому разі, гранчак є геніальним винаходом. Давайте ж дістанемо з бабусиного буфета наші старі гранчаки, наповнимо та вип’ємо за їхнє офіційне 70-ліття!
