Ай да Дональд!.. Про користь освіжаючого душу для вищого європейського політикуму
Колись привід комунізму вештався по Європі. Сьогодні привід війни своїм смертельним поглядом заглядає у вікна альпійських шале.
Спочатку хочу виділити три комплексні, системні, як зараз по-модному кажуть, екзистенційні причини, які привели до повномасштабної агресії рф проти нас у 2022 році, вірніше ще у 2014 році, а якщо ще точніше, то від самого Різдва Христового, починаючи з того самого моменту, як тільки ми почали сусідствувати у вигляді тих чи інших державоутворень.
Протягом століть неоковирна постать російського імперця смертельною тінню бовваніла над українськими землями, не забуваючи щохвилини їх грабувати, перечавлюючи при цьому нашу історію, мову, культуру, звичаї, духовність. Така вже його – російського імперця природа – такий собі ненажерливий лускунчик, на зуби якого свого часу потрапили також народи Закавказзя, Центральної Азії, країни Балтії, Польща, Угорщина, Чехія… Що вже тут поробиш? Тільки могила може його виправити. І це – перша причина трагедії, яку ми сьогодні переживаємо. Так би мовити геополітична. Як сказав би в такому випадку сер Гелфорд Джон Маккіндер, засновник теорії Хартленду (а він ще й один із засновників славнозвісної Лондонської школи економіки): «Не повезло вам, українці, із сусідом». Це правда. Не повезло, дуже не повезло.
Але чи не можна було б скористатись цим невезінням і конвертувати його на захист своїх національних інтересів? Гадаю можна було б. Можна було б, якби були державницька мудрість і стратегічна далекоглядність у мужів-поводирів країни, які очолювали її на новому витку незалежності, починаючи з 1991 року. Але не було ні мудрості, ні далекоглядності, навіть елементарного бажання усвідомити, хто наш сусід, яка історія наших відносин із ним, відповідно чим він дихає і яким оком дивиться на нас. Тому відповідною повинна була би бути як зовнішня, так і насамперед внутрішня політика. Але все було із точністю навпаки. Щодо зовнішньої. Її найбільшим кризовим моментом згадую сумнозвісний Будапештський меморандум, який як за формою, так і за змістом може слугувати в Дипломатичних академіях світу, де навчають майбутніх дипломатів, як яскравий взірець того, як не можна готувати міжнародні документи, тим паче їх підписувати і, вибачте, з ідіотською ретельністю виконувати.
Щодо так званої внутрішньої політики, то її взагалі не було. Що завгодно було – був розподіл базових засобів виробництва і природних багатств між окремими олігархічними угрупуваннями, було створення спотвореної моделі ринкової економіки із 40 відсотками її тіньового змісту, виникла неймовірних масштабів корупція, яка стала рушійною силою не тільки в бізнес стосунках, але захопила, так би мовити, гуманітарні сфери – судову систему, освіту, медицину, і ще багато-багато чого іншого було і рясно родило. Не було тільки внутрішньої політики – виваженої, зрозумілої для різних регіонів, конструктивної, націленої на зшиття держави, зміцнення її кордонів, її обороноздатність. І дивлячись на всю цю вакханалію, кремль, що абсолютно логічно для нього, для його імперської філософії та історичних практик дійшов висновку – «пора, настав час прибрати це все знову під себе». Тобто, друга причина – винні самі. Хтось заперечить не всі винні, винні лише керівники, але тоді запитання, а чому їх обирали?, терпіли?, прощали? Отже, винні самі – наша інертність, громадянська незрілість, неприпустима терпимість до чисельних видимих та прихованих антиукраїнських проявів. Якось воно буде, само по собі розсмокчиться, мине. Не минуло, не розсмокталось, а обернулось бідою, страшною війною, завершення якої, сподіваюсь, приведе, окрім іншого, до радикальної зміни нашого менталітету, його навернення на шлях суворого практицизму, сприйняття реальності без ілюзій та наївно-романтичних сподівань. Це буде – нова Україна, нові Українці із своїми младоукраїнцями – новими будівничими дійсно суверенної, дійсно соборної, дійсно міцної Української держави.
Але є і третя причина цього лихоліття. Мова йде про наших сусідів із протилежним географічним вектором від москви – західним. Усвідомлюючи власні провини і роблячи висновки із всього того що Київ допустив, що його та території, які споконвічно йому належать, піддаються варварським щоденним бомбардуванням ось уже три роки поспіль, я не можу не висловити свого обурення на адресу західної частини Європи. Свідомо мінімізую тезу про нашу вдячність ЗЄ за її мілітарну, фінансову, технічну допомогу, дипломатичну солідарність тощо. Це – дуже суттєвий фактор і наше керівництво і наша громада на різних рівнях – масмедійних, волонтерських, академічних, все це щиро робило і робить. Дякували і дякуємо. Але на шальках історичних терезів неспівставні речі. З боку ЗЄ – гроші, зброя, медпрепарати тощо, з нашого – людські Життя, Життя наших воїнів, наших громадян, яке ні за які гроші не відновиш, не відкупиш. Це колективне Життя наших ЗСУ, наших громадян, яке сьогодні рятує життя їхніх хлопців і дівчат.
Колись привід комунізму вештався по Європі. Сьогодні привід війни своїм смертельним поглядом заглядає у вікна альпійських шале. І тільки дякуючи Україні, її ЗСУ ЗЄ ще спокійно можете бавитись звичним життям. Дай Боже, ніхто не заперечує, але дійсність закликає зняти рожеві окуляри, протерти очі і побачити її справжньою, а не уявною. Ми – українці це вже пройшли (див. причина лихоліття номер два). А до чого тут новообраний (переобраний) 47 президент США Дональд Трамп? Дуже просто. Американський президент, ким він не був, завжди буде до чогось, така вже геополітична доля США, без них ніяк, особливо в кризових всесвітніх ситуаціях. В даному випадку Дональд Трамп розбурхав до неймовірних хвильових амплітуд ліберально-заспокійливе політичне болото ЗЄ. Європейські політики ніби ще до Трампа почали ворушитися протягом останніх трьох років, але якось дуже поволі і дуже невпевнено. Я не буду аналізувати якими міркуваннями керувався сьогоднішній лідер США, для цього потрібна вичерпна і достеменна classified information, але результат говорить сам за себе. Посил Містера Трампа – «Європо! Ти сама себе повинна рятувати. Ти – не бідна, не безталанна. Озброюйся. Обороняйся. Готуйся дати відсіч ворогу-загарбнику із сходу самостійно». Приблизно так можна інтерпретувати все те, що було сказано від імені президента США його представниками на Мюнхенській конференції та інших майданчиках. Це і є real politik. Це стало потужним освіжаючим душем для вищого європейського політикуму. Він перестав ворушитись, він почав бігати, оперативно обмінюватись ідеями, думками, проектами щодо дійсно створення власних збройних сил, щодо створення нової конфігурації європейської системи безпеки, включення до якої ЗСУ розглядається як незаперечний факт.
Трампознавці з Вашингтону кажуть: «Трампа потрібно сприймати дуже серйозно, але не обов’язково буквально». В даному випадку, коли він виступив потужним каталізатором нових військово-безпекових процесів в Європі, я вважаю, що його сприймати потрібно не лише серйозно, але і буквально теж.
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України.
