Ахметов намагається викупити Донецьк у терористів. Ціна питання — 30 мільйонів доларів

За даними джерела, близького до особистої охорони Пушиліна, Ахметов запропонував лідерам донецьких сепаратистів $30 млн за те, що вони щезнуть, залишивши «гарматне м’ясо» без керівництва

Як повідомило ПіКу джерело з числа охоронців «спікера» Пушиліна, Ахметов не зацікавлений в обороні Донецька сепаратистами, оскільки за умови жорстких бойових дій постраждає місцевий ахметівський бізнес. За інформацією джерела, ціна питання складає 30 мільйонів доларів, за які лідери сепаратистів начебто погоджуються забратися геть з Донеччини із найближчим оточенням, залишивши свої банди без керівництва — у такому випадку частина місцевих терористів повинна розбігтись, а решта стане об’єктом полювання для сил АТО. Серед учасників оборудки називаються прізвища самого Пушиліна та Стрєлкова (Гіркіна).

Непрямим підтвердженням цієї інформації є численні повідомлення про сварки між різними угрупуваннями терористів, зокрема, про недавній конфлікт командира батальйону «Восток» Олександра Ходаковського з «міністром оборони» Ігорем Стрєлковим, про який учора повідомив російський «Інтерфакс».

Видається вірогідним, що Ахметов, якого дійсно неабияк турбує цілість своїх «вотчин», цілком може у черговий раз спробувати домовитися з лідерами сепаратистів, у тому числі і у такий затратний спосіб. Власне, до спроб вирішити усе «по-хорошому» Ахметов вдається не вперше, що, очевидно, і дало змогу «народному губернатору» Губарєву ще два місяці тому заявити «Российской газете» (http://www.rg.ru/2014/05/12/gubarev.html), що ахметівські гроші у сепаратистських лавах не брав лише лінивий. «Начали работать с активистами народного ополчения. Оказалось, что две трети из активистов уже на содержании олигарха Ахметова. Очень небольшая группа лиц сохраняла верность идее, но при этом все равно брала деньги. Деньги брали все!», – підсумував тоді Губарєв.

Але схоже, що якщо до останнього часу Ахметов вважав за доцільне тихенько лояльничати з терористами в обмін на їхню «хорошу поведінку» стосовно його, ахметівського майна (як повідомляє Facenews, краснодонський «Метінвест» навіть оголосив, що за робітниками, що вступили до «ополчення», зберігатимуться середня зарплата, пільги, страховка та трудовий стаж), то тепер, коли справа запахла смаженим, Ринат Леонідович, очевидно, вирішив виплатити останній транш оптом, але вже з умовою, що «годованці» заберуться з його «вотчини» під три чорти і не будуть вдаватися до активної оборони, під час якої від його дорогоцінного майна можуть залишитися самі ріжки та ніжки.

Є і інший бік питання. Важко сказати, чи є інформація, отримана нами від джерела з охорони Пушиліна, такою, що відповідає дійсності. Але сам факт, що така інформація ходить серед рядових сепаратистів, свідчить одразу про дві речі. Перша: у самому припущенні, що Ахметов підкупив сепаратистське керівництво, для рядових «еленерівців» нема нічого неймовірного – що показує неабиякий рівень «довіри» до власних лідерів. За інформацією нашого джерела, багато хто з його «колег» йме віри цьому повідомленню і зараз намагається вивезти родини до Росії та хоч якимсь чином забезпечити свою власну безпеку (місцеві сепаратисти бояться, що надто засвітилися зі своїми «подвигами» і що, коли українська армія займе Донецьк, розлючені сусіди здадуть їх при першій можливості).

Друга річ: що цікаво, те, що «гарматне м’ясо» вірить подібним чуткам, вже само собою може заощадити Ахметову його 30 мільйонів, бо якщо рядові сепаратисти порозбігаються, вирішивши (можливо, і цілком справедливо), що керівництво їх «кинуло», то й платити комусь не матиме жодного сенсу. Самі по собі Гіркин, Пушилін та, наприклад, той же Бородай (якого з Гіркиним, як стверджують, пов’язують давні бізнес-зв’язки через «друга друзів» Путіна, російського олігарха Костянтина Малофеєва) жодної ваги не мають – без своєї «армії» вони нулі без палички. Але ж і «армія» без свого керівництва моментально перетвориться на розгублене збіговисько, яке просто переловлять поодинці (якщо тільки їх не здадуть ті ж самі розлючені сусіди).

Звернемо увагу і на інший момент. Якщо вірити інформації нашого джерела, то мова йшла лише про Донеччину. Луганська область, до якої у Ахметова такого трепетного інтересу нема, очевидно, має справлятися зі своїми Болотовими самотужки (або ж посилати свої претензії Єфремову, як головному «смотрящему» по Луганщині). І ще один штрих до загальної картини: якщо сепаратисти у Донецьку Ахметова вже не влаштовують, то перспектива перебування у тому ж Донецьку української армії теж явно не викликає у Рината Леонідовича особливого захвату. Принаймні, давній приятель і партнер Ахметова Сергій Тарута на правах губернатора Донеччини вже заявив, що батальйон «Дніпро» він зі «своєї» області прибере. «Ми будемо захищати себе самі, і в цьому зв’язку не бачу необхідності перебування воєнізованих підрозділів з ​​інших областей», – цитує виступ Тарути донецький інформресурс «Остров».

У перекладі на загальнозрозумілу мову це означає одне: «чужі» Ахметову у своїй вотчині не потрібні. Не потрібні Стрєлков з Бородаєм (забагато мороки і контролювати повністю ніяк не виходить), не потрібні батальйони «з інших областей» (а тим більш з Дніпропетровщини, де сидить заклятий друг Коломойський). В ідеалі, треба гадати, Донеччина має повернути собі статус особистого ахметівського феоду, у справи якого ніхто сторонній й носа ткнути не посміє. Однак, прагнення небезпечне: трохи не з такої ж ідеї і починалося первісне заворушення на Донбасі («Мы не будем подчинять киевской хунте!»). І неважко здогадатися, що коли після закінчення АТО знов випливе на поверхню питання федералізації (а воно таки рано чи пізно випливе – не треба створювати собі ілюзій), першим з цією благодатною ідеєю вилізе на широкий загал саме Ринат Леонідович Ахметов. Можливо – за активної підтримки Сергія Олексійовича Тарути (стара дружба не ржавіє), Олександра Сергійовича Єфремова (Луганщина! Луганщина! Теж непоганий феод!) та інших зацікавлених осіб. Україна – держава велика, феодів з неї напилити можна багато. Ну а що сама по собі ідея федералізації у її загальноприйнятому вигляді зовсім не дорівнює феодальній роздробленості – то вже вибачайте: такі вже в нас, так би мовити, особливості національного полювання…

Сергій Зінько