Адвокат Слюсарчука: «Це стовідсоткове замовлення, і треба вже сказати про це вголос»
Закінчення розмови з Андрієм Денисенком. Початок тут і тут
ЯКБИ НЕ БУЛО ЗААНГАЖОВАНОСТІ
– Андрію Борисовичу, які Ваші прогнози з приводу судової тяганини? Коли і чим це все закінчиться?
– Це дуже складне запитання. Можна відчувати оптимізм з приводу навіть тяжчих статей, але тільки в тому випадку, якщо процес не має певного стрижня заангажованості. А тут – ситуація діаметрально протилежна. Згадайте виступ на передачі «Про життя» автора «розслідування» – журналістки газети «Експрес» Світлани Мартинець: «Я знаю, що не можна до суду називати людину злочинцем, але я все одно назву». Іншими словами, я плювала на 62 статтю Конституції, на презумпцію невинуватості. ЗМІ вже створили навколо цієї справи та її головного фігуранта такий негативний ореол, що він, звичайно, теж накладає свій відбиток на учасників процесу. Я вже говорив про упереджене ставлення, яке звучало в самій постановці питання слідчого судмедекспертам і їх відповідях, що починалися зі слів «Не маючи медичної освіти…». І цей приклад непоодинокий. Ось, приміром, витяг з обвинувачувального акту: «Слюсарчук А. Т. видає себе за людину з надзвичайними здібностями в області запам’ятовування та відтворення надвеликих обсягів інформації». Очевидно, мається на увазі його рекорд, занесений у Книгу рекордів України стосовно запам’ятовування числа Пі (який, між іншим, був офіційно зареєстрований), а також – гру з комп’ютерною програмою «Рибка-4». Досі ніхто не довів, що ці моменти демонстрації феноменальних здібностей були якимись шахрайськими трюками. Якщо ви говорите, що гра з «Рибкою» – це шахрайство, доводьте. Розкажіть, у який спосіб це відбулося. Довести це неможливо, тому що справді мав місце феномен. Але можна затаврувати. Так ніхто не може – тож не можеш і ти. Тобто, ти брешеш. Це з боку звинувачення було і порушенням, і упередженістю. І це очевидно не лише мені як адвокату, а й будь-якому прокурору чи судді, та й узагалі будь-якій здравомислячій людині.
– Однак складається враження, що суспільство вже винесло свій вирок Андрію Слюсарчуку. Так би мовити заочно.
– На жаль, це так. Я читав такі статті та коментарі… що його треба взагалі розстріляти, що доведені його вбивства. Які вбивства? Що доведено? Суцільна брехня. Якщо вже так хочеться крові Слюсарчука, фальсифікуйте інші елементи справи. А за статтею 121 – найважчою – довести нічого неможливо. Доказів таких немає. Тому треба приймати рішення. Є людина, є звинувачення. Що робити зі звинуваченням, в якому немає доказів? Як ви думаєте? Я думаю, треба виправдати людину. Але для цього потрібно, щоб не було заангажованості. А вона є, ще й махрова, відверта, неприкрита, її видно неозброєним оком. Та ще й мас-медіа нагнітають напругу навколо того нещасного Слюсарчука. Свіжий приклад: висвітлення одним із рейтингових видань судового засідання, яке відбулося наприкінці березня. Мало того, що журналістка переплутала кременецьких лікарів із кременчуцькими (у Кременчуці Слюсарчук узагалі ніколи не оперував), так ще й перекрутила одні факти, а інші передала упереджено. Наприклад: Слюсарчук сів біля своїх захисників і «принялся кашлять» – нібито він симулював хворобу. Хоча хвороба була видна навіть не спеціалісту. Далі написано (цитує): «Коли суддя оголосив про початок засідання, підсудний встав і зробив заяву». Брехня! Я встав, а не підсудний. Я, адвокат Денисенко. У протоколі судового засідання все фіксується, до того ж є аудіозапис. Далі: «Адвокати Андрія Слюсарчука поквапилися надали суду довідку про стан здоров’я підзахисного». Знов брехня. Довідку надали лікарі СІЗО, адвокати її і в руках не тримали. Вказую в коментарях на фактичні помилки, пишу, як було насправді. Редактор відповідає: ми віримо нашому журналісту. Але я – юрист. Я не плескаю язиком заради красного слівця. На кожне моє слово є документ. Однак я роблю зауваження – ніхто слухати не хоче!
ЗНУЩАННЯ В СІЗО – ПРАВДА?
– А що це за історія з тортурами, про які говорив Слюсарчук? Його справді били?
– Було так. 28 березня Андрія Тихоновича привезли до суду, але він довго не виходив із машини. Ми з іншим адвокатом підійшли і побачили: сидить в автозаку, як кіт уперся всіма чотирма кінцівками в ту конуру і виходити не хоче. Вийшов лише в нашій присутності. Побитий весь, синці, садна – на голові, на руках – усі ж бачили. У протоколі все це є. Виявилося: не хотів їхати до суду, мотивуючи це поганим самопочуттям. (Довідка про хворобу була надана співробітниками СІЗО напередодні. ОРЗ так швидко, як відомо, не проходить.) Ні, – кажуть, – поїдеш до суду. Він, знаючи свої права, відповідає: не поїду, я хворий. Тоді, з його слів, до нього застосували фізичну силу. Били у приміщеннях СІЗО. В суді він заявив, що його б’ють, заламують руки, тримають годинами в наручниках, погрожують «кинути в камеру до геїв, які зґвалтують». І попросив захистити його від цього свавілля та припинити психологічний тиск.
– Але, згідно з інформацією цитованого Вами видання, головний спеціаліст по зв’язках із громадськістю управління Державної пенітенціарної служби у Львівській області Мирослав Демків повідомив, що «звинувачення, висунуті Андрієм Слюсарчуком, не відповідають дійсності, ніхто його не б’є і не загрожує йому».
– Щоб зробити таку заяву, треба було спочатку провести перевірку, для чого законом відводиться 10 днів. Тепер подивимось на дати. Слюсарчук заявив про побиття і загрози 28 березня. Публікація зі «спростуванням» від Демківа вийшла 29 березня. Перевірку було проведено? Ким? Кого опитали? Скількох людей? Просто було просто сказано: він бреше, не вірте йому. Вірте нам – на слово.
– Ви, звичайно, не повірили?
– Звичайно, не повірив, бо я бачив сліди побоїв. Як і всі, хто знаходився в залі суду. Тому 1 квітня я звернувся до прокуратури Галицького району Львівської області – з приводу неправомірних дій працівників Львівського СІЗО (іншими словами – вчиненого ними посадового злочину). 18 квітня отримав відповідь: за вказаним фактом фізичного і психологічного насильства проводилося досудове розслідування, за результатами якого кримінальне провадження закрито «у зв’язку з встановленою відсутністю в діяннях працівників Львівського СІЗО ознак складу кримінального правопорушення». Ось уся відповідь, яку я отримав. Насправді вони мали надіслати копію постанови про порушення кримінальної справи, дати можливість мені ознайомитися з матеріалами проведеної перевірки. Виходить, що справу порушили і самі ж її закрили. А результати розслідування нікому не показали. Також мені надійшов лист від 15 квітня із самого Львівського слідчого ізолятора, де говориться про те, що Слюсарчук за станом здоров’я міг брати участь у судовому засіданні, а після повернення до СІЗО його знов було оглянуто лікарями, і «тілесних пошкоджень шкірних покривів не виявлено». Тобто, я маю не вірити не лише словам свого підзахисного, а і своїм власним очам. Написали на папірці, що все добре, і відправили. А чому вони прийшли до цього висновку – невідомо. Де результати перевірки – ніхто не говорить.
25 ТОМІВ МАКУЛАТУРИ
– Ви не намагаєтесь його звідти витягти? В сенсі – добитися заміни запобіжного заходу?
– Звичайно, ми ставимо це питання на судових засіданнях (коли це процесуально можливо) – про заміну запобіжного заходу на інший, який не був би пов’язаний із позбавленням волі. Це може бути застава, запорука, що завгодно. Наприклад, останній раз я заявляв клопотання в Солом’янському суді Києва про заставу в 130 тисяч гривень. Але суд відмовив. Мотив – здійснення моїм підзахисним тяжкого злочину. Та сама 121 стаття, котра найбільш недоведена. Найслабше місце в усьому звинуваченні. Ви розумієте, який нонсенс? Ти – вбивця, тому сидітимеш у клітці, хоча вина твоя ще не доведена. Можна зробити висновок про необ’єктивність як мінімум. Людина в тюрмі, а підстав – немає. Є лише 25 томів макулатури.
І що з цим робити?
На сьогодні – бути в СІЗО і доводити свою невинуватість. Як усе і відбувається. Що можна робити? Протестувати правовими методами. Не порушуючи законів. Користуватися своїми правами, які визначені для всіх учасників процесу. Як підсудному, так і адвокату. Іншого не придумано.
– Судячи з усього, що Ви розповіли, підсудний в даному конкретному випадку фактично не має прав. Якщо його б’ють, погрожують зґвалтуванням, незаконно тримають під вартою, і нічого з цим не можна зробити – про які права йдеться взагалі?..
– Питання в тому, кому ми це доводимо: суду чи суспільству? Суспільство не приймає процесуальних рішень по справі. Питання підсудності розглядалося рядом судів Києва, зокрема, Печерським, Солом’янським, Вищим апеляційним, нарешті – Вищим спеціалізованим судом, який прийняв рішення щодо направлення справи до Сихівського районного суду Львова. Проте я не хотів би, щоб у вас склалося враження, що всі суди у справі Слюсарчука – «погані». Багато що залежить від людського фактора. Наприклад, суддя Шевченківського суду мені сказав: «Ви думаєте, якщо СІЗО знаходиться на нашій території – ми будемо всіх звільняти?». Це при тому, що підстав, аби Слюсарчук там знаходився, не було. А ось Печерський суд, який багато хто звинувачує в заангажованості, навпаки, показав себе з кращого боку. Наприкінці грудня слідчий Сорока звернувся туди з клопотанням про встановлення строку ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Є така стадія кримінального процесу, де законом не визначено чіткий термін. Скільки часу треба на те, щоб вивчити 25 томів? Тобто – не просто прочитати, але і зрозуміти, і проаналізувати, сформувати позицію захисту з урахуванням усього – показань свідків, висновків експертиз. Це аналітична робота. Слідчий Сорока вирішив, що часу на це треба обмаль. Чому? Щоб у найкоротші строки спрямувати справу до суду. Поки не закінчився визначений термін утримання під вартою. Так ось, суддя Печерського суду ухвалила рішення не обмежувати Слюсарчука, встановлюючи йому чіткі строки для ознайомлення зі справою. Тобто – прийняла сторону закону.
«ЗГІДНО З ВНУТРІШНІМИ ПЕРЕКОНАННЯМИ»
– Сподіваєтеся, що Сихівський суд теж піде законнимшляхом?
– Можу сказати лише, що я не позаздрю тому судді, який розглядатимецю справу і вестиме її до кінця. Тому що тій людині треба буде прийняти законне процесуальне рішення. Судді, який зараз веде справу, ми з групою адвокатів збираємося висловити недовіру.
– Чим саме він вас не влаштовує?
– Наведу приклад. У Києві є відомий нейрохірург, світило із вченими ступенями на прізвище Ісаєнко, який асистував Слюсарчуку і брав участь у консультаціях по тих епізодах, які зараз розглядаються в суді. Я клопотав про його притягнення в якості свідка. Він хоче давати показання, йому є що сказати по цій темі. А суддя його не пускає. Під будь-яким приводом. Тому що це свідок захисту. Натомість у якості свідків залучаються люди, далекі від нейрохірургії і які взагалі не мають вищої освіти. І це лише один з моментів. Тут треба розуміти, що систему обслуговують люди, і суб’єктивне ставлення завжди матиме місце. Є навіть такий термін – внутрішнє переконання суддів. Якщо хтось хоче не бачити очевидних речей або не знає, як їх трактувати, – він може написати: «згідно з внутрішніми переконаннями». Звичайно, хотілося б, аби тепер, коли маємо новий Кримінально-процесуальний кодекс, змінилося і ставлення суддів до процедури розгляду питань. У судових впровадженнях, які слухаються, має випрацюватися своя судова практика щодо оцінки доказів і прийняття певних рішень. І щодо практики застосування виправдальних вироків. Щоб це не було «подією» для якогось суду і для співробітників правоохоронних органів. Адже зараз, якщо винесено виправдальний вирок, – виходить, що все, що робили правоохоронні органи під час досудового слідства – одне суцільне порушення. Справа розслідувалася в міліції, прокуратура здійснювала нагляд. Врешті-решт ці дві державні інституції дійшли висновку, що людина винна, і тому направили справу до суду. А суд раптом скаже: ви, слідчі і прокурори, неправі, правда на боці адвоката і підзахисного. Це означатиме, що були зловживання з боку обвинувачення. Мінімум – некомпетентність.
– Усе-таки некомпетентність чи зловживання?
– З аналізу цієї справи і помилок, які були допущені слідством, можна зробити висновок, що це або непрофесійна робота, або просто виконання поставленої задачі. Ну, якщо немає складу злочину по 121-й статті – чи я чимось розумніший за того слідчого? Він же читає той же кодекс, що і я, має великий досвід. Навряд чи можна його звинуватити у непрофесіоналізмі. А ось чому він виконував свою роботу всупереч закону – то вже інше питання…
– Як Ви самі думаєте – чому?
– А хіба це досі не зрозуміло? Давайте називати речі своїми іменами. Тим більше, що все очевидно і ні для кого давно не секрет. Це стовідсоткове замовлення, яке жорстко регламентоване, яке чітко супроводжується всіма учасниками цього дійства у вигляді прокурорів і слідчих. Кому це треба, хто замовник – цього я не знаю. Знаю лише виконавців. Я вже казав, що жоден суд у Києві не хотів братися за цю справу, тому що всім насправді відомо, що вона замовна. І треба вже нарешті сказати про це вголос.
Оригинальная постановка вопроса: я знаю, я чувствую, что все это заказано, спланировано, организовано, подготовлено, проплачено. А кто заказал, зачем, почему, кому это надо – непонятно! 🙂 Благоуважаемый Андрей Борисович видно не читал знаменитую речь Цицерона «В защиту Милона», который еще в первом веке вопрошал “Cui prodest? Cui bono? Кому это выгодно?” цитируя римского юриста Кассиана Лонгина Равилла. Смысл выражения: во всяком преступлении, запутанном деле, хитросплетении интриг и прочем всегда надо искать того (тех), кому выгодна сложившаяся ситуация. И пока благоуважаемый но безграмотный Андрей Борисович их не нашел – делать подобные заявления курам на смех 🙂
а його так любіла, так хотєла шоб он меня прооперіровал
Я с самого начала следила за деятельностью Слюсарчука и абсолютно уверена, что его “заказали ”
Думаю, что он отказался работать на “органы ” нашей или другой братской страны… Я просто прошу Господа о помощи и о справедливом решении в данной ситуации. ..
Юрій Гаврилович допоможе.
А кто сказал,что без образования…?журналюги продажного “экспресса”!!!???СУД ЭТОГО НЕ УСТАНОВИЛ!!!вот где самый БОЛЬШОЙ прикол!!!
Выпускник ПТУ оперировал не имея даже базового мед образования. Люди после этого не выжили. Это тяжкое преступление. О чем еще можно рассуждать?