Адвокат наполягає на звільненні “Доктора Пі”: “Слюсарчук – жертва політрепресій”

12 грудня відбудеться чергове судове засідання у справі Андрія Слюсарчука, який при ближчому розгляданні виявився зовсім не таким монстром, якого намалювала свого часу скандально відома газета «Експрес»

Це підтверджено даними незалежного адвокатського розслідування, з результатами якого «ПіК» уже знайомив своїх читачів. Те, що чутки про кровожерність Слюсарчука дещо перебільшені, частково визнала і сторона обвинувачення, змінивши звинувачувальний висновок у бік пом’якшення. Чому так сталося саме зараз, через два роки після арешту Слюсарчука, як це відіб’ється на ході подальшого розгляду його справи і чим вона нарешті може завершитися – викладено у статті адвоката Андрія Денисенка, яку можна розглядати як офіційну заяву сторони захисту.

Наступне судове засідання у справі Андрія Слюсарчука проходитиме в умовах нової редакції обвинувачувального висновку, яка вже є підґрунтям для того, щоб суд прийняв рішення про застосування будь-якого запобіжного заходу, не пов’язаного з утриманням під вартою. Оскільки остання редакція звинувачення, пред’явлена моєму підзахисному, передбачає менш тяжкі злочини, ніж ті, які йому інкримінували раніше. Відповідно, і більш м’які санкції. Приміром, стаття 121 (умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень), яка два роки була каменем спотикання між захистом та обвинуваченням і на підставі якої 17 листопада 2011 року було прийнято судове рішення про застосування саме цього запобіжного заходу, не знайшла підтвердження. Нарешті прокуратура визнала, що цієї статті тут немає, як і низки епізодів 190 статті (шахрайство). Натомість Слюсарчуку пред’явлено статтю 119 – вбивство через необережність. Ми з нею також не згодні, але навіть вона вже не є підставою тримати його під вартою.

Водночас, як адвокат Андрія Слюсарчука, я наполягаю, що він ні в чому не винен і справа проти нього сфабрикована органами досудового слідства. Це визнають у неофіційних розмовах навіть співробітники прокуратури. Справа сфабрикована, причому досить «топорно». Втім, дуже масштабно. На рівні високих посадових осіб правоохоронних органів, які брали участь у фальсифікації цієї справи приблизно за рік до арешту Слюсарчука. Фальсифікувалися документи, в лікарнях вилучались історії хвороб тих, кого потім слідство визнавало потерпілими. У тому ж бердичівському дитячому будинку – все фальсифікувалося на найвищому рівні. І не лише міліцією, а і Службою безпеки країни.

Природно виникає питання: кому і навіщо це було потрібно?

Щоб відповісти, слід повернутися на три роки назад, коли Андрій Слюсарчук вів на радіо «Ера» програму «Ігри розуму», в якій жорстко критикував Партію регіонів і особисто Віктора Януковича. По-перше, неодноразово повертався до його судимостей. По-друге, говорив досить небезпечні речі в плані впливу на аудиторію. Наприклад, коли після виборів спантеличені слухачі питали: «Що ж робити?», Слюсарчук відповідав: «Ви його обрали – майте тепер». Або його відома фраза, сказана ще в період виборів: «Янукович і Тимошенко – ці дві половинки однієї задниці, і лізти між ними – це політична проктологія».

Я цього не схвалюю. Це не властива лікарю функція – виступати на радіо з політичними заявами та коментарями. Він лікар і мав займатися лише лікуванням людей. До речі, про небезпеку, пов’язану із таким вільним, навіть зухвалим поводженням у радіоефірі, Слюсарчука попереджав навіть його друг – Анатолій Кашпіровський. Але Андрій так вважав за потрібне. За що і був жорстоко покараний. Як мені відомо, з архівів радіо за два тижні до його арешту всі аудіозаписи програми «Ігри розуму» були вилучені співробітниками спецслужб. Тоді ж була закрита сама програма – зауважте, за кілька тижнів до арешту. Хоча до цього моменту вона існувала кілька років і керівництво радіостанції не мало жодних намірів прибирати Слюсарчука з ефіру. До речі, існувало багато записів окремих випусків – їх робили слухачі та викладали у мережу. Але сьогодні більшість цих файлів в Інтернеті знищені. Питання – ким і навіщо?

Я вважаю, що вся кримінальна справа проти Слюсарчука – це доказ фальсифікацій і жорстокої розправи над ним із боку влади руками правоохоронних органів. Вказівки надходили з дуже впливового центру, можливо – безпосередньо з Адміністрації Президента, репресивний механізм діяв злагоджено. Слідство проводила міліція. А готувала базу для глобальної фальсифікації – Служба безпеки України.

Окрім того, у фальсифікаціях були задіяні і російські спецслужби, які теж мали певний інтерес та певні завдання. Відомо, що в якийсь момент Росія раптово перестала підтверджувати освіту Слюсарчука. Між тим ми знаємо, що він дійсно проходив навчання в Москві (про що свідчать дані попередніх перевірок, зокрема спеціалістами Кабінету Міністрів України), захищав там кандидатську і докторську дисертації, теми яких були закриті, ці дані є в матеріалах кримінальної справи. Закрита тема означає, що на захисті дисертації присутні співробітники ФСБ, а сам захист проходить під грифом секретності. Як звучить тема дисертації, навіть я, як адвокат Слюсарчука, не знаю. Відомо лише те, що вона пов’язана з лікуванням наркотичної залежності та впливом на свідомість одночасно великої кількості людей, у чому були досягнуті дуже серйозні результати. Як ви розумієте, широке застосування цих наукових напрацювань нікому не цікаве, адже відчутно б’є по кишені наркомафії. Отже, участь у фальсифікаціях російських спецслужб практично не підлягає сумніву.

Хочу наголосити, що фальсифікація, котра стосується непідтвердження освіти Слюсарчука в Москві, шита білими нитками. Скажімо, наскільки об’єктивними є ті документи, якими оперує слідство, стверджуючи про відсутність освіти? Свідчення у людей, які склали і підписали ці документи, були взяті без дотримання необхідної процедури, не була проведена почеркознавча експертиза. Хоча я безпосередньо спілкувався з експертами, надавав їм оригінали документів, дипломів, які були підписані покійним уже ректором медичного університету Яригіним. Проте його за весь час досудового слідства (поки він іще був живий) жодного разу не допитали у якості свідка, і нічого не було зроблено задля того, щоб підтвердити його почерк і підпис. Тобто у слідства і звинувачення немає офіційних підтверджень того, що цей підпис був сфальсифікований.

Водночас, згідно із законом, ті документи, які надійшли із Москви, про те, що Слюсарчук там начебто не навчався, для суду – просто папірці. Їх авторів необхідно було допитати в суді в якості свідків. Між тим суд не має навіть їх повних анкетних даних! Тобто люди, які начебто склали акт про те, що диплом був виданий (зауважте!) помилково, – в установленому порядку допитані не були. Чому? Тому що це вибило б усе підґрунтя з-під ніг сторони обвинувачення. І фальсифікація «вилізла» б назовні. Вони не допитувалися, бо не представляли інтересу для слідства. Ба навіть скажу більше: слідством було зроблено все, щоб навіть адвокати не зустрічались із цими людьми.

Принагідно хочу зачепити ще один делікатний момент, бо без нього картина була б неповною. Йдеться про ставлення до Слюсарчука з боку деяких його колег. Зазначу, що, вивчаючи цю справу і будучи особисто знайомим із Андрієм Тихоновичем і з людьми, які його оточували, можу сказати з упевненістю, що він є доктором найвищого рівня практично у всіх галузях медицини. Я спілкувався з багатьма нейрохірургами, з багатьма професорами, які були особисто знайомі з ним і його роботами. Вони визнають його фаховість, і це є фактом. Але треба розуміти, що в будь-якому професійному середовищі існує конкуренція. Подекуди –  нездорова. Цим, на мій погляд, і пояснюється негативне ставлення до Слюсарчука з боку окремих нейрохірургів, у тому числі (на жаль) Миколи Єфремовича Поліщука. Простіше кажучи, успішність і талант Андрія Тихоновича були предметом заздрощів. Люди є люди. І це не могло не відбитися на їхніх показах у суді.

Таким чином, ті, хто дав поштовх справі Слюсарчука, одночасно відкрили шлюз для потужної хвилі негативу в його бік. І від колег-лікарів, які раніше йому мовчки заздрили, і від шахістів, які не змогли пробачити йому перемоги над комп’ютерною системою «Рибка». На шахових форумах можна знайти багато «неупокоєних», які досі не можуть змиритися з тим, що чужак став кращим. До речі, шахова тема розроблялася і підігрівалася теж задовго до арешту Слюсарчука. Це знову-таки свідчить про те, що спецслужби дійсно проводили серйозну підготовчу роботу.

Що стосується моїх прогнозів стосовно наступних судових засідань. Привід для оптимізму є. Вже те, що сторона обвинувачення зняла з Слюсарчука найважчу статтю, свідчить, на мій погляд, про те, що та комунікація, яка була налагоджена між замовником справи із найвищих щаблів влади і верхівкою правоохоронних органів, не працює та дає збої. І ті, хто будуть присутніми 12 грудня у залі судового засідання (можливо, і голова Сихівського суду), теж про це знають.

Ми бачимо, що політична обстановка у країні змінюється і такою, як вона була рік або навіть місяць тому, вона вже не буде. Тих директив, які надходили щодо цієї справи, не буде теж. Ті люди, які мають відношення до прийняття рішення, мають розуміти, що на них уже не буде здійснюватися такий тиск, не надходитимуть вказівки, направлені на політичну розправу. Всі знають, що це глобальна масштабна фальсифікація. І все-таки я сподіваюся на те, що, виходячи з нинішньої обстановки у країні, суддя і прокурор приймуть чесне, законне, справедливе рішення. Воно може бути тільки одне: звільнення невинної людини – фахового лікаря і політичного в’язня Андрія Слюсарчука.

Андрій Денисенко, адвокат Печерської колегії адвокатів