Дмитро Лилак: «Основа справедливого правосуддя – професійна честь і людська гідність судді»

Останні кадрові призначення в судовій системі викликали неабиякий інтерес у ЗМІ та громадськості, адже йшлося про найвищі суди України

Серед них, мабуть, найбільше уваги було приділено передчасному виходу у відставку судді Конституційного Суду України (КСУ) «старої закалки» Дмитра Лилака. Сьогодні переповідають різні версії прийняття такого рішення, не уникаючи і ймовірності тиску з боку влади. Як же все це відбувалося насправді, ми вирішили запитати особисто у самого Дмитра Дмитровича, а паралельно ще й багато цікавого дізналися про особливості конституційної юстиції в Україні та світі.

 

Особливість конституційної юрисдикції в Україні

– Шановний Дмитре Дмитровичу, після Вашого виходу у відставку та нового призначення до КСУ донецького судді Олександра Тупицького відомі громадські діячі та юристи одразу ж заговорили про необхідність включення до складу КСУ не лише суддів, більшість яких сьогодні має досвід роботи у слідчих органах і прокуратурі, а й науковців. Що Ви можете сказати з цього приводу?

– Лише те, що кваліфікаційні вимоги до суддів викладені в ч. 3 ст. 148 Конституції України. Їх шість: кандидат на цю посаду має бути громадянином України, на день призначення він повинен досягти 40 років, мати вищу юридичну освіту та стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживати в Україні протягом останніх 20 років і володіти державною мовою. Як бачимо, такої вимоги, як науковий ступінь чи звання в цьому переліку немає. Тому пропозиції щодо залучення до складу КСУ науковців як кваліфікаційної вимоги для зайняття посади судді КСУ можливо буде реалізувати шляхом внесення відповідних змін до Основного закону.

– Утім, це не означає, що суб’єкти формування складу КСУ (Президент України, Верховна Рада України, з’їзд суддів України) позбавлені можливості призначати на ці посади суддів, які мають наукові ступені, авторитетних представників юридичної науки, суддів не тільки кримінальної, а й інших судових спеціалізацій – адміністративної, цивільної, господарської та адвокатів. Важливо, щоб при цьому витримувався збалансований підхід, оскільки повноваження КСУ поширюються на всі галузі публічного та приватного права.

– На мою думку, на початковому етапі становлення державності Україна обрала невдалу форму конституційної юстиції, закріпивши в Основному законі положення, згідно з якими КСУ здійснює правосуддя. Сумніваюся, що перевірка правових актів на відповідність Конституції України й офіційне тлумачення Конституції і законів України є правосуддям, адже КСУ «судить закони та інші правові акти на підставі Основного закону». Але ці акти не є суб’єктами правових відносин, на відміну від фізичних і юридичних осіб, держави, які в формі правосуддя захищають свої права й інтереси.

− На якій підставі був створений КСУ?

– Необхідність КСУ в Україні обумовлена ст. 8 Конституції, в якій сказано, що закони й інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Якщо б цього положення в Основному законі не було, то і відпала б потреба у перевірці на конституційність правових актів.

– Тому я прихильник того, щоб конституційна юстиція відбувалася не в формі правосуддя, а в інший спосіб, як-от, приміром, у Франції чи Казахстані. Там конституційний контроль здійснюють конституційні ради, які важко звинуватити в політичній заангажованості. Існують і інші моделі конституційної юстиції. Так, у США, Канаді, Австралії, Індії, Швейцарії та інших країнах повноваженнями конституційного контролю наділені суди загальної юрисдикції.

 

Світовий досвід

– А як у державах Західної Європи та в наших найближчих сусідів?

– У переважній більшості європейських країн діють конституційні суди. А в пострадянських державах (крім Естонії та Казахстану) створені конституційні суди з різними юрисдикціями (повноваженнями). Заслуговує на увагу білоруська модель, в основу якої закладено превентивний конституційний контроль. Адже там усі закони, які приймає білоруський парламент, направляються президенту, а той, перед тим, як підписувати, передає їх до Конституційного Суду та чекає на його висновок із приводу того, відповідають вони Конституції чи ні. Лише після отримання схвальної відповіді, він візує прийнятий парламентом закон. Як на мене, такий превентивний механізм визначення конституційності законодавчих актів здатен не допускати колізій у правовій системі.

− Чи можемо ми перейняти білоруський досвід?

– Гадаю, що так, адже не існує прямих заборон застосування превентивного механізму визначення конституційності законодавчих актів. Адже у нас закони не набувають чинності одразу ж після прийняття у Верховній Раді, а передаються на підпис Президенту України. Тому КСУ міг би спершу перевіряти їх на конституційність. У такий спосіб вдалося б уникнути більшості проблем, пов’язаних із застосуванням законів, які через досить тривалий відрізок часу визнаються неконституційними та припиняють свою дію. До того ж у нас і де-юре, і де-факто превентивний конституційний контроль існує, зокрема, щодо проектів законів про внесення змін до Конституції України і міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для їх ратифікації (ст. ст. 151, 159 Конституції України).

− Чи були такі прецеденти?

– На жаль, ні, бо КСУ напрацював практику та сформулював свою правову позицію про розгляд на предмет конституційності лише тих законів, які набули чинності.

 

Окрема думка

− Які наслідки визнання КСУ правового акта неконституційним?

– Із моменту ухвалення КСУ рішення про неконституційність акта він втрачає свою чинність і не діє. Це прямий припис ст. 152 Конституції України. Але залишається відкритим питання, з якого часу такий акт слід вважати неконституційним: з моменту набрання ним чинності чи з моменту ухвалення КСУ рішення про його невідповідність Конституції України. Наприклад, закон набрав чинності у 2001 році; через 12 років його дії він був оскаржений у КСУ; у 2013 році суд визнав його неконституційним. При цьому слід звернути увагу на положення ч. 3 ст. 152 Конституції України, згідно з якою матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами та діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

– Як відомо, Ви не розділили позицію КСУ, яка міститься в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, з приводу обмеження права на соціальний захист із таких підстав, як неможливість його фінансового забезпечення. Своє бачення цієї проблеми Ви висловили в окремій думці до нього…

– Оскільки вважаю, що не можна вже набуті соціальні права громадян ставити в залежність від фінансового стану держави. Адже уряд постійно звітує про зростання економіки, і в той же час регресує у плані соціального захисту найбільш незахищених категорій населення. З цього приводу хотілося б нагадати урядовцям, як під час вирішення питання скорочення соціальних програм діяла влада США. Там вирішили не обділяти населення країни, а, попри критику опонентів, збільшити внутрішній борг держави. Не так далеко в Прибалтиці під час виникнення такої ж проблеми пішли шляхом скорочення зарплат суддям і держслужбовцям, але ту різницю, на яку це було зроблено, віднесли на внутрішній борг країни. Це робиться для того, щоб із покращенням фінансового стану можна було її повернути людям.

– Коли ж я свого часу на засіданні Ради суддів України, де був присутній представник уряду, запитав, чому в Україні визнані в судовому порядку борги перед громадянами і, зокрема, перед суддями не відносять до внутрішнього державного боргу, мені не надали змістовної відповіді, просто сказали, що цього не робитимуть. Згодом з’явилося рішення КСУ про здійснення соціальних виплат залежно від фінансових можливостей держави. Протягом 15 років цей суд до такого не вдавався, адже діяло золоте правило для суддів, що конституційні права громадян мають гарантуватися й КСУ, який є органом державної судової влади та діє від імені держави. Проте нещодавно його порушили. Тому в мене не було іншого вибору, як висловити з цього приводу окрему думку, щоб суспільство зрозуміло: під час прийняття такого рішення не було одностайності.

 

Добровільна відставка

– Сьогодні дуже багато пишуть у ЗМІ з приводу Вашої відставки з посади судді КСУ. Зокрема, про те, що Вас нібито попросили піти на підставі заяви, поданої Вами 6 років тому. Чи це так?

– У 2007 році під час політичного протистояння Верховної Ради та Президента Віктора Ющенка, в яке був втягнутий і КСУ, я справді подавав заяву про відставку. Коли ж пристрасті вщухли і політична ситуація у країні стабілізувалася, вирішив не наполягати на цьому. А зараз так склалося, що обставини виявилися сильнішими за мої бажання. Тому цього разу я добровільно та безкомпромісно подав заяву про вихід у відставку.

– Чи не було це бажання викликане тиском із боку діючої влади?

– Ні, жодного тиску на мене не чинили. Не казатиму, що у випадку із достроковою відставкою я взяв приклад із Папи Римського Бенедикта ХVI, проте я мав на це свої причини. Зокрема, пропрацювавши з 1992 року в судовій системі – у ВГСУ, ВСУ та КСУ, мені останнім часом стало прикро спостерігати за тим, як падає рейтинг довіри суспільства до судів та суддів. Щоправда, у цих дослідженнях йшлося загалом про судову систему. Можливо, якби окремо ставилося питання про довіру лише КСУ, то показники були б менш критичними. Але, гадаю, що останні його рішення не додали цьому суду авторитету.

– У мене за цей час виробилося своє бачення правди, права і справедливості та здійснення правосуддя, і чим далі, тим все важче було узгоджувати свої принципи, професійну честь і людську гідність із теперішніми реаліями. Тому визріло рішення – краще піти у відставку, адже одному чи декільком однодумцям впливати на загал у правосудді виявилося вже дуже складно.

 

Роз’яснення та побажання

– Існує така думка, що до КСУ дуже складно звертатися громадянам. Як Ви вважаєте, чи це так?

– Насправді, звернутися до нього не набагато складніше, ніж до звичайного суду. Тому кожен юрист, який володіє необхідним багажем знань у галузі права, зможе допомогти в цьому пересічним громадянам.

– Загалом, варто знати, що фізичні та юридичні особи не мають права звертатися до КСУ з приводу перевірки законів на відповідність Конституції. Адже за їхніми конституційними заявами цей суд може лише тлумачити Конституцію і Закони України за умов, якщо існує різна судова практика з розгляду одного і того ж самого питання або ж різне правозастосування законодавчого акта державними органами, що призвело або може призвести до порушення конституційних прав заявника.

– Як на мене – це не складні вимоги до написання конституційної заяви, проте результат її розгляду надає досить дієві механізми для захисту прав громадян у судах загальної юрисдикції. Адже на підставі тлумачення Конституційним Судом Конституції України і Закону України можна за певних умов звернутися до загального суду з вимогою переглянути його рішення, нехай навіть 10-річної давнини (строків давності у даному випадку не існує), за винятковими обставинами, оскільки та чи інша норма закону була ним застосована не так, як її розтлумачив КСУ. Гадаю, що багато хто з громадян та організацій з допомогою КСУ може сьогодні активніше вимагати перегляду судових справ.

– Наостанок хочу Вас запитати, щоб Ви могли побажати своїм колегам у КСУ?

– Сили, здоров’я, спокою і наснаги, а також терпіння, об’єктивності та бажання берегти професійну честь, яка присутня в кожного служителя Феміди. Адже втратити її дуже легко, а от відновити – неможливо.

 Олександра ТИМОЩУК

«Юридичний вісник України»