2025-й. Рік глобального тиску на Москву?

2024 рік став переломним в геополітиці, особливо у контексті російсько-української війни. Початок зміни політичного ландшафту в США, де на президентських виборах знову переміг Дональд Трамп, активізація регіональних гравців, а також успішні дії Збройних Сил України на території Росії створили передумови для примушення у 2025 році Москви до початку переговорів та поступок, на які вона може піти під тиском міжнародних акторів і тих обставин, що складаються не на її користь.

Світова спільнота, навіть ті країни, які історично були союзниками чи хоча би партнерами РФ, почали демонструвати все більшу готовність скористатися її ослабленням. Сьогодні міжнародний тиск виглядає як скоординована кампанія, що має на меті ще більше обмежити поле для маневру Кремля, його можливості у війні та навіть дипломатичні важелі.

Кавказько-балканські «чорні лебеді»

Кульмінацією року став інцидент 25 грудня 2024 року, коли пасажирський літак Embraer ERJ-190 азербайджанської авіакомпанії, що здійснював рейс Баку-Грозний, був збитий. Цей трагічний інцидент вже нерідко порівнюють з катастрофою малайзійського літака рейсу MH17, збитого росіянами над Україною у 2014 році.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв не став чекати завершення офіційного розслідування чи розшифрування «чорних скриньок» і прямо звинуватив Росію у трагедії. Таке рішення Баку не лише підкреслює втрату терпимості до дій Кремля, але й стає символом нового підходу до відносин із Москвою.

Росія, яка десятиліттями будувала репутацію впливового гравця на Південному Кавказі, зараз ризикує втратити навіть мінімальний вплив у регіоні. Азербайджан, уклавши низку енергетичних угод із Європою, націлений на зміцнення своїх позицій і не збирається толерувати російську агресію.

Ще один удар по Кремлю завдав регіон, де Росія тривалий час утримувала свої позиції через культурно-історичні зв’язки та економічну залежність — Західні Балкани. Президент Сербії Александар Вучич, який донедавна демонстрував проросійські погляди, несподівано заявив про готовність прийняти у державну власність акції компанії «Нафтова індустрія Сербії» (NIS), які перебувають під контролем «Газпромнефть» і «Газпром».

Цей крок вказує на прагматичний підхід Белграда, який прагне зменшити вплив Москви на енергетичний сектор країни. Враховуючи загострення політичної ситуації у Європі, Сербія намагається максимально вигідно використати російську слабкість, отримуючи економічні та політичні переваги.

Іншими прикладами, окрім вищезазначеного, може слугувати факт підписання 19 липня минулого року урядом Сербії та Європейським Союзом ключової угоди про розвиток проєкту з видобутку літію — основного матеріалу для акумуляторів, що може зблизити Белград з ЄС і віддалити його від Китаю та Росії. А також збільшення Сербією продажу боєприпасів партнерам України, які потім перепродаються або передаються Києву, що в кінцевому підсумку сприяє зміцненню обороноздатності нашої держави.

Туреччина: від посередника до активного гравця

Туреччина, як і раніше, намагається зберігати статус головного посередника у російсько-українській війні. Однак цього разу Анкара відкрито діє всупереч інтересам Москви.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган не лише продовжує постачати Україні військове обладнання, але й підкреслює необхідність врегулювання війни на основі територіальної цілісності України. Він неодноразово давав зрозуміти, що може запропонувати свою країну в якості посередника, як це мало місце у 2022 році, коли  в Стамбулі було підписано угоду, яка стосувалася розблокування українських портів та вивезення українського зерна.

Свіжим прикладом активної ролі Туреччини в процесах мирного врегулювання є досягнення у грудні-місяці Сомалі та Ефіопією домовленості про мирне вирішення конфлікту після проведених в Анкарі переговорів за посередництва турецького керманича. Також за сприяння Туреччини було розпочато технічні консультації.

Таким чином, офіційна Анкара збільшує свою роль у регіональних конфліктах, витісняючи Росію з тих сфер, де Кремль раніше мав значний вплив. Приклад Сирії і повалення режиму Башара Асада, де якраз таки зміцнилися позиції й впливи Туреччини, а Росії, навпаки, значно ослабли, є наочним.

«Україна має найсильнішу руку для гри»

Успіх Збройних Сил України в Курській області РФ став черговим переломним моментом у війні. Москва вже не може ігнорувати втрати і дедалі більше стикається з критикою навіть у власному суспільстві.

Водночас військові досягнення України стають вагомим аргументом на міжнародній арені. Західні партнери, вбачаючи реальний прогрес, продовжують підтримувати Київ як у військовому, так і в дипломатичному сенсах.

До прикладу, державний секретар США Ентоні Блінкен, перебуваючи 6 січня у Сеулі, заявив, що позиція України на Курщині є важливою для будь-яких майбутніх переговорів. За його словами, адміністрація президента США Джозефа Байдена хоче переконатися, що «Україна має найсильнішу руку для гри».

Зазначене важливо у контексті приходу Дональда Трампа до влади в США, риторика якого під час кампанії ледь не про «мир за будь-яку ціну» змусила готуватися до різного розвитку подій.

Втім, є ознаки готовності нової команди використовувати всі доступні важелі для примушення Росії до переговорів, якщо та не захоче сідати за стіл. Не виключається, що США разом із союзниками продовжать здійснювати економічні, політичні і військові засоби тиску, а можливо й посилять їх, аби послабити позиції Кремля.

Тож заяви Трампа про необхідність завершення всіх конфліктів можуть стати сигналом для партнерів Америки: Україна отримала карт-бланш для активних дій, а Росія — чітке попередження про те, що її час спливає.

***

Глобальний тиск на Росію набуває все більшої інтенсивності. Світові лідери, включаючи тих, хто раніше мав лояльність до Кремля, змінюють свої позиції, використовуючи слабкість Москви для посилення власних впливів.

Минулий рік продемонстрував, що світ готується до нової реальності, де РФ більше не є гравцем, здатним диктувати умови. Натомість Україна стає ключовим фактором змін, визначаючи майбутнє регіону та світу. І 2025 рік може стати поворотним в багатьох важливих аспектах.

Станіслав ЖЕЛІХОВСЬКИЙ, кандидат політичних наук, член-кореспондент Української академії геополітики та геостратегії