«Вибори» без вибору: як чергове ритуальне «волевиявлення» зробить Путіна ще небезпечнішим
Міжнародна спільнота має зрозуміти, що «вибори» у Росії – це лише імітація демократії, яка призводить до подальшого зміцнення диктаторського режиму.
15-17 березня у Росії відбудуться так звані «президентські вибори». Однак реалізм таких «виборів» суттєво відрізняється від концепції демократичного голосування. На відміну від країн, де влада знаходиться у руках громадян, в РФ «вибори» стали лише позбавленим сутності ритуалом, спрямованим на збереження статусу-кво та легітимацію правлячого режиму.
Не секрет, що у Росії відсутня справжня політична конкуренція. Опозиція часто стикається з різними формами переслідування, обмежень прав і можливостей. Більше того, її представники нерідко стають жертвами режиму, як це мало місце, приміром, із Борисом Нємцовим та Олексієм Навальним.
Подібно до попередніх російських «виборчих процесів» очікується, що на цьогорічних «перегонах» переможе рекордсмен за тривалістю правління — Владімір Путін — що є лише підтвердженням монополізації влади в країні. Адже інші «претенденти» на посаду керманича держави — Леонід Слуцький, Владислав Даванков, Микола Харитонов — створюють не більше, аніж видимість вибору під час голосування.
Путінський режим не зупиняється на внутрішніх обмеженнях опозиції. Його зміцнення полягає також у використанні агресивних методів за межами міжнародно визнаних кордонів, зокрема проголошених російськими під час війни проти України.
Безперечно, проведення «виборів» на окупованих територіях України підриває легітимність виборчого процесу та ставить під питання його законність. Як повідомляється, на окупованих Росією територіях Луганської та Донецької областей розпочалося дострокове голосування. Тобто «вибори» супроводжується насильством проти мільйонів українських громадян, які перебувають в окупації. Тому легітимність псевдовиборів категорично не можна визнавати.
У цьому контексті міжнародна спільнота має зрозуміти, що «вибори» у Росії не відповідають стандартам демократії та не є виразом волі народу. Це лише імітація демократії, яка призводить до подальшого зміцнення диктаторського режиму й підтримує стабільність внутрішньої влади. І ці «вибори» відображають не реальну волю народу, а лише узурпацію влади правлячою елітою, що підтримується за рахунок порушень демократичних принципів.
Російська опозиція вже визнала «президентські вибори» незаконними. Представники антипутінських рухів і партій, серед яких вдова Навального, заявили, що виборчий процес від початку контролюється Кремлем. Вони також закликали громадян РФ взяти участь в акції «Полудень проти Путіна».
Ідея полягає у тому, що опоненти російського диктатора мають прийти 17 березня о 12:00 на виборчі дільниці в біло-блакитному одязі. Це — кольори опозиції, яка закликає росіян зробити свої бюлетені непридатними або проголосувати за будь-кого, окрім Путіна.
Чи матиме це ефект? Навряд чи, хіба що — медійний. Оскільки роки пропаганди і незмінність керманича даються взнаки. Та вже ж, певні сигнали створює.
Натомість, існує велика імовірність того, що Москва закидатиме в бік України те, що вона цьогоріч не провела президентських виборів. А тому поширюватиме наративи, що Україна не є демократичною державою, з нелегітимним лідером на чолі.
Насправді, це всього лише риторика для внутрішнього споживача. Адже Кремлю важливо переконати російських громадян у тому, що вони нібито мають право вибору, а українці — ні.
Не секрет, що ситуація є абсолютно протилежною, так як Україна є країною сталої демократії, в якій регулярно відбувається ротація влади. Минулі президентські вибори, які відбулися у 2019 році, дали українцям можливість вільно обирати того, хто надалі візьме важелі управління державою.
Цьогорічна відмова від проведення виборів — вимушений крок, зумовлений повномасштабною російською агресією. Можна не сумніватися, що після завершення воєнного стану вибори в Україні обов’язково відбудуться. І так само, як і попередні, матимуть демократичний характер.
Останні ж конкурентні президентські вибори в Росії мали місце у далекому 1996 році (щоправда їх результати найімовірніше були сфальсифіковані). Після чого РФ поступово почала розвертатися в бік авторитарного, а згодом й тоталітарного способу правління.
Слід також розуміти, що Кремлем вільне волевиявлення в Україні сприймається у якості прямої загрози своєму існуванню. Адже це може мати небажаний, як там вважають, приклад для громадян РФ, які за сприятливих обставин можуть захотіти й для себе «вітру змін».
Саме тому російська влада робить усе можливе, щоб росіяни не знали, що робиться в сусідніх країнах перекручуючи пропагандистським чином усе на потрібний для режиму лад. Ба більше, воєнний напад на Україну — це також своєрідна опція Путіна, задіяна задля знищення нашої держави, а з нею і її демократії, яку Путін боїться більше, аніж ядерного армагедону, яким погрожує мало не щодня.
Отже, «президентські вибори» у Росії часто охоплюються відчуттям формальності та позбавлені первинної суті. Режим Путіна вже десятиліттями утверджує свою владу. І таке «народне волевиявлення» стало скоріше ритуалом, який підтримує ілюзію демократії, насправді ж — відображає лише волю панівного прошарку.
Ситуація навряд чи зміниться найближчим часом. А тому Україні і іншим країнам вільного світу варто бути готовими до подальших випробувань та викликів, оскільки чим закостенілішим буде російський режим, тим він становитиме все більшу небезпеку. Для всіх.
Станіслав ЖЕЛІХОВСЬКИЙ, кандидат політичних наук, член-кореспондент Української академії геополітики та геостратегії