Нова генерація журналістів – чия відповідальність?
Минулого тижня Комісія з журналістської етики (КЖЕ), професійна громадська організація авторитетних українських журналістів, провела практичне обговорення на тему «Журналістська освіта в Україні: виклики навчання стандартів та етики майбутніх медійників».
На ньому, зокрема, були представлені результати опитування викладачів журналістики, проведеного Фондом “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва за підтримки UNESCO, а також новий Посібник КЖЕ з журналістської етики.
Тема дискусії, яка відбулась, назріла і, власне кажучи, перезріла, адже якість підготовки нової генерації журналістів є сьогодні для України питанням виживання. Чому? Тому що ми зможемо зберегти нашу державність, якщо побудуємо сталу демократію з міцними та незалежними медіа як інституціями реалізації права на свободу слова і контролю громадянського суспільства над владою. А дієвість цих інституцій залежатиме, передусім, від чесності, сміливості й професійності людей, які в них працюють.
Українці інтуїтивно відчувають важливість і перспективність професії журналіста. Недаремно попит на різні спеціальності, пов’язані з медіа, на ринку освітніх послуг постійно зростає. Тож, університети, реагуючи на нього, відкривають відповідні освітні програми, збільшують набори студентів. Своєю чергою, громадські організації журналістів розробляють і реалізують свої освітні проєкти, прагнучи передати накопичений досвід майбутнім медійникам.
Однак, слід зауважити, що зазначені процеси поки що відбуваються по-окремо і далеко не завжди приносять бажаний результат. Цьому є ціла низка об’єктивних причин. А саме, у сьогоднішніх умовах університетам критично не вистачає викладачів журналістики, позаяк для кваліфікованих медіа фахівців посада університетського викладача не є привабливою з огляду на співвідношення витрачених зусиль, відповідальності й розміру зарплати. До того ж, працюючи в університеті, ти мусиш на додаток, що вчиш студентів, виконувати купу завдань на кшталт створення робочих програм навчальних дисциплін, силабусів, планів і звітів, проведення профорієнтаційної роботи, наукових досліджень тощо. Про перевантаженість університетських викладачів говорять вже давно і, на жаль, безрезультатно. Тимчасом, це те, що безпосередньо впливає на якість підготовки майбутніх журналістів. Викладач просто не має достатньо часу, щоби приділити належну увагу кожному, не поспішаючи прочитати чи подивитись виконані завдання, разом зі студентом проаналізувати здобутки і помилки.
З цієї точки зору освітні проєкти, які реалізують громадські організації, мають бути ефективнішими. Втім, і вони стикаються зі значними труднощами. Справа в тому, що у них не вистачає владних повноважень і адміністративного ресурсу, щоби втримати учасників освітніх проєктів. Не маючи чітких зобов’язань, студенти можуть легко відмовитися продовжувати навчання, адже сертифікат курсів – це не диплом про вищу освіту. Тоді громадські організації журналістів звертаються до університетів з проханнями забезпечити стабільну участь студентів в їхніх проєктах. Натомість для адміністраторів чи викладачів університету надання такої допомоги теж коштує зусиль, які жодним чином не винагороджуються. Хто б знав, наскільки інколи непросто вмовити студентів зробити якусь навчальну роботу не за оцінку і поза межами формального навчання.
Звісно, недостатня якість результатів навчання майбутніх журналістів зумовлюється багатьма чинниками. У зв’язку з цим було б доречно згадати і низький рівень загальної навчальної мотивації сьогоднішніх здобувачів освіти, і так звані “освітні втрати” під час пандемії та широкомасштабної війни, і низьку культуру академічної доброчесності в українській освіті загалом. Водночас, якщо зосередитися на тому, що можливо вже зараз зробити для покращення ситуації саме з журналістською освітою, то варто розглянути певні ідеї.
Передусім, слід звернути увагу на специфіку професії журналіста, яка передбачає не просте здобуття суми знань, оволодіння технологіями, а досягнення людиною певного рівня майстерності як сплаву багатьох спеціальних навичок спілкування з людьми, пошуку інформації, написання текстів, моделювання і модерування подій, самопрезентації, потужної мотивації і, не побоїмося цього слова, налаштування людини на певний моральний лад. Не тоді, коли журналіст добре знає норми і стандарти своєї професії, а коли їх дотримання – це потреба і, фактично, частина особистості. Громадські організації та окремі медійники, які усвідомлюють відповідальність своєї фахової спільноти за підготовку молодого покоління журналістів, приходять до університетів з лекціями і майстер-класами. Студентів водять на екскурсії до редакцій і медіа корпорацій. Навіть приймають на практику та інколи проводять її не формально, а за всіма правилами (дивуючись після цього, як там вчать цих студентів, що вони нічого не вміють). Разові заходи, безумовно, дуже потрібні, збуджують інтерес і надихають студентів. Водночас, вони нічого не дають для здобуття рутинних навичок, без яких немислима професія медійника і які здобуваються роками наполегливої праці самого журналіста. А щоби вона розпочалась, не обійтися без зовнішнього поштовху і підтримки “значущої особистості”, здатної задати моральний та професійний настрій, майстра. Тобто, треба персоналізоване навчання на кшталт передання ремесла, майстерності з рук в руки.
Що ми маємо в українській освіті на сьогодні? Університети перетворилися на заклади масової освіти, бо мусять щороку нарощувати контингент здобувачів (ця вимога – невід’ємна складова ключових показників ефективності зво). За цієї умови, а також за умови перевантаженості викладачів, університету забезпечити персоналізоване навчання журналістів, скажімо так, складно, хоч і можливо за рахунок зусиль окремих ентузіастів. Громадські організації намагаються їм допомагати. Вдалий приклад такої допомоги – діяльність Комісії з журналістської етики з проведення опитувань, організації лекцій і дискусій, забезпечення викладачів методичними матеріалами і описами цікавих кейсів. Здійснюються неординарні й перспективні спроби залучення студентів до сертифікатних курсів поза межами університету, які передбачають не лише можливості здобуття професійного досвіду, а й надання менторської підтримки, тобто безпосереднього навчання у майстра.
Щоби усі ці зусилля почали приносити добрі результати, як на нашу думку, потрібне налагодження систематичної співпраці професійних спільнот журналістів з університетами. Приміром, громадські організації журналістів або окремі видання чи медіа холдинги можуть бути офіційними партнерами (стейкхолдерами) освітньо-професійних програм з журналістики і впливати на них, надаючи свої зауваження і рекомендації, які професійні компетентності на сьогодні затребувані, які теми актуальні тощо. У межах такої співпраці організації чи окремі фахівці можуть брати студентів на практику, вести як окремі спецкурси, так і цілі модулі з низкою спеціальних навчальних дисциплін, керувати підготовкою бакалаврських і магістерських проєктів. Вищою формою співпраці університету з медіа підприємствами є договір про дуальне навчання, коли студент, починаючи з другого курсу, половину часу навчається на конкретному робочому місці.
Що важливо для встановлення зв’язків між журналістськими спільнотами і університетами? Передусім, постійна комунікація. Якщо якась медійна організація, припустимо, вирішила подати заявку на грантовий проєкт, розрахований на навчання журналістів, варто завчасно домовитися з університетом, а краще напряму з відповідною кафедрою, про можливість імплементувати свій спецкурс до навчального плану за рахунок вибіркового компоненту. Тоді цей курс буде записано до додатку до диплому з оцінкою, а отже, ви матимете неабиякі важелі впливу на відвідуваність студентами. Якщо ви не бажаєте імплементувати свій курс до навчального плану, має сенс все одно домовитися з кафедрою, щоби його наполегливо рекомендували студентам, а потім зарахували як результат навчання, здобутий у межах неформальної освіти за індивідуальною освітньою траєкторією. Знов-таки, з записом до додатку до диплому і оцінкою згідно з тим сертифікатом, який студент від вас отримає. Варто наголосити, що такі домовленості найкраще укладати у квітні-травні, коли формуються навчальні плани на наступний академічний рік.
Другим шляхом персоналізації навчання студентів професійних стандартів журналістики є допомога їм у створенні громадських організацій і медіа студентської журналістики. Суттєво, щоби вони не перетворювалися на кишенькові медіа університетів, а мали справжню незалежність, щоби українське студентство отримало можливість говорити власним голосом про власні проблеми. На жаль, теперішні молоді люди не можуть похвалитися розвинутими навичками соціальної самоорганізації. Тому треба надавати їм допомогу, яка повинна бути специфічною, стимулюючи творчу активність і, водночас, впроваджуючи етичні стандарти професії журналіста.
Утриматися на цій грані можливо, якщо встановлюється справжня творча взаємодія. Вдалим прикладом цього може слугувати діяльність громадської організації “Платформа студентської журналістики” та її онлайн видання #Truthful Reporting (https://truthfulreporting.org/ ). Нещодавно це видання було внесено до Мапи рекомендованих медіа, яку презентували “Інститут масової інформації” та “Детектор медіа”. Завдяки “Платформі студентської журналістики”, яка є незалежною громадською організацією, було реалізовано кілька медійних проєктів, у тому числі й грантових, за безпосередньої участі студентів. Більшість з них вперше у житті отримали гонорари за професійну роботу – свої публікації. Координує роботу організації Правління, а гарантом дотримання норм журналістської етики є Наглядова рада, до складу якої входять професійні журналісти. “Платформа студентської журналістики” має угоду про партнерство з Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля, планує встановити партнерські відносини з іншими університетами і громадськими організаціями журналістів, взагалі відкрита до співпраці.
Тож, на завершення, варто зазначити, що доля журналістської освіти в Україні залежить від того, чи прийдуть професійні журналісти до університетів, чи зможуть університети запропонувати їм прийнятні форми і умови співпраці, чи зможуть вони домовитися одне з одним так, щоби разом підготувати нове покоління медійників, здатне забезпечити демократичне майбутнє України. Інакше кажучи, наша відповідальність за те, якою буде молода генерація журналістів спільна.
Світлана КУЗЬМІНА, доктор філософських наук, декан факультету гуманітарних і соціальних наук Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля
Наталія МАЛИНОВСЬКА, журналіст, старший викладач кафедри журналістики і українознавчих студій Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля