Радбез. Квітень. Головування Zла
Те, що країна, яка вдерлася до свого сусіда, грубо порушує Статут ООН та міжнародне право, сьогодні головує в Раді Безпеки — це ганебний факт, що дискредитує цю організацію.
Наближення російського головування в Раді Безпеки ООН у квітні наробило чимало галасу. Політики, чиновники та різного штибу коментатори висловлювали обурення цим фактом, пророкували, що Москва використає своє головування для антиукраїнських провокацій та вимагали цього не дозволити. Поодинокі ж голоси фахівців загубилися в загальному гомоні. Здійнята в середині березня хвиля збурення наразі вщухла і можна спробувати розібратися, що означає головування РФ в Раді Безпеки, чим воно загрожує Україні та чи можна було йому запобігти.
Те, що країна, яка вдерлася до свого сусіда, грубо порушує Статут ООН та міжнародне право, сьогодні головує в Раді Безпеки — це ганебний факт, що дискредитує цю організацію. А те, що головування Росії відбувається майже одразу після того, як Міжнародний Кримінальний Суд видав ордер на арешт російського президента за підозрою в скоєнні воєнного злочину, не може не викликати обурення. Я вже не кажу про те, що ніколи РФ не підписувала і не ратифікувала Статут ООН, не подавала заявки на вступ до організації (тобто пролізла в ООН з порушенням усіх необхідних процедур) і незаконно займає крісло неіснуючої країни, що розвалилася ще до проголошення Російської Федерації. Але, позаяк ніхто поки що формально не оскаржив незаконність перебування РФ в ООН і в складі постійних членів Ради Безпеки, правових шляхів запобігти її головуванню в Раді Безпеки наразі не існує.
Однак у практичному плані — це невелика біда, бо голова РБ це переважно церемоніальна посада. Члени Ради Безпеки ООН головують по черзі в алфавітному порядку. Те, що наступне головування РФ прийдеться на квітень 2023 р., можна було вирахувати ще 9 червня 2022 р., коли були обрані нові непостійні члени цього органу. Проте до середини березня 2023 р. це, здається, нікого й не хвилювало.
Насправді головування не дає членам Ради Безпеки жодного привілею. Голова відкриває та закриває засідання Ради, надає слово делегаціям та на вимогу членів ООН розповсюджує надіслані ними листи як документи Ради Безпеки. Усі ці дії жорстко регламентовані правилами процедури, яких голова мусить дотримуватись. У моїй практиці були ситуації, коли голови Ради Безпеки мусіли розповсюджувати надіслані на їхнє ім’я офіційні листи, з засудженням дій їхніх країн. То ж якщо Україна вирішить саме у квітні листами проінформувати Раду Безпеки про незаконність перебування РФ в кріслі її постійного члена або про воєнні злочини, скоєні російськими загарбниками, постпред Небензя буде вимушений їх розповсюджувати.
Побоювання, що Москва спробує використати своє головування для просування антиукраїнської пропаганди дещо перебільшені, бо проєкт програми роботи на місяць складається Секретаріатом ООН і затверджується усіма членами РБ. У разі незгоди той чи інший пункт порядку денного ставиться на голосування. Традиційно делегація, що головує, пропонує одну чи дві тематичні дискусії. Якщо розглядається питання, що має пряме відношення до країни, яка головує, вона має на цей час передати головування наступному за алфавітом члену РБ. Росіяни дуже добре це усвідомлюють, а тому в програму роботи не включили питань, що стосуються України. Програма на квітень взагалі не надто інтенсивна — засідання заплановані лише на 11 днів, решта або свята, або вільні. Запропоновані в програмі тематичні дебати очікувано цинічні: «Ризики, що випливають з порушення домовленостей регулювання експорту зброї та військового обладнання» та «Ефективна багатосторонність через захист принципів Статуту ООН».
Перші відкриті дебати під російським головуванням про експорт зброї стали справжнім фіаско. Уже традиційно понуру риторику постпреда Небензі про підступний Захід, який озброює Україну і цим зриває мирне врегулювання на умовах Кремля, не підтримав ніхто. Навіть викликаний з Мінська заступник міністра закордонних справ говорив лише про незаконний обіг зброї, а Україну й не згадав. Зате західні делегації, представлені на нижчому ніж зазвичай рівні, згадали Небензі і постачання іранських дронів, і закупівлю найманцями ПВК «Вагнер» боєприпасів в підсанкційній КНДР. І щоб ні в кого не виникало сумнівів, пообіцяли й надалі продовжувати допомагати Україні зброєю. Подивитися на це публічне шмагання Небензі майже ніхто не прийшов. Окрім 15 членів Радбезу виступили ще 9 (дев’ять!) делегацій. На моїй пам’яті це ганебно мало. Зазвичай у відкритих дебатах беруть участь кілька десятків країн. Навряд чи російське головування в Радбезі завдасть шкоди Україні, а іміджеві втрати РФ вже понесла. І це тільки початок місяця.
Навіщо московитам треба було так ганьбитися, я не знаю, але тепер з нетерпінням чекатиму наступної серії про «захист принципів ООН». Патякання на цю тему з боку режиму, який порушив все, що написано в Статуті ООН, і не дотримується своїх міжнародних зобов’язань, виглядає відвертим глумом. Проте міністру Лаврову, який головуватиме на цьому засіданні, не звикати озвучувати маячню — він давно вже деградував до рівня мегафона кремлівської пропаганди. Очікується, що засідання 24 квітня про «захист принципів Статуту ООН» та по Близькому Сходу 25 квітня будуть проведені на рівні міністрів. Щоправда, публічно Москва про це уникає згадувати, бо може вийти конфуз.
Лавров дуже розраховує на зустріч з Держсекретарем США Блінкеном. І російський постпред Небензя вже сказав журналістам, що Росія готова організувати зустріч Лаврова з Блінкеном, «якщо такий запит виникне». Не виключено, що саме для того, аби «такий запит виник», Москва запланувала засідання по Близькому Сходу на міністерському рівні. На тлі загострення напруги навколо Ізраїлю, що так «вдало» сталося саме тепер, Блінкен може погодитися на зустріч з Лавровим, для того, щоб РФ приборкала Хамас та Хезболлу. Наразі США не планують двосторонніх зустрічей з Лавровим, але все може статися. Лавров, мабуть, і сподівається затягти Блінкена хоч на коротку на розмову, або бодай перехопити його десь в коридорі та поздоровкатися на камеру. Якщо вийде, то речниця Лаврова роздзвонить на весь світ про «прорив дипломатичної блокади» та про те, що США просили Москву посприяти у врегулюванні ситуації та ін.
Чи пощастить Лаврову неформально поспілкуватися з колегами — невідомо. Адже його колишня популярність давно зів’яла та осипалася. А от нових демаршів йому не оминути: міністри можуть не приїхати на засідання, де головуватиме підсанкційний Лавров; на засідання замість послів прийдуть їхні заступники; а під час виступу Лаврова ключові делегації можуть взагалі вийти з зали… Існує чимало можливостей продемонструвати, що РФ перетворилася на країну-вигнанця, з представниками якої бридко сидіти за одним столом…
Треба визнати, що березневі заклики до союзників не допустити головування РФ в Раді Безпеки, не призвели до бажаного результату, оскільки бажання були нереальними. РФ не можна було не допустити до головування, бо це наслідок її членства в Раді Безпеки. А місце СРСР в Раді Безпеки, так само як і членство в ООН, Москва присвоїла собі незаконно. Отже, треба боротися не з наслідком, а з причиною.
У грудні 2022 р. МЗС України зробило офіційну заяву та повідомило держави-члени ООН про початок системної кампанії із позбавлення РФ статусу постійного члена Ради Безпеки. З аргументацією, наведеною в заяві МЗС, не можна не погодитися. Проте станом на лютий 2023 р. МЗС залучило до цього лише понад два десятки країн та «три десятки лідерів громадської думки та авторитетних представників політичних, академічних та експертних кіл для адвокатування української ініціативи». З огляду на те, що в ООН 193 держави-члени, такий шлях виглядає занадто довгим.
Тим часом ордер Міжнародного Кримінального Суду на арешт Путіна підказує інший варіант — невизнання повноважень делегації РФ на сесію Генеральної Асамблеї ООН. Кілька резолюцій ООН засудили агресію РФ проти України, рішенням ООН РФ виключили з Ради з Прав Людини, РФ проігнорувала вимогу Міжнародного суду ООН негайно припинити військові дії. І, врешті-решт, повноваження російської делегації на сесію Генасамблеї підпише підозрюваний у скоєнні воєнного злочину Путін. Нинішній приїзд до ООН підсанкційного Лаврова лиш підсилить враження. Чого ще треба, щоб не визнати повноважень російської делегації? Прецедент є, і не один: в 1974 р. Генасамблея не визнала повноважень делегації ПАР і це рішення подовжували протягом 20 років, поки не сконав режим апартеїду; минулого року Дунайська Комісія зупинила повноваження РФ. Отже, партитура цього «балету» вже написана, справа за диригентом. Тобто, треба підготувати проєкт резолюції та йти з ним до всіх делегацій, які голосували за «українські» резолюції надзвичайної сесії Генасамблеї, та до країн, що ратифікували статут МКС. Це клопітка робота, але дорогу здолає той, хто йде.
Олександр МАЦУКА, дипломат, Директор Секретаріату Ради Безпеки ООН в 2012-2016