Запрошення варягів: чи допоможе дипслужбі «свіжа кров»
Масове «призвання варягів» на керівні посади в посольства свідчить про кадрову кризу в МЗС
Міністр закордонних справ Кулеба поскаржився на кадровий голод в МЗС та оголосив відкритий набір послів у 20 країн, зокрема, в 11 африканських. «Європейська правда», ґрунтуючись на своєму «тривалому досвіді у дипломатичній сфері» (цитата) вже оголосила цю ініціативу революційною. З усією повагою до впливового видання, маю зауважити, що досвід спостереження не те саме, що досвід роботи. Скажімо те, що я багато років був футбольним вболівальником, Олег Блохін формально учився зі мною на одному курсі, а моя дитина ходила до школи разом з дочкою Пеле, — не зробили мене фахівцем з футболу.
Головне питання полягає в тому, чи може бути ефективним такий масовий набір послів за оголошенням. Може це й так, але є певні нюанси.
У половині досить не простих країн, куди шукають послів, немає посольств України, отже їх доведеться створювати з нуля. А це потребує від кандидатів не тільки політичного досвіду, але й організаційного таланту, обізнаністі у дипломатичній службі та специфіці роботи закордонних представництв України. Відтак, в країни, де ще немає посольств, варто було б призначати послами кадрових дипломатів з досвідом роботи у закордонних закладах, бажано в тому самому регіоні.
У своєму оголошенні про набір послів Міністр Кулеба згадав три «П» патріарха сучасної української дипломатії Г. Й. Удовенка: Професіоналізм, Патріотизм, Порядність і додав своє «П» — Перемога. Я ж у контексті ініціативи пана Кулеби згадаю літеру «А» зі словника Г. Й. Удовенка. «Мені потрібен Апарат», — говорив він, коли заступав на нову посаду. Геннадій Йосипович був послом вищого ґатунку — він умів вибудовувати стосунки з найвищими посадовцями, бути чудовим менеджером та наставником і, за потреби, міг замінити наймолодшого з підлеглих дипломатів. При цьому добре знав, що успіх посла залежить саме від «апарату» — дипломатичного та технічного складу дипмісії, який він сам підбирав. Для нормальної роботи 10 нових посольств, окрім посла, туди треба буде підібрати щонайменше 5 дипломатів (бажано зі знанням тамтешніх мов), водія, завгоспа з бухгалтером та комендантів для охорони будівлі. Окрім цього, треба буде зняти чи придбати приміщення для посольства та забезпечити житлом усіх його співробітників. Чи нині, у часи війни та великих витрат, вистачить в МЗС грошей на 10 повноцінних посольств? Звичайно, можна обмежитися послом і третім секретарем (водієм і консулом за сумісництвом), які сидітимуть в однокімнатному офісі чи в готельному номері. Але й користі від такого посольства буде небагато.
Масове «призвання варягів» на керівні посади в посольства свідчить про кадрову кризу в МЗС. Мимоволі згадується «Повість врем’яних літ»: «Земля наша велика и обилна, а наряда въ ней нѣтъ. Да поидете княжить и володѣть нами». Та чи стануть «варяжські посли» тією «свіжою кров’ю в системі МЗС, про яку інколи згадують. Зазвичай, посли призначені з-поза меж МЗС, після закінчення каденції до міністерства не повертаються. Тому їх короткий дипломатичний досвід, набутий у посольстві, залишається з ними для власного вжитку, а кадровим дипломатам немає куди «рости». Отже, призначення «варягів» демотивує не тільки кандидатів у посли з системи МЗС, але й решту дипскладу міністерства, бо блокує потенційне підвищення на усіх щаблях бюрократичної драбини.
Теза міністра про кадровий голод виглядає не зовсім щирою, адже він запрошує (і призначає) на роботу послами всіх охочих у той час, коли досвідчених та високопрофесійних кар’єрних дипломатів керівництво МЗС змушує роками скніти на посадах послів з особливих доручень і не пропонує їм ніякої роботи. Виникає й інше запитання щодо кадрового планування: чи треба відкликати послів без адекватної заміни? Колишні посли в Алжирі та Чехії з минулого літа працюють заступниками міністра, а заміну їм шукають тільки тепер.
Свого часу кадровим джерелом для МЗС служила Дипакадемія. З роками вона все менше виглядає навчальним закладом для підготовки різних фахівців до дипломатичної служби. І це не дивно. З 2020 року, вперше за час існування Дипакадемії, її директор не має наукового ступеня. Воно може б й нічого, бо він кадровий дипломат, але про одного з його заступників на сайті Академії написано лише те, що він її закінчив. А щодо першого заступника, то сором’язливо вказали лише його прізвище. Альтернативні джерела повідомляють, що до того, як обійняти нинішню посаду, цей добродій був директором Закарпатської лабораторії Держпродспоживслужби, завідувачем лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи, а 1 жовтня 2020 року був призначений представником МЗС в Ужгороді. Якщо це «свіжа кров», то вона з негативним резусом.
І наостанок, на сторінці МЗС «Вакансії» вказано, що кандидатури потенційних претендентів на вакантні посади послів «розглядатимуться виключно Міністром закордонних справ України». Коли це так, то призначення нових послів доведеться чекати до другого пришестя, а в міністра не залишиться часу на виконання основних обов’язків. Якщо ні, то оголошена міністром революція виродиться в чергову піаркампанію.
Олександр МАЦУКА, дипломат, співробітник Секретаріату ООН у 1989-2016