Синьо-жовтий прапор – в Азії…
В Астані відбулися події, до наслідків яких ми змушені будемо повертатися неодноразово…
Перед тим, як сісти за комп та написати ці, не побоюся їх так назвати, роздуми на, як на мене, важливу тему, серйозну тему, змушений був поборотися з власним настроєм: трохи побешкетувати. Досяг успіхів – не згадуватиму старий анекдот про оптимістів, сталінську статтю «Запаморочення від успіхів» та всесвітньо-історичне значення виступу М.Хрущова з трибуни Генасамблеї ООН стосовно загального та повного роззброєння…
І не згадуватиму не лише тому, що нинішнім поколінням згадане вже не згадуване, а й тому, що сьогодні дійсно є приводи для гордості та оптимізму. Маю на увазі насамперед широко обговорювані та коментовані результати голосування на Спеціальній сесії Генасамблеї ООН. Голосування на підтримку України та засудження держави-агресорки-Росії, її апетитів до анексії чужих територій.
Додам лише, що ця дипломатична перемога оплачена кров’ю, оплачена ціною життів наших захисників і захисниць, згуртованістю нації… Ми, дійсно, «йдемо у бою життєвому тверді й міцні, незламні мов граніт», навчені усією нашою історією, що «плач не дав свободи ще нікому, а хто борець-той здобуває світ»! І світ підтримав Україну.
Так чому б і мені не додати свій голос до своєрідної оди «До радості» та не заспокоїтися?
Можливо, тому що одночасно не у Нью-Йорку, а в Астані відбувалися події, до наслідків яких ми змушені будемо повертатися неодноразово. Цим подіям у тій самій Астані передував Всесвітній конгрес світових релігій (якщо без азійської пишності, то – візит Папи Римського), неподалік – саміт ШОС, а минулого тижня – ювілейний Саміт Наради з взаємодії та заходів довіри в Азії (НВЗДА).
Ювілейний, бо 30 років тому про початок діяльності Наради з трибуни Генасамблеї ООН повідомив Нурсултан Назарбаєв, а 20 років тому – у червні 2002 року в Алмати відбувся Перший саміт. Мені, тоді -Генеральному консулу України в Алмати випало взяти в ньому участь від України – держави-спостерігача.
Як зазначив, відкриваючи ювілейний саміт, Президент Республіки Казахстан Касим-Жомарт Токаєв, за 30 років НВЗДА стала не тільки платформою багатостороннього співробітництва, а й потужним інститутом міжнародної дипломатії.
Дійсно, не так багато зможемо назвати регіональних організацій (а під головуванням Казахстану у 2022-2024 рр. НВЗДА трансформується у повноцінну міжнародну організацію), в яких за одним столом у діяльності не тільки Ділової та Молодіжної рад, а й у безпековій сфері, інформаційно-комунікаційній, контртерористичній взаємодіятимуть Росія і Китай, Індія і Пакистан, Іран та Держава Ізраїль, держави Арабського Сходу та Центральної Азії…
Так чому ця подія була малопомітною в Україні? Чому ми не звернули належної уваги на слова Президента Казахстану, що протягом тисячоліть Азія була основною рушійною силою розвитку цивілізації, що ХХІ століття – століття Азії?
Чому ми дозволили собі бути в полоні пропагандистських тверджень, що Путін тепер вже ну майже ніхто і ніяк не відреагували на те, як він і як з ним поводилися в Астані? Не зауважили, що не засуджуючи державу-агресорку, окупантку, терористку, вбивцю та мародерку, шановні лідери держав стають на один щабель з військовим злочинцем, а цитуючи слова, звернені до Путіна, Президента Таджикістану Емомалі Рахмона, не замислилися, що вони пролунали у тій самій Астані вже під час Першого(!!!) саміту «Росія-Центральна Азія»?
З якого дива я взявся усе це писати, ставити риторичні запитання? Відповім: найбільше я, дійсно, боюся «запаморочення від успіхів», бо кожен успіх, як уже згадувані результати голосування на відновленій на запит України Одинадцятій надзвичайній,спеціальній сесії Генасамблеї ООН, необхідно закріплювати та примножувати.
Примножувати, працюючи і з такими важливими для нас державами Африки, і, поза сумнівом, з державами тієї ж таки НВЗДА, бо Президент Токаєв пообіцяв: ХХІ – століття Азії. А ще почуємо й Сі Цзіньпіна зі з’їзду КПК.
Тому, попри репліки деяких Їх Високоповажностей, що вони про те НВЗДА, як і про століття Азії, не мають жодної уяви, скажу: вірю – наш синьо-жовтий прапор буде в обстановці взаємодії, довіри, партнерства гордо майоріти серед прапорів держав-друзів, число яких має зростати!
Олег БАЙ, Надзвичайний і Повноважний Посланник