На шляху до нової «Священної ліги»: як російська агресія єднає прогресивну світову спільноту
Після довгих років внутрішніх розколів, з початком повномасштабної агресії Владіміра Путіна проти України, європейці почали об’єднуватись проти небезпечного зовнішнього ворога.
«Фундаментальне завдання «геополітичної Європи» просте. Ми маємо використовувати наше здобуте почуття мети — спочатку для забезпечення свободи Україні, а потім для відновлення миру та безпеки на всьому нашому континенті», — наголосив високий представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель у статті «Путінська війна та народження геополітичної Європи».
З паном Боррелем важко не погодитися. Адже Європейський континент протягом значного відрізку своєї історії відігравав провідну роль у загальносвітовій політиці. І для того, щоб ця роль зберігалася, тим паче на тлі загроз, що намагалися знищити встановлений порядок, європейці об’єднувалися в єдину надпотугу.
Одним із яскравих прикладів може слугувати Священна ліга, яка у вигляді тих чи інших союзів між зацікавленими державами проіснувала протягом майже чотирьохсот років. Це ж стосується й буремного XX століття, коли європейці перед небезпекою бути поневоленими тоталітарними режимами, зберегли традицію, із залученням північноамериканських та інших союзників, до єднання та чинення спротиву — аж до закінчення міжблокового протистояння.
Після краху біполярної системи вільний світ почав змінюватися. І принципи, що існували раніше, стали жертвами серйозних прорахунків, корупції та популізму. Чим ніколи не гребувала користатися така антагоністична по відношенню до демократії країна, як Росія.
Втім, все повертається на круги своя. Після довгих років внутрішніх розколів, з початком повномасштабної агресії Владіміра Путіна проти України, європейці, як під час «холодної війни», змушені об’єднуватись проти небезпечного зовнішнього ворога. Для континенту випав унікальний шанс довести свою цінність — шляхом організації колективних зусиль для зміцнення безпеки у багатьох сферах суспільного життя, включаючи сектор оборони.
Варто зазначити, що те, що українці пережили та зрозуміли у перші дні широкомасштабної війни, на Заході починають розуміти лише зараз. Провідні світові аналітичні центри вважали, що РФ переможе протягом 72-х годин, а отже немає сенсу постачати Україні озброєння. Але сталося зовсім по-іншому — вже минуло більш ніж два місяці, а Москва не отримала ані тактичної, ані стратегічної переваги.
Європейці згадали свою роль. Адже в центрі цінностей західного суспільства завжди була людина. Й у наш час, як і в епоху союзів Священної ліги, гуманізм залишається основою цивілізації.
Утім, проблема суспільної свідомості прогресивного світу, як виявилося, полягала в тому, що все, що відбувалося завжди проєктувалося на себе. А тому вважалося, що якщо життя людини в сучасній західній цивілізації є основною цінністю, то вона такою є й для Росії. Події в Україні довели зворотне. Звірства і руйнування, спричинені росіянами під час так званої «спецоперації», показали давно небачені в Європі жахливі картини, які раніше вчиняли хіба що монголи, більшовики або нацисти.
Західний світ підтримує Українську державу в прагненні позбутися останніх ланцюгів імперських кайданів, які обплутували її довгий час. Більше того, українська нація виборює свободу та безпеку не лише для себе, а й для усього прогресивного людства, що стало одним із головних стимулів для посилення європейської інтеграції.
Недарма США скликали наприкінці квітня цього року на території Німеччини конференцію на підтримку України за участі кількох десятків країн. У свою чергу, американський лідер Джозеф Байден оголосив уже третій від початку повномасштабної агресії пакет військової допомоги для Києва. І дав зрозуміти, що на цьому Захід не зупиниться.
«Поки Росія продовжує звірства проти України, Путін робить ставку на те, що ми втратимо до неї інтерес. Він ставить на те, що західна єдність впаде. Ми ще раз доведемо, що він помилявся», — написав у Twitter президент Байден.
Таку ж позицію займає Велика Британія. Так, після обстрілів Одеси міністерка закордонних справ Елізабет Трасс висловила підтримку Україні та запевнила, що вони не заспокояться, «поки Путін не зазнає невдачі і Україна не переможе».
Однак слід розуміти, що мають місце й нові виклики. Адже трагедія, яка спіткала Україну та її громадян має певні побічні ефекти для Заходу в цілому та Європи зокрема. Цілком очевидно, що європейці зараз переживають серйозні економічні труднощі. Так, ціни на енергоносії, сировину та основні продовольчі товари різко зросли, а інфляція може досягти двозначних цифр. Як наслідок, рівень життя в ЄС може постраждати сильніше, аніж після світової фінансової кризи 2008 року.
Зазначені проблеми дуже зміцнили, для прикладу, позиції прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, давнього союзника Путіна, який намагається вберегти співвітчизників від зростання цін на продовольство та паливо (зокрема, за допомогою укладеної газової угоди з РФ). Через що на початку квітня політична партія «Фідес» здобула переконливу перемогу на парламентських виборах, що й гарантувало Орбану черговий термін на посаді очільника угорського уряду.
Подібною стратегію зажадала, вочевидь, скористатися ультраправа кандидатка Марін Ле Пен під час передвиборної кампанії у боротьбі за пост президента Франції. І хоча Еммануель Макрон здобув впевнену перемогу, розрив між ним та Ле Пен значно скоротився у порівнянні із попередніми президентськими виборами 2017 року. З чого можна зробити висновки, що зв’язки лідерки «Національного об’єднання» із Кремлем не вплинули на настрої її виборців.
Попри зазначене, війна в Україні все ж послаблює політичний авторитет популістів, які тривалий час асоціювали себе з Росією. Одним із прикладів цього може слугувати те, що влада Польщі, уособлена консервативною партією «Право і справедливість», почала дистанціюватися від угорського прем’єра та його політсили.
Прикметно, що Віктор Орбан після перемоги на виборах, в якості свого першого закордонного візиту, цього разу обрав Італію, а не Польщу, відійшовши, таким чином, від «традиції», започаткованої ще у 2010 році. І це при тому, що за місяць до широкої військової кампанії РФ проти України дев’ять європейських лідерів (серед яких були угорський та польський прем’єри) під час зустрічі в Мадриді, організованої ультраправою іспанською партією «Вокс», узгодили «дорожню карту» для «патріотичної» Європи. Проте, схоже на те, що неформальний альянс Варшави і Будапешта, спрямований проти Брюсселя, вже розірвано.
Ба більше, на парламентських виборах у Словенії, які відбулися в той самий день, що й другий тур президентських виборів у Франції (24 квітня), правляча «Словенська демократична партія» набрала менше голосів, аніж опозиційна політсила «Рух свободи». А це означає, що прем’єр-міністр Янез Янша, якого іноді називають «словенським Орбаном» (вступає в суперечки з європейськими інституціями, звинувачений в авторитарних схильностях і є союзником прем’єр-міністра Угорщини), попрощається із кріслом очільника уряду.
Усе це не дивно. Такі явища, як євроскептицизм чи антиглобалізм (часто спонсоровані за російські гроші), в контексті, зокрема, останніх подій, не превалюють, за вищезгаданими винятками, на Заході. Адже Росія, попри колосальні втрати, не відмовилася від своїх цілей в Україні, хоч і урізаних, аніж на початку війни. Так, згідно заяви заступника командира військ Центрального військового округу, РФ під час «другої фази» планує повністю окупувати Донбас і південь України, а також забезпечити сухопутний коридор до Криму.
Продовження агресії змушує західний світ серйозно замислюватися над укріпленням своєї безпеки. Приміром, Сполучені Штати вже розпочали процес оприлюднення нової Стратегії національної оборони. Вже відомо, що документ серед загроз, що стоять перед США, пропонує застосовувати конструкцію «1+1+3», де серед Китаю та «держав-ізгоїв» (Північна Корея, Іран) й войовничих екстремістських організацій чільне місце посідає Росія.
Подібні усвідомлення стають дедалі розповсюдженими серед країн західного світу. «Нове дихання» невдовзі може отримати Євросоюз, а НАТО планує поповнитися новими державами-членами. І, що важливо, колективний Захід дедалі більше підтримує Україну, включаючи надання фінансової допомоги та все нових і нових видів озброєння, з паралельним посиленням санкційного тиску на Москву.
Таким чином, фактично можемо спостерігати за формуванням, а точніше відродженням такого давно забутого геополітичного проекту, як «Священна ліга», щоб усім цивілізованим світом виступити проти загарбницької сили, якою виступає путінська Росія. І ядром цього об’єднаного фронту є саме Україна, завданням якої є ліквідація зазначеної загрози, щоб опісля отримати ключову роль в архітектурі нового повоєнного світу.
Станіслав ЖЕЛІХОВСЬКИЙ, кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС