Очищення українського болота
Сьогодні, як ніколи актуально звучать слова Голови Директорії періода 1919-1920 рр. Симона Петлюри: “нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди”.
Понад 100 років минуло з тих пір. Ціле з гаком століття! А “воші” ті ж самі, з тим самим гнилим душком. Помінявся лише зовнішній антураж. Вони користуються всіма благами сучасної цивілізації, водночас поливаючи обивательським брудом країни-виробники цих благ, з показним презирством ставлячись до народів цих країн, способу їх буття і з маніакальним натхненням при цьому вихваляючи цінності так званого руського міра.
Жалюгідні міщани, заблудші душі, брехуни перед людьми і перед самими собою. Покладіть перед ними 100 доларів і 100 рос.рублів і скажіть – можеш вибрати щось тільки одне. Як ви думаєте, яким буде їх “щирий вибір”? На авто із “ворожих цивілізацій”, у відповідних брендових одежах та взувачках, з айфонами, телефонами, ноутбуками, створеними людським розумом за “бездуховним поребриком”, вони викликають презирство, огиду, в цілому не сприйняття як homo sapiens. В своїй критичній масі вони несуть загрозу здоровій частині української громади, яка бореться із безжалісним агресором на полі бою, яким стало практично вся Україна, бореться за її визволення, непорушний суверенітет, за її процвітаюче наукоємне високотехнологічне майбутнє.
В своїй критичній масі вони несуть загрозу насамперед молоді, яка їх оточує, отруює її свідомість, повторюючи наративи соловйовської пропаганди про загнивання гейєвропи, про натівські біолабораторії та вакцинованих українських горобців “озброєних” страхітливими штаммами, які летять на “святу русь” калічити і вбивати відповідно “святих людей”.
Набридло сперечатись. Не набридло боротись. Вичистити цю нечисть із наших реалій завдання не менш важливе, ніж на зовнішньому фронті. В цьому сенсі там легше це зробити. Ворога видно, видно його обличчя. В середині країни він більш замаскований, прихований, багатоликий. Він може бути викладачем в університеті або в школі, водієм маршрутки, лікарем, найнебезпечніше місце – представником в органах влади і в системі правоохоронних органах.
Від нас, від громадянського суспільства залежить їх комфортне, чи, навпаки, некомфортне існування і існування взагалі, “як класу”.Звичайно, таке очищення, оздоровлення, внутрішнє одуження суспільства повинно проходити виключно в межах діючого законодавства, правовими, легальними методами. Але є ще такі важелі, як атмосфера громадянської нетерпимості до найменших проявів антидержавницьких (читай антиукраїнських) дій чи висловлювань, як активна, солідарна, громадська діяльність щодо впливу на органи влади, якщо останні не будуть відповідним чином реагувати на такі неподобства. Перефразую слова Джона Кеннеді, наближаючи їх до наших реалів, і скажу: “Не запитуй, що Україна зробила для тебе, скажи, що ти зробив для України?”. Що ти вже встиг зробити? Мабуть, не дуже багато. Тому думай і роби, поки є час, щоб тобі, дітям, онукам було чим пишатись. Наша доля в наших руках.
І ще одна теза. Пройшло понад 100 з гаком років. Українські “воші” не змінились. В принципі — не страшно. Не вони роблять погоду. Змінився світ, радикально змінились зовнішні обставини на нашу користь. Чому Україна не встояла в період 1918-1922 рр.? Не стільки тому, що було слабке політичне керівництво, крім того, перебувало в стані перманентного розбрату, не стільки тому, що на Брест-Литовських перемовинах відповідно юна українська дипломатія не мала за своїми плечима державницької могутності, скільки тому, що ми не були визнані і підтриманні лідерами світової політики — США, Великою Британією, Францією. Угоди, підписані у Брест-Литовську з Німецькою, Австро- Угорською, Османською імперіями та Болгарським царством в головному історичному тренді тих подій, були приречені на провал і забуття.
Сьогодні картина якісно інша. Чого тільки варта зустріч 11 лідерів світових держав та організацій — США, Німеччини, Британії, Франції, Італії, Японії, Польщі, Канади, ЄС, НАТО, Європейської Ради, яка відбулась 20 квітня і ще раз продемонструвала неймовірно дієву солідарність з Україною, яка бореться проти російських поневолювачів?! Тут все гаразд. Щодо внутрішнього “фронту”, гадаю, теж вистачить сил та уміння досягти перемоги.
Завершити хочеться ще однією цитатою із творів С. Петлюри. “Будівництво Українською Держави менше усього схоже на писання книжок із красного письменства або минувшої історії чи публіцистики. Воно вимагає від державного діяча великого знання техніки будівництва, прозорливості майбутнього, уміння орієнтуватись у складних обставинах сучасного життя, як українського, так і межинародного, почуття міри і такту, а найпаче систематичної, невтомної, так званої “чорної праці до якої не кожен здатен”. Поскільки кожен із нас “трошки президент” впевнений, всі разом, ми на це здатні!.
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України